Кава на Рингу

Та вже такого розкішного міста, як Відень, може, і в світі нема. А громадські будови, концертові зали, театри! Яке то урядження, скільки скульптури, малярства, орнаментики всякої — страх!..

З листа Лесі Українки
до брата Михайла. 1891 рік.

Спробуйте покласти на мапу Європи прозору креслярську кальку і обвести на ній контур України. Потім, опираючись на крайні географічні точки нашої держави, почергово перегорніть аркуш в напрямках різних сторін світу. На півночі Крим шубовсне аж в Ладожське озеро за Петербургом; Закарпаття, описавши дугу на схід, перелетить аж в Закаспійські степи Казахстану; ривок на південь накриє нашою ненькою майже всю Туреччину, а Чернігівщина анексує добрий шмат Сирії. Цю багатовекторну, лише на перший погляд абсурдну гру, вигадав мій син і відразу запропонував побавитись в це гіпотетичне перекроювання науки картографії та доль народів.

Перший крок я зробив на захід. Цілком логічно, бо цей напрямок співпадав з маршрутом моєї останньої мандрівки. Луганщина, гордо промайнувши над півдюжиною європейських країн, пригальмувалась линвою, що тягнеться від чопської митниці, м’яко опустилася крайньою східною точкою України — селищем Червона Зірка в околицях Реймса, древнього французького міста, в якому коронувалась наша рідна Анна Ярославна. Майже містика! Але матеріалістам логічно використовувати цей факт, як метричний доказ того, яка маленька Європа, чи як аргумент величі (принаймні територіально) України. Кому як більше до вподоби.

Що нас, без сумніву, поєднує з ЄС, так це погода. Важкі монолітні сірі хмари ерзац-зими волочились від самого Києва, до угорсько-австрійського кордону. Хоч як дивно, проблиски синього вперше неба з’явилися лише перед Віднем в районі густого лісу вітрових електростанцій. Невже ці величезні лопасті вже навчились розганяти мряку?

Передмістя Відня, як і в більшості великих міст індустріальне, але не димно-хаотичне, а якесь велично-гармонійне, незважаючи на те, що на одній території поєднана промислова архітектура XX, XXI і навіть XIX століття. На тлі цієї виставки технологій трохи дивно і дисонансно сприймається величезний плакат з портретом жінки і написом Sisi Museum.

Нещасна Сісі! Пам’ятаєте бравого вояка Швейка, котрий згадує «того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету. Він же прогулювався з нею, от і вірте після цього комусь!..» Якби не те вбивство в 1898 році дружини Франца Йосифа I, можливо і не торгували б на кожній австрійській автозаправці апельсиновими лікерами «Sisi»…

Звертаю увагу на те, що житлові споруди Відня датовані 1930—1932 та 1962—1964 дуже схожі, поствоєнний та постоккупаційний синдроми випродуковували схожі мистецькі ідеї. В одній радянській книжечці присвяченій Австрії, виданій в 1953 році, автор нібито із співчуттям, а дійсно з неприхованою зловтіхою пише, що Відень все ще в руїнах — після 53 англійських та американських (про радянські автор не згадує) авіанальотів місто втратило 20 відсотків будівель. Але австрійці без фальшивого фанфарного ентузіазму знову перетворили своє місто в справжню культурну перлину. Незвично в віденських скверах зустрічати пам’ятники, на яких написано «К.Сейц, мер Відня з 1923 по 1934 рр.», Т.Кернер, мер Відня з 1945 по 1951 рр.». Чи дочекаються, приміром, кияни тих щасливих часів, коли вдячні громадяни будуть зводити монументи своїм градоначальникам?

Справжній концентрат всіх видів мистецтва Відня пов’язаний з Рінгштрассе, широкого замкнутого проспекту, який в цьому році відзначає 150 річницю народження. Імператор Франц Йосиф I наказав зруйнувати старі кріпосні стіни та бастіони й прокласти на їх місці вулицю. Це рішення дало такий могутній поштовх містобудівництву та архітектурі, що з’явився навіть термін «Епоха Рінгштрассе».

З Австрією Україну пов’язує дуже багато історичних, наукових, культурних зв’язків. Майже кожен десятий громадянин Австро-Угорської імперії був українцем. До речі, розміри та кількість населення цього державного утворення, що проіснувало до 1918 року, були майже еквівалентні параметрам сучасної України — 676 тис. кв. км територія та 51390000 мешканців.

Вивченню та спілкуванню з Віднем можна присвятити життя чи навіть тисячу життів. Спробую розповісти вам про один будинок австрійської столиці, з яким хоч як це дивно зв’язана доля мільйонів наших громадян. Хіба таке може бути? Може. в далекому 1908 році австрійський архітектор Адольф Лоос написав статтю «Орнамент і злочин», котра стала маніфестом нової мистецької течії. Ну, хіба мало було в ті часи всіляких кубістів, конструктивістів, функціоналістів? Коротка суть статті Лооса в тому, що він вважає людей з татуюванням, котрі живуть на свободі, або потенційними злочинцями, або аристократами-дегенератами (не забувайте, це 1908, а не ліберальний 2007 рік). Висновок: архітектура прикрашена декором — теж ознака деградації та злочинності. Без сумніву, талановитий архітектор, Адольф Лоос втілив свої ідеї будинку на Михайлерплац, 5, побудованому на замовлення фірми «Гольдман і Салатч». Скандал, мешканці Відня розчаровані, імператор невдоволений, протести, поліція…

Архітектор помер в 1933 році, а в середині 50-х років радянська держава з мудрою головою КПРС, намагаючись наклепати якомога більше ядерних бомб, міжконтинентальних ракет, танків та підводних човнів, в пошуках коштів та локшини на вуха громадян, вигадала гасло про «надмірності» в архітектурі» і тут Лоос підкріплений авторитетом француза Ле Корбюзьє згодився пречудово. Під «хрущовки» знайшлась ідеологічна база, з якої ми по сей день виборсатись не можемо.

Але від цих соціально політичних роздумів Відень відволікає чудово. Дослухайтесь до Стефана Цвейга: «Я сидів в цілковитому спокої і мало-помалу мене оповила та розслабляюча лінь, котру, подібно наркозу, незримо струмує кожна істинно віденська кав’ярня». Втім, якщо вам вдасться випливти з аури кав’ярні, можете пройтись на Гроссе Шулерштрассе, якщо зіп’ястись навшпиньки, можна заглянути в вікно другого поверху будинку, де жив Моцарт. Мені здалося, що я його там побачив. А може, й не здалося…