Гроші з минулого

Час немовби повернув назад... Відсунуті в тінь успішними комерційними побратимами філії Ощадбанку знову пожвавилися потоками людей, ставши раптом найзатребуванішими. Як за колишніх часів, коли структурні одиниці Ощадбанку СРСР були єдині у своєму роді, і лише там можна було зберігати заощадження та здійснювати банківські операції. Наскільки надійною виявилася банківська структура на одній шостій частині планети, продемонстрував невтішний фінал радянського банківського монстра, коли кошти, які десятиліття накопичували мільйони людей (здебільшого вимушено, бо витрачати їх не було на що), «згоріли» відразу. Епопея з поверненням заощаджень, що непристойно затяглася, так зневірила народ, що можливість отримати бодай частину втраченого, яка зненацька з’явилася, не могла не спричинити скупчень вкладників і пов’язаних із цим ексцесів, попри вмовляння уряду «не поспішати».

Де густо, а де пусто

Побувавши в двох філіях Ощад­банку, автор цих рядків мала можли­вість спостерігати процес ізсередини. Тим паче, що Голосіївське відділення Ощадбанку України на вул. Червоноармійській, 116 № 5398/0442 я відвідала як повноправний клієнт. У черзі на реєстрацію вкладів простояла 10 січня трохи менше ніж годину. Та, як виявилося, оперативному вирішенню питання зраділа передчасно: 14 січня свою тисячу гривень не отримала, оскільки ще розплачувалися з раніше зареєстрованими вкладниками.

Ухвалюючи ризиковане рішення йти туди, куди «ломанувся» народ, очікувала давки й усього іншого, що відбувається в особливо «нервових» чергах. Проте побоювання виявилися перебільшеними. Персонал і клієнти поводилися на диво коректно, створюючи терпінням і толерантністю, здавалося б, неможливу за умов скупчення людей атмосферу доброзичливості. Відчула її на собі, коли після черги до заповітного віконця виявилося, що скопійованих сторінок паспорта недостатньо — потрібна копія ще й шостої сторінки, де фото в 45-річному віці. Проблему, через яку можна було втратити місце в черзі, було вирішено навдивовижу просто. У філії завбачливо встановили копіювальний апарат, і необхідні додаткові копії робили не лише оперативно, а й навіть безплатно. Отже, черги я не втратила, не почувши, як і інші клієнти, котрі двічі-тричі підходили до заповітного віконця через допущені помилки в заповненні документів, сакраментального «вас тут не стояло». Відвідувачі зберегли психологічну стійкість і толерантність навіть тоді, коли обурилася приймальниця документів. Клієнт, котрий забув удома окуляри, вчетверте простягнув у віконце документи з тими самими помилками, і почув: «Ви що, навмисне знущаєтеся з мене?». Черга нічим не відповіла на загалом справедливі претензії, лише колективно зітхнула...

Працівники Ощадбанку з жахом згадують горезвісні черги на отримання п’ятдесяти гривень на кожного вкладника. Відвідувачі тоді так заблокували філії, що ті не могли виконувати своїх поточних обов’язків, втративши через це 80 млн. грн. прибутку. Враження, отримані в столиці й доповнені відвідуванням Бориспільського відділення № 3036 Ощадбанку, переконують, що хоча нині йдеться про суму виплат на два порядки вище, нинішній процес видачі грошей відбувається спокійніше, ніж попередній.

В одному з останніх інтерв’ю голова правління Ощадбанку Анатолій Гулей, пояснюючи попередні розрахунки, сказав, що на обслуговування одного вкладника знадобиться «20, а то й більше хвилин». За спостереженнями кореспондента «ДТ», ця цифра, що відбиває швидкість проходження справ, більша в півтора-два рази. Даються взнаки й нерівномірні навантаження, і невиправдані перебої в роботі різних філій. В одних місцях — черги, в інших — зали напівпорожні. Біля однієї з філій Ощадбанку у районі метро «Берестейська» минулого понеділка можна було спостерігати велике скупчення людей. Оголошен­ня, що грошей не підвезли, а заяви на реєстрацію прийматимуть завтра, не тільки не розсіювало, а, навпаки, збільшувало натовп. У таких заходів свої закони. Вже ошуканих одного разу вкладників хвилюють не стільки «чергові» незручності, скільки поведінка організаторів виплат — будь-які затримки в ритмі проплат можуть викликати підозру в обмані. З усіма наслідками, що звідси випливають.

