Французька кінозірка Наталі Бай: «Я знаю, як пахне Париж…»

Поділитися
Як і будь-який фест, що поважає себе, «Уїк-Енд у Каннах» підготував сюрприз.

У Києві відбувся третій, вже традиційний, «Уїк-Енд у Каннах» - щорічний кіноогляд хітів і прем’єр МКФ класу «А». Як і будь-який фест, що поважає себе, «Уїк-Енд у Каннах» підготував сюрприз. Спеціальна подія - збірник короткометражних фільмів «5 портретів Наталі Бай», зроблений на замовлення CANAL+.

Це остання робота популярної актриси Наталі Бай (в іншій транскрипції - Бей), яка приїхала до Києва, щоб особисто презентувати її глядачам. На фестивалі відбувся показ і одного з улюблених фільмів артистки - кримінальної драми «Молодий лейтенант» режисера Ксав’є Бовуа (2005). Картина отримала приз асоціації європейських кінотеатрів на Венеціанському кінофестивалі, а Наталі Бай була визнана гідною престижної кінопремії «Сезар» у номінації «Найкраща актриса».

В Україну володарка чотирьох (!) «Сезарів», призер Венеціанського кінофестивалю за виконання головної ролі у фільмі Фредеріка Фонтейна «Порнографічний зв’язок», матеріалізоване втілення французького смаку, стилю й шарму, усміхнена і «не зіркова» Наталі Бай приїхала вперше.

- Мадам Наталі, ви уперше приїхали в наше місто. Встигли трохи погуляти. Чи є у Києві щось, що вразило вас, не характерне для Франції?

- Мене здивувала яскравість будинків - рожеві, зелені, блакитні! Неймовірні комбінації! Ми побