І ХЛІБА, ХЛІБА ПОБІЛЬШЕ!

Десятирічна сусідка — п’ятикласниця Катруся — ділиться з мамою образою:

— А завучка стала у дверях і нас не випускає на перерву! Ні, ти уявляєш? Ти уявляєш? А нам, може, треба свіжим повітрям подихати!

— Морозива вам хочеться, а не свіжого повітря, — з повним розумінням проблеми заперечує мама. — Отож, правильно робить ваша завучка, що не випускає вас, поки не пообідаєте. І, взагалі, треба на батьківських зборах питання порушити, щоб той кіоск геть від школи забрали. А то шлунки снікерсами й жуйками зіпсуєте, а потім лікуй вас.

Катруся сердито висмикує свою руку з маминої. Та вже через хвилину хитро заглядає їй в очі:

— Ма, а ти мені завтра знову дай гривню, гаразд? Я не на перерві, а після уроків морозива куплю!

Сусідка повертається до мене, шукаючи підтримки:

— Ну от хто їй пояснить, що в школі треба обов’язково з’їсти гарячий сніданок, а не морозиво чи шоколадку?

Звісно, ніхто, крім самої мами. Та в тому й річ, що сьогодні батьки майже не знають, чим і як харчується в школі їхня дитина. Кілька гривень у руку — і на цілий день спокій. Що вона купує за ті гривні, не проконтролюєш. Не випадково навколо всіх навчальних закладів у місті поприліплювались, як п’явки, кіоски, ятки, рундучки й прилавки зі звичним «дитячим» набором — цукерками, печивом, кока-колою, насінням. Тож і по-своєму борються з цими розсадниками нездорового й неякісного харчування педагоги, виставляючи «дозори» на шкільних ганках під час перерв.

У хмельницьких школах практично збережені всі 46 шкільних їдалень — більш як на 8 тисяч місць. Правда, вже давно немає комбінату громадського харчування, який централізовано опікувався ними за радянських часів. Немає і безплатного харчування для учнів молодших класів, також обов’язкового за розвиненого соціалізму. Навіть статті про це в законі про охорону материнства та дитинства не залишилося. Зате на школах зосталася відповідальність — моральна скоріш, та все ж — і за здоров’я своїх вихованців. От і стали вони самостійно піклуватися про меню шкільних сніданків та обідів. Тим більше, що в цьому є і їхня фінансова зацікавленість: кошти, які йдуть на спецрахунок, з котрого фінансується харчування, прямо пропорційно залежать від реалізованої їдальнею продукції. Тобто — краще приготуєш, будеш у подвійному виграші: і діти ситі, і є більше грошей для поліпшення харчування.

Хоч якраз із якістю страв у шкільних буфетах та їдальнях нерідко виникають проблеми. Ні, страви, як свідчать практично всі перевірки санітарно-епідеміологічної служби, відповідають стандартам та вимогам дитячого дієтичного харчування, а меню збалансовані за вмістом білків, жирів та вуглеводів. Звичайно, хотілося б більшого: свіжих овочів та фруктів, соків, того ж таки обов’язкового для молодших школяриків молока. Та не в тому причина невдоволень, що трапляються іноді. Просто — не так смачно, як удома. Хоч приготувати на кілька сотень, природно, складно настільки ж різноманітно та апетитно, як удома для одного чада. Проте саме батьки мали б пояснити дитині, чому корисніше харчуватися в шкільній їдальні, аніж у кіоску. Натомість, бува, на рівному місці виникають конфлікти. Батьки заявляють: не змушуйте мою дитину їсти у вашій їдальні, хай собі щось інше купить — ми грошей для неї не жаліємо.

Звичайно, в наші часи це не таке вже й розповсюджене явище. Частіше трапляється інше. Вчителі, які завжди чергують у їдальні, помітили, як багато беруть хліба деякі школярі — особливо ті, що харчуються безкоштовно: сироти та напівсироти, з бідних та малозабезпечених сімей. За обідом вони його не з’їдають, а потай ховають у кишеню. Для декого з них, виявляється, це серйозний доважок і до домашнього обіду. Адже харчування в таких сім’ях найчастіше дуже скромне.

Для таких — пільгових — категорій нинішнього року виділено з міського бюджету 13,5 тисячі гривень. Безплатно харчуються в школах майже сімсот учнів. Загалом же 95% школярів отримують у школах гарячі обіди. З якісних, досить дешевих і, основне, екологічно чистих продуктів. Це — основні вимоги до постачальників, які отримують право співробітничати зі школами в результаті виграних тендерів.

Звичайно, міські школи в більш привілейованому становищі порівняно із сільськими: і приміщення кращі, і вибір постачальників ширший, і обладнання на шкільних кухнях сучасніше. Та й батьки, що там не кажи, грошовитіші — надто ж у базарному Хмельницькому. Сільські ж школи — ті з них, де збереглися їдальні, — виходять із скрути по-іншому: самі себе забезпечують основними продуктами. Зрозуміло, за рахунок дитячої праці в місцевих господарствах (там, де ці господарства збереглися) і — на пришкільних ділянках і в садах. Зате й ціни за обіди там — суто символічні. До того ж — завжди свіжі. Що, власне, найбільше й потрібно дитячим шлункам.

Бо дитячим мріям усе одно, як свідчать відповіді на анкети, більше відповідають «мівіни», чіпси, фанти й «баунті». І морозиво — як же без нього? Он як смакувала ним Катруся — аж пальці облизувала, йдучи поряд із мамою зі школи. Ну як же відмовиш дитині, коли вона так просить, — промовляв увесь мамин вигляд. І кого ж залучати в союзники шкільним їдальням?