КАЛЕЙДОСКОП ЖИТТЯ МАЛЬТІЙСЬКОГО ПОСЛА

Ті, хто хоч один раз побував на Мальті, завжди відзначають незмінну дружелюбність, комунікабельність і доброзичливу відкритість мальтійців. Причому дружелюбність ця не напускна, розрахована на туристів, а щира, справжня, що для сьогоднішнього світу — велика рідкість. Водночас нечасто зустрінеш таких великих патріотів своєї країни — народ, який би так ревно охороняв свою мову, звичаї, культуру.

Самі мальтійці за ментальністю, походженням і культурою нагадують калейдоскопічний візерунок.

Одна з найдавніших націй відчула на собі вплив фінікійської, античної, французької, британської культур. Мальтійська мова належить до семітських, структурно близька до арабської, зі значними запозиченнями з італійської, французької та англійської мов. Навіть зовні мальтійці дуже різні — від «кабальєро», брюнетів із карими очима, до блакитнооких, світловолосих «англосаксів». Це змішання породило особливий, глобальний світогляд, суть якого — в розумінні «душі» кожної культури, у її прийнятті й використанні всього найкращого, що створило людство впродовж століть. Мальтійці — космополіти в найпозитивнішому значенні цього слова.

Типовий представник цього народу — пан Джозеф Кассар — недавно вручив вірчі грамоти Президенту України. Тепер він одночасно є Надзвичайним і Повноважним Послом Мальти в Україні, Росії, Албанії, Ізраїлі, Сан-Маріно, Швейцарії. Його біографія так само насичена й калейдоскопічна, як і географія країн, у яких йому довелося працювати. А сам він уже встиг побувати журналістом, викладачем теології, адміністратором, менеджером з роботи із персоналом, науковцем, радником президента 46-ї Асамблеї ООН і послом у безлічі інших країн.

Він так мальовничо, щиро й темпераментно розповідає про свою країну, що, здається, варто озирнутися — і за тобою вже хлюпоче тепле море з білими цяточками вітрил. І справді, за вікном було... море машин, Європейська площа, Київ, Україна.

Вперше Джозеф Кассар потрапив в Україну 1991-го. У момент проголошення незалежності. За маршрутом Київ—Чорнобиль—Київ.

— Я пробув у країні всього три дні, — згадує посол. — Але який це був час! Ми приїхали ввечері, зустрілися з главою МЗС паном Зленком, і наступного дня поїхали до Чорнобиля.

— І які у вас асоціації викликав Чорнобиль?

— Ми їхали «містом привидів», акуратно забудованим, але абсолютно порожнім. Періодично з будинків долинав шерех і шум, дитячі гойдалки починали розгойдуватися, а під ноги разом із листям того й дивись потрапляли іграшки та сторінки з книжок. Ми розуміли, що всі ці ефекти створює вітер, який не тільки гуляє в розчинених навстіж будинках, а й вигрібає з підворіть усі ці свідчення нормального життя. Городяни ж у поспіху залишали свої будинки...

У мене було відчуття, схоже з тим, яке я пережив, дивлячись на піраміди в Єгипті і Центральній Америці. Вони огорнуті таємничістю і надійно зберігають у собі минуле. Те ж саме й Чорнобиль. Це ще одна «піраміда». Про трагедію пам’ятатимуть не одну тисячу років.

А ще вразив асфальт на дорогах, крізь який пробивалася трава. Я дивився на неї й думав, наскільки ж має бути родючим грунт, щоб давати рослині силу прорватися крізь цементну броню! І тепер у цю землю нічого вже не посієш. Люди звідси пішли. Єдине, що від них залишилося, — кам’яні будівлі і напівзруйновані дороги...

— Але крізь камінь усе ж таки проростає трава. Отже — життя триває...

— Звісно. Про це я подумав, повернувшись до Києва. Того дня парламент проголосив незалежність України.

Міністр закордонних справ Мальти поїхав у Верховну Раду, щоб зустрітися з деякими політичними діячами України і привітати їх із цією важливою подією. Я його супроводжував як журналіст... У той свій приїзд я із задоволенням просто тинявся київськими вулицями, занурившись в атмосферу трохи гарячкової, святкової суєти.

Запам’яталися сотні молодих людей із синьо-жовтими прапорами і пов’язками. Але особливо міцно засів у моїй пам’яті один старигань із пакетиком ліків в одній руці і національним прапором у другій, а всі його груди — в радянських орденах. Він розповів, що служив у Радянській армії, чим дуже пишається, пройшов війну, був поранений, захищав велику країну під назвою СРСР. Але в душі завжди був, є і буде українцем. При цьому, що дивно, розмовляв він із нами російською, оскільки рідну українську за роки роботи в Росії добряче забув.

А я дивився на нього й думав: наскільки це важливо — утримати свою приналежність до нації в серці і бережно пронести крізь усе життя, попри те, що навколо коїться... У цьому, до речі, українці і мальтійці схожі.

Ми теж довго боролися за свою національну ідентичність, за свою мову і традиції. І тільки в двадцятому столітті цю незалежність вибороли... Мільйони українців були змушені емігрувати, сотні тисяч мальтійців — теж.

Ще наші країни ріднить те, що їх території є місцем зустрічі різних цивілізацій. В Україні зустрічаються східне і західне християнство, а в нас — європейська й арабська культури.

— Чим Мальті цікава Україна?

— Насамперед економічним і туристичним потенціалом.

Почну з другого. Туризм — одне з основних джерел доходу моєї країни, він забезпечує 35% ВНП. Рік у рік у нас відпочиває дедалі більше українців. Тому було б добре організувати у вас спрощений виїзд на Мальту. Нас також цікавлять гірськолижні бази і полювання в Україні.

В економічному плані — це інвестування, насамперед у готельний бізнес. Зацікавлені ми й у поставках українського зерна, продукції українського машинобудування та легкої промисловості. Перспективне й співробітництво у галузі суднобудування та судноремонту.

В аграрному секторі ми можемо активно працювати разом. Так, Мальта вже зараз готова постачати квіти на український ринок. А з України в Мальту, яка лише на чверть забезпечує себе продуктами харчування, можливий експорт сільгосппродукції.

І, безперечно, взаємовигідним і прибутковим є партнерство в морських перевезеннях. Мальта — стратегічний порт, оскільки перебуває на перетині основних комунікаційних шляхів. Ми, скажемо так, «економічно контролюємо» Середземномор’я, чим і приваблюємо інші, сильніші країни. І в наступний свій приїзд в Україну я обов’язково вирушу на «дипломатичну розвідку» у Причорноморський регіон — адже гріх не використати чудові перспективи нашого «морського партнерства».

— Ваша держава є також одним із провідних світових офшорних центрів. Можна про це докладніше?

— Мій уряд вітає й заохочує зовнішні інвестиції. Іноземцям дозволено володіти до 100% капіталу підприємств практично в усіх галузях економіки. Понад 200 компаній уже відкрили на Мальті свої виробництва. Законодавство передбачає спеціальний офшорний режим для різних видів бізнесу. Існують документи, що регулюють діяльність трастів; пишучи їх, наші законодавці використовували як зразок англійське трастове право. Податки з офшорних компаній незначні, і Мальта вигідно відрізняється від багатьох вільних економічних зон тим, що має податкові договори з 25 іншими країнами.

Закон про промисловий розвиток із 1988 року забезпечив пільги та привілеї іноземцям, які співробітничають із корпорацією ділового розвитку Мальти.

— Мальта славиться хорошим рівнем освіти. Наприклад, в Україні дуже позитивно оцінили вивчення англійської в мальтійських школах...

— Якість освіти на Мальті приваблює учнів багатьох країн Середземномор’я і Близького Сходу. Плата за навчання цілком відповідає порівняно невисокій вартості життя на острові.

Найпоширеніша форма співробітництва — обмін учнями, студентами і викладацькими кадрами.

Університет Мальти має
400-річну історію, давні наукові традиції. Він готує спеціалістів у таких галузях знань, як архітектура, мистецтво, медицина, менеджмент, бухгалтерський облік і аудит, економіка, стоматологія, педагогіка, інжиніринг, наука, теологія.

Дуже популярна серед іноземних студентів університетська програма середземноморських досліджень.

Крім того, в Україні існує чудова школа в тих галузях знань, що є провідними і на Мальті. Зокрема це геронтологія, генетика, аквакультура, суднобудування.

— Плани грандіозні. Але чи не завадить їх реалізації така «строката» географія країн, у яких ви представляєте Мальту?

— Мальта — дуже маленька держава. Це, по суті, два острови з населенням менше чотирьохсот тисяч чоловік, і якби ми вирішили створити диппредставництва в усіх країнах світу, то дипломатом був би кожен другий житель острова. А щодо незвичної географії — для нас, мальтійців, це в порядку речей. Кожен острів’янин із дитинства всотує в себе кілька протилежних культур, знає мови і психологію різних народів. І це не дивно для країни, у якій кількість відпочивальників цілорічно в кілька разів перевищує кількість місцевих жителів. Більшість моїх співвітчизників зайняті у сфері освіти й туризму. І будь-який освічений мальтієць однаково впевнено почувається як в англійському, іспанському, так і в російському товаристві. Важливо знайти в цьому розмаїтті спільні закономірності, правильно організувати роботу, і тоді можна плідно працювати з усіма.

— Які закономірності в цьому плані ви виділили для себе як для дипломата?

— Насамперед це глобалізація, що розвивається відповідно до загальних економічних законів. Але при цьому слід враховувати національні особливості кожної країни і з ними рахуватися.

— Зараз Європа об’єднується. Як ви гадаєте, чи не розмиє це національних особливостей кожного народу?

— На моє глибоке переконання, глобалізація, що зараз відбувається, не зітре національних відмінностей.

Що ж стосується Мальти, то наша самобутність зберігається багато в чому завдяки нашій острівній психології. В нас усі одне одного знають, практично всі ми родичі. Це, з одного боку, змушує відповідальніше ставитися до своїх вчинків (оскільки ти завжди на очах), а з іншого боку — робить народ згуртованішим, аніж у великих країнах.

— Мальтійці глибоко релігійні. Ви як щирий католик до питань віри підходите так само толерантно, як і до проблем міжнародного співробітництва?

— Дуже часто віра і виступає тим компасом, що вказує напрямок, а коли є віра — з’являється вибір, у якому саме напрямку йти. Я не кажу, що треба суворо дотримуватися релігійних обрядів. Я знаю багатьох релігійних людей, які не ходять до церкви, але вони глибоко духовні. Про це свідчать їхні вчинки.

Релігія багато в чому є тією опорою, що дозволяє багато чого витримати. Витримати і не зламатися — ні душевно, ні фізично.

А сильну потребу в ній відчув, напевно, як і більшість, — у період найбільш кризових життєвих ситуацій. Спочатку коли помер батько, а потім — коли була загроза смерті моєї другої щойно народженої дочки. Тоді я вперше зрозумів, що таке молитва, у яку вкладаєш усього себе без останку. У такі хвилини особливо чітко відчуваєш зворотний зв’язок. Дочка вижила. Відтоді моє ставлення до віри стало більш відчутним і глибоким.

— Чи можете ви уявити кожну країну, де побували, в образі однієї картинки, яка при цьому постає в уяві?

— Коли згадую Мальту, у свідомості спливає образ моєї сім’ї — усі в зборі, сидять за столом, пахне прянощами, чутно сміх і побрязкування столових приборів. А у відчинене вікно легкий легіт приносить запах моря і пахощі трав. Це найрідніша для мене картинка.

Україна поки що асоціюється з тим Днем незалежності, українським прапором і з тим дідом — українцем із Радянської армії. А ще з піснями, які дуже схожі на італійські.

А ще вона нагадує мені ту чорнобильську траву, що проростає крізь асфальт, асфальт труднощів, пов’язаних із перехідним періодом, непростого становлення незалежності. Вам ще потрібно навчитися працювати по-європейському, жити в нових умовах, гармонійно вписатися в сім’ю європейських народів, не втративши при цьому своєї гідності і не утискаючи прав інших. І за останні 10 років в Україні справді сталися серйозні зміни. Підвищився рівень життя, перепрофілювалося виробництво. Хоча, як і раніше, допускається дуже багато помилок в економіці. Головне — сконцентрувати всі зусилля, виростити, пробити «кам’яну броню», «зацвісти буйним цвітом», і тоді обов’язково дозріють плоди вищої праці. Насіння яких упаде вже не на асфальт, а в благодатний грунт.