«Герої» під грифом «таємно»

Чи не головною проблемою у збереженні пам’яті про Голодомор в Україні 1932—1933 років є непоінформованість наших співгромадян. Спорадичні, більшою мірою під «дату» статті в ЗМІ, навіть численні наукові збірники (що мають жалюгідні наклади — максимум 500—1000 примірників), безсоромна контрпропаганда маніпулятивного штибу сучасних послідовників ВКП(б), дуже повільно змінюють ситуацію.
І все ж. Вихід у листопаді 2006 року книжки «Український хліб на експорт: 1932—1933» (наклад — 3200 прим.) повинен дати новий поштовх до грунтовного вивчення першоджерел доби найстрашнішого Голодомору в Україні в XX столітті. Ясно, що вони залишалися за сімома печатями. І от більш ніж дворічна копітка робота великого колективу в архівах України, Російської Федерації завершилася. Важко заперечити документи, написані сухою канцелярською мовою і в яких цифри часто є мовчазними свідками злочинів.

На жаль, і сьогодні чимало політиків й науковців у світі продовжують заперечувати сам факт геноциду українського народу. Наша держава не виняток — доморощені комуністи повторюють кліше сталінських часів, намагаються виправдати злочин проти українців «жахливою посухою» і «неврожаєм».

І досі визнання злочину комуністичної влади на рівні Організації Об’єднаних Націй наштовхується на шалений опір постійного члена Генасамблеї ООН — Російської Федерації. З політичних і економічних міркувань чимало країн Заходу практично займають тотожну Кремлю позицію. Але все ж таки десять країн на рівні парламентів визнали Голодомор в Україні геноцидом: США, Канада, Австралія, Аргентина, Естонія, Італія, Угорщина, Литва, Польща і Грузія.

Ось лише кілька кричущих цифр із книжки. У 1932 році з СРСР вивезено 527 тисяч тонн пшениці, 417 тисяч — жита, 422 тисячі — ячменю і 308 тисяч тонн кукурудзи. У наступному, голодному 1933 році ці показники становили відповідно: 743 тисячі тонн, 145 тисяч, 565 тисяч і 130 тисяч тонн. Під час заготівель 1931—1932 рр. у більшості колгоспів було вилучено і насіннєве зерно. Зерновими (і, крім того, горохом, гречкою, просом, пшоном, крупами, сочевицею) СРСР, отримуючи валюту, розплачувався за обладнання та передові технології. Порти Одеси, Миколаєва, Херсона, Бердянська, Маріуполя, Феодосії працювали в цілодобовому режимі на індустріалізацію. Захід скуповував переважно український, кубанський хліб за демпінговими цінами, наше село конало, і водночас відомі політики, діячі культури (французький прем’єр Едуар Ерріо, французькі письменники Анрі Барбюс, Ромен Роллан, німецький Ліон Фейхтвангер, британський Бернард Шоу) писали, що «ніякого голоду в Україні нема».

Були й винятки. Так, не вдалося ввести в оману французького письменника Андре Жида. Британський журналіст Малькольм Маггерідж із «Манчестер Гардіан» писав про «країну, де завмерла усмішка, виморену голодом, де зруйноване сільське господарство, де лани заросли бур’яном. А ви, цвіт інтелігенції, автори книжок, редактори часописів, проїжджаєте Україну й повертаєтеся додому з золотими казками про успішні колективні господарства та про щасливе, радісне, добре відгодоване та класово свідоме селянство».

Ми повинні знати поіменно й «героїв» людожерської індустріалізації. Крім високопосадовців, були й «гвинтики» Системи. Ось «таємний» Проект за підписом заступника голови Раднаркому УСРР Панаса Любченка. У поданні до ЦК КП(б)У «на відзнаку 15-річчя монополії Зовнішньої торгівлі на Україні, і в зв’язку з тим, що за керівницт­вом Уповнарком­зовнішторгу — Україна протягом останніх років успішно виконувала пляни експорту»... «Раднарком УСРР висуває пропозиції про нагородження орденом Трудового Червоного Прапора нижчезазначених товаришів, що своєю довголітньою роботою та керуванням сприяли виконанню плянів експорту»: Каттель Михайло Абрамович, Гендлер Лев Лазаревич, Сітов Іван Петрович, Браславський Йосип Мойсеєвич, Фрадков Савелій Єфимович. «Вірні сталінці», перевиконували план на декілька відсотків у період з 1931-го до кінця першого кварталу 1933 року. Саме на початок весни 1933 року припадає найбільша смертність в Україні — щохвилини від голоду помирало 17 чоловік…

Книжка «Український хліб на експорт: 1932—1933» — Спільний проект Центру українознавства КНУ імені Тараса Шевченка (керівник — професор Володимир Сергійчук) та Київської міської організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса (голова — Роман Круцик).