Київщина — край козацький

Козацька тематика займає дедалі більше місця в туристичних маршрутах. Поряд із Хортицею, іншими історичними місцями Запорозької Січі зростає інтерес і до пізнішого часу козацтва. Розробники комплексного туристичного маршруту «Золоте сузір’я Київщини» виділили з нього чималий напрям — «Козацькими шляхами Київщини». У тому, що територія столичної області в ХVI—ХVIII століттях була для України тим, чим Запорозька Січ кількома сторіччями раніш, могли на власні очі переконатися журналісти, запрошені на тестування нового маршруту.

Комфортабельний автобус, вирушивши зі столичного Ярославового Валу, за десять годин намотує 145 кілометрів, подолавши шлях Київ — Біла Церква — с. Мазепинці — Фастів — Київ. Місця, якими проліг наш маршрут, пов’язані як із перебігом визвольної війни українського народу 1648—1657 років проти Польщі під проводом Богдана Хмельницького, так і з трагічними подіями, які призвели до явища, названого істориками терміном «руїна»: роз’єднання України, втрати дер­жавності, селянсько-козацьких повстань. Саме київська земля стала ареною боротьби двох видатних особистостей того часу, талановитих суперників, які по-різному бачили шляхи досягнення незалежності нашої держави. Йдеться про гетьмана Івана Мазепу й фастівського полковника Семена Палія.

Біла Церква була одним із найважливіших опорних пунктів козаків у боротьбі проти Польщі. Війська Богдана Хмельницького пробули тут після переможних битв під Жовтими Водами й Корсунем 1648 року сім тижнів. Резиденція гетьмана розміщалася у фортеці на Замковій горі. Біля неї наш автобус робить одну з найтриваліших зупинок. Подивитися є на що. Крім перебування тут Богдана Хмельницького, це місце пов’язане з іще однією славетною сторінкою в історії козацтва — першим на Правобережній Україні антифеодальним селянсько-козацьким повстанням 1591 року під проводом Криштофа Косинського. Про ці події нагадує стела, встановлена на Замковій горі.

Недалеко від Білої Церкви, у гарному місці неподалік від річки Кам’янка, розкинулося село Мазепинці. Як розповів сільський голова Іван Новиков, який нас зустрів, раніше село називалося хутором на Кам’янці. 1616 року він належав Миколі Мазепі-Колединському — дідові Івана Мазепи. Згодом село іменувалося Дрозди, а пізніше дістало назву від імені свого власника — Мазепи.

Іван Новиков переконаний, що їхнє село — гарне й незанедбане, проте молодь усе ж приваблюють більші населені пункти. Раніше в Мазепинцях було до тисячі жителів. Нині їх тільки 340 чоловік. А всього на території сільради, яка об’єднує населені пункти Мазепинці й Дрозди, проживає півтори тисячі чоловік. Центр ділової активності, який дає роботу місцевим селянам, — агрофірма «ДіМ», назву якій придумали за першими буквами назви тутешніх сіл Дрозди і Мазепинці.

Сільський голова провів нас до пам’ятника Іванові Мазепі — скромного погруддя в доглянутому ялиновому парку. Вісімнадцять років тому досадили ще й калину, горобину. Деякі історики вважають, що майбутній гетьман Іван Мазепа народився саме тут. Родинна садиба Мазеп не збереглася, але селяни охоче показують місця, де вона знаходилася.

Прямуємо у Фастів. Протягом усієї своєї історії він був західним форпостом Києва. Найяскравіші сторінки історії міста пов’язані з ім’ям Семена Палія — народного героя, видатного козацького отамана. Фастівський полковник С.Палій приніс місту гучну славу й відчутний злет економічного й політичного життя на рубежі XVI і XVII століть. Йому вдалося домогтися незалежного управління козацькими землями від Дніпра до Случі. Під час його управління козацький лад на правому березі Дніпра мав, за свідченням істориків, риси дер­жавного утворення, а ця територія з чітко позначеними межами називалася Палієва держава. На честь славнозвісних подій у Фастові стоїть пам’ятний знак — простий дерев’яний хрест, по сусідству з ним — велика кам’яна брила з пам’ятною табличкою.

Неподалік від міста, у Фастівському лісництві, зберігся дуб, який, за легендами, був свідком подій, пов’язаних з ім’ям Палія. Як свідчить напис на табличці, дерево родом із 50-х років XVII століття. Журналісти спробували з’ясувати, скільки ж чоловік треба, щоб його обхопити. Вийшло — не менш ніж четверо.

Із Фастівського лісництва наш автобус узяв курс на Київ. Виявилося, відвідувати історичні місця не вибірково, а в комплексі, цікавіше й корисніше. Тим більше Київщину — славний козацький край.