У нічній черзі за 22 гривнями

Утім, у Борисполі теж без проблем не обійшлося. Напередодні перших виплат подвір’я філії Ощадбанку було переповнене людьми, які почали займати чергу о 12 годині ночі. До ранку одній з жінок похилого віку стало погано. На щастя, на той час працівники банку були вже на роботі. Постраждалу поклали в одному з приміщень, надали першу допомогу, а вже медики викликаної «швидкої» поставили її на ноги. Таким чином жінка змогла завершити розпочату справу.

— На нашу пропозицію пропустити постраждалу без черги люди відповіли одностайною згодою, — розповіла співробітниця відділення Ощадбанку Наталя Скринник.

Проте радість від доброзичливості та розуміння людей змінили інші почуття, коли ознайомилися з документами жінки, яка вистояла нічну чергу. Заяву вона оформила на отримання 1000 грн., але на її ощадкнижці виявилося всього... 22 крб. Утім, урок пішов на користь. Загальний потік відвідувачів того самого дня розділився на два. Усно та письмово людей інформували, що в понеділок, вівторок і середу проводять виплати, а в четвер, п’ятницю і суботу — реєстрація вкладників. Після цього натовп одразу зменшився: хтось переніс візити на інші дні, а комусь знайшлося місце в коридорах установи. І хоча в них було більше людей, ніж зазвичай, співробітники банку працювали не тільки з «погорілими» вкладниками, а й з постійними клієнтами.

Аби уникнути тривалого стояння в чергах, кмітливість і спритність виявляли не лише працівники банку, а й його відвідувачі. Звер­нула увагу на літнього чоловіка, який завзято клацав фотоапаратом. Моє запитання про мету фотосесії його обурило. Мовляв, даремно думаєте, що лише міська молодь може бути просунутою, сільські пенсіонери теж на дечому розуміються. Знімав він не людей, а зразки документів, щоб не витрачати час на переписування: «Поділюся фотоінформацією з сусідами, щоб зайвий раз із села до міста не їздили, не поповнювали черг».

Познайомилася ще з одним відвідувачем, який сприяв зменшенню черг. 48-річний авіатор Леонід Сарнавський прийшов сюди «на розвідку». Він вважає, що хоча держава й зрівняла всіх «погорілих» вкладників у їхніх правах незалежно від віку та заслуг, самі люди повинні мати і совість, і розуміння. Передусім цю саму тисячу гривень мають отримати люди похилого віку, які втратили найбільше. На відміну від молоді, у людей похилого віку немає ні сил, ні часу поповнити втрачене. Допоки черги не зменшаться, клопотатися про отримання тисячі гривень Леонід Леонідович не має наміру. За радянських часів він заробив і поклав на книжку близько 10 тисяч карбованців: у ті часи для придбання цінних речей потрібні були не лише гроші, а й зв’язки, по-тодішньому — блат. Якщо Леонід Сарнавсь­кий, із його принципами, усе ж таки отримає тисячу гривень, то витратить він їх на ремонт квартири.

53-річна Любов Мороз, на відміну від попереднього співрозмовника, збирала гроші із цілком конкретною метою — хотіла вкласти їх у навчання двох підростаючих доньок. Зібрала дев’ять тисяч карбованців. Проте сьогодні ці гроші, перетворені на гривні, — мало допоможуть, тим паче що невідомо, коли будуть повністю виплачені. Тим часом тисяча гривень буде дуже доречною — доплатить і купить газову плиту.

«Заспокою свою совість»

У перші дні до Ощадбанку потягнулися люди, котрим і без черг проблем вистачає. Ніні Мєсяц 59 років, її матері — 84. Одна — інвалід другої групи, інша — першої. Ніна Федотівна стояла в черзі з таблетками й інгалятором. У неї на книжці було півтори тисячі карбованців, у матері — дві. Щоб отримати належне, у черзі доведеться відстояти двічі. Для оформлення доручення від матері треба витратитися на послуги нотаріуса, але грошей немає. Є, правда, варіант — спочатку отримати тисячу гривень за своєю ощадкнижкою, а потім, уже маючи «живі» гроші, оформити мамин вклад.

На Ольгу Гагуліну, 1934 року народження, котра прийшла до банку з двома ощадкнижками, на яких сумарно — дев’ять тисяч карбованців, що перетворилися тепер приблизно на таке саме число гривень, звалилося багато нещасть. Поховала дітей — сина й доньку. Жінка похилого віку навіть не уявляє, що робила б без добрих людей, які надали їй допомогу просто так, навіть не розраховуючи на оплату. Особливо недешево коштувала послуга з виготовлення та встановлення воріт до садиби. От і хоче Ольга Тихонівна, отримавши свою тисячу гривень, розплатитися з людьми. Щоб, як вона сказала, «заспокоїти свою совість».

Найбільший із вкладів у Бориспільській філії — 60 тис. крб. Найменші, за якими теж вишиковувалися черги й люди в них навіть непритомніли, налічують по кілька десятків гривень. При цьому переважна більшість вклад­ників відхиляють пропозицію перевес­ти гроші на депозитний рахунок, віддаючи перевагу готівці.

Слід сказати добре слово про консультантів. Навіть складні, нестандартні ситуації не заганяли їх у глухий кут. В однієї зі старих жінок не виявилося ідентифікаційного коду. Однак тяганини із цією халепою не виникло. Фахівець швидко розібрався, що відвідувачка — з тих віруючих, які з принципових міркувань відмовилися від «мітки сатани». Але все в неї оформлено належним чином, у паспорті поставлено відповідний штамп. Отже, можна зробити виняток, видавши гроші без пред’явлення ідентифікаційного номера.

На 70-річного Петра Чалгуна важко було не звернути уваги. Він стояв окремо, а в руках якось дуже непевно тримав паспорт.

— У вас якісь проблеми? — запитала я його.

— Та ось... Не знаю, як до такого поставляться. Я — громадянин Росії, і паспорт у мене, природно, російський.

— А хочете отримати українські гривні?

— Як і всі, хто тут зібрався.

Разом підходимо до консультанта. Вона, подивившись на паспорт і більш старанно оглянувши ощадкнижку клієнта, дійшла висновку:

— Хоч паспорт і російський, але вкладник наш. Отже, можна заповнювати заяву на виплату.

Петро Павлович розповів історію своєї сім’ї і про долю її фінансових накопичень. Сам він — з України, свої 11 тис. крб. заробив в авіації. У сина на ощадкнижці п’ять тисяч. Доля занесла сім’ю до Росії. Згодом син повернувся до Борисполя, а Петро Павлович опинився в Брянській області, де живе й донині. Зрадів, що на батьківщині ризикнули взятися за потрібне діло, й приїхав. Якщо отримає обіцяну тисячу гривень, залишить синові. За дві тисячі той зможе придбати щось потрібне.

Діалоги на ринку

Навпроти Бориспільської філії Ощад­банку — центральний ринок. І захочеш, не обминеш. Тут черг не видно. Люд, який торгує та купує, обговорює останні «компенсаційні» події. Три жінки-продавщиці з молочного ряду в очікуванні покупців перемовляються «на тему». Не втрималася, щоб не поставити їм кілька запитань:

— Ви вже зареєстрували свої вклади? Чи нічого не накопичили за радянських часів?

Відповіли, що «згорілі» вклади є і в них, і в батьків. Заробити, ведучи присадибне господарство, за тих років було нескладно. Вигодував бичка — здай у заготконтору й отримай понад тисячу карбованців, за кабанчика — півтисячі. От лишень пуття від отримуваних грошей було небагато, оскільки купувати не було чого. Їх відносили до Ощадбанку СРСР, де ці гроші й «поховали», що потягло за собою роки тяжкої праці та різних турбот. Проте скористатися грішми з минулого жінки не квапляться. Дали зрозуміти, що вони, звісно, візьмуть те, що їм належить. Проте запропоновані суми для них не настільки значні, щоб кинути торгівлю й щодуху бігти до Ощадбанку.

— А коли видавали всім по п’ят­десят гривень із вкладів, теж не поспішали?

За тієї ситуації вони поводилися інакше. Побігли до Ощадбанку ледь не раніше за всіх. Пояснили, чому. Час для селян був важкий. Молочні продукти здешевіли, вони їх, вважай, віддавали за безцінь. Саме тоді селяни з передмістя почали позбуватися корів. І, за словами моїх співбесідниць, опинилися в програші. Виграли ті, хто, зціпивши зуби, пережив похмурі часи, зберіг особисте господарство, дочекався пристойних цін на сільгосппродукцію.

— Ну а ринкові ціни на продукти у зв’язку з виплатами не зростають? — поцікавилася я.

— Поки що ні, — була відповідь. — Хоча останнім часом кількість покупців зросла, молочні продукти тепер швидше розбирають. І це цілком може бути передвісником підвищення цін.

Завершуючи ці нотатки з натури, зверну увагу на дві обставини. Перше. Побувавши на «місці подій», у мене створилося враження, що, крім співробітників окремо взятого банку, у цій роботі жодні інші структури, зокрема ті, хто опікується соціальною роботою, участі не беруть. Однак проблема виходить далеко за рамки суто банківської справи. Уразливі категорії населення в ситуації, що склалася, особливо потребують допомоги. І обов’язків щодо їхнього захисту з працівників соціальних служб, здається, ніхто не знімав. Довелося бачити інвалідів, які стояли в чергах «на загальних підставах»; малозабезпечених, котрі не могли нашкребти грошей на оплату за послуги з оформлення доручень та інших послуг нотаріусів, і тому стареньких людей допроваджували до місця видачі грошей ледь не на руках. На очі мені не потрапило жодного оголошення про те, що вкладники певних категорій можуть скористатися пільгами при ксерокопіюванні документів, використанні послуг нотаріусів тощо. Достатньо вникнути в обставини, виявити елементарну увагу до того, що відбувається, аби випадки знепритомнення в чергах, а тим більше смертей, не повторилися.

Друге. Більш ніж оперативно розпочата операція «Повернення вкладів» коштуватиме небагато, якщо спричинить і так значну інфляцію. Таку небезпеку можна зменшити, а то й зов­сім усунути. Особливість того, що відбу­вається, полягає в тому, що перший транш виплат уже здійснюється, а стратегії подальших дій іще не вироблено. Тим часом недолік можна перетворити на перевагу, якщо врахувати перші уроки та внести корективи в подальший перебіг процесу. З першим траншем виплат у 1000 грн. уже все більш-менш ясно. Переважна кількість вкладників воліла отримати готівку, що, м’яко кажучи, не дуже добре для втримання стабільності цін. Багато вкладників думають, що інакше й бути не могло, адже пропозицій було лише дві, причому далеко не рівнозначні — депозит і готівка. Отже, вибір людей був визначений. Але якщо надалі застосувати більш винахідливу комбінацію зі строками видачі вкладів (особливо великих) і різними умовами депозитів, то при здійсненні наступних траншів ситуація кардинально зміниться і не загрожуватиме фінансовій стабільності. Якщо вкладни­кові, особливо з «грубенькою» ощадкнижкою, запропонувати вибір — або тисяча гривень готівкою, або дві-три, а то й п’ять-десять тисяч із вкладу покласти на депозит із наростаючими, залежно від строку, відсотками (скажімо, на рік «премія» становитиме 5%, на два — 10, на три — 15%), то його вибір не буде таким однозначним.