…І НЕ ОСУДЖЕНІ БУДЕТЕ

Центральний матч одинадцятого туру чемпіонату країни, на жаль, не дав вичерпної відповіді на запитання, хто усе ж є лідером у сьогоднішньому українському футболі. Я маю на увазі не положення команд у турнірній таблиці, а лідерство за змістом гри. Не можна сказати, що 16 тисяч уболівальників на київському стадіоні «Динамо» провели 90 хвилин ігрового часу в нудьзі. Поєдинок ряснів силою-силенною гострих ситуацій, безкомпромісною боротьбою, але найбільш непоясненими суд-дівськими помилками.

Обстановка напередодні розжарилася після відмови львівського арбітра Андрія Шандора обслуговувати поєдинок «Динамо» — «Шахтар». Причина, мовляв, сильне психологічне навантаження, постійний тиск із боку ЗМІ. За два дні до початку гри суддівський комітет ФФУ зробив нове призначення. Проведення поєдинку було довірено сімферопольцю Василю Мельничуку, котрий у попередньому турі обслуговував матч «Шахтар» — «Арсенал» і, слід сказати, не на найвищому фаховому рівні. Деякі столичні журналісти навіть згадали, що один з найдосвідченіших рефері народився в Макіївці: розумійте як хочете.

По закінченні матчу Мельничук зізнавався, що це був один із найскладніших поєдинків у його професійній кар’єрі. Цим, мовляв, пояснюється величезна кількість помилок, які, до речі, вплинули на остаточний результат. Одних лише ігрових фолів набралося майже з півсотні. А крім цього, попередження, вилучення, призначений, а потім скасований пенальті, непомічений епізод гри рукою в штрафному майданчику «Шахтаря», найгрубіший момент за участю Леко в центрі поля, сумнівне фіксування офсайдів, незараховані голи «і прочая, і прочая, і прочая»... Чи не забагато для досвідченого арбітра, рекомендованого для обслуговування міжнародних поєдинків під егідою ФІФА і УЄФА?

Ситуація, що склалася у футбольному арбітражі країни, уже давно стала притчею во язицех. Більшість команд вищої ліги буквально стогнуть від необ’єктивного суддівства і від позиції ФФУ, котра постійно захищає «людей у чорному». Функціонери з футбольного штабу України невиправдано оберігають суддів, покликаних кваліфіковано, об’єктивно і переконливо проводити матчі чемпіонату України. Недавнім «нововведенням» футбольного штабу країни стало засекречування оцінок, виставлених арбітрам делегатами ФФУ. Оцінки, особливо низькі, на думку федерації, травмують рефері, заважають їхньому творчому зростанню. Підхід до справи, звісно, незвичний, з огляду на той факт, що погодинна оплата арбітра вищої ліги значно вища від грошового еквівалента 60 хвилин роботи Президента країни. Я вже не кажу про те, що у своїй масі футбольні судді, покликані обслуговувати учасників чемпіонатів України, заробляють офіційно, а іноді й у «тіньовому секторі» значно більше, від приблизно 90% футболістів країни, котрі мають найвищу спортивну кваліфікацію. Це те ж саме, коли водій заробляє більше від того, хто надав йому машину для роботи. Напевно саме тому останнім часом у футбольне суддівство всякий сумнівний народ повалив косяком. Певно знає, з якої причини. А той народ, який збирається на трибунах, дедалі частіше звинувачує «людину в чорному» в альтернативній сексуальній орієнтації: «Viva vox docet» — живе слово учить...

Особисто мені щиро шкода наших арбітрів. Вони — раби високих чиновників і заручники непередбачуваних обставин. Так і хочеться сказати: «Не судіть,
і не осуджені будете». Однак
з іншого боку, запущений суд-дівський «нарив» уже став «карбункулом» на тілі українського футболу, а отже, гальмує нормальне функціонування усього футбольного організму професійних команд. Тренери і футболісти, виходячи на поле, мають бути упевнені, що кінцевий результат залежить від них, а не від упередженості чи низької кваліфікації представників спортивної Феміди. До речі, вакханалія у вітчизняному суддівстві негативно позначається на зростанні майстерності футболістів. Звиклі до певної дивини у поведінці вітчизняних арбітрів, вони, образно кажучи, прозрівають, стикаючись із роботою рефері в міжнародних матчах. Те, на що звично заплющують очі українські рефері, — неспортивна поведінка, груба гра й інші порушення, суворо карається в Європі.

Ось такі міркування викликав у мене матч «Динамо» — «Шахтар», що завершився «мирною» нічиєю — 1:1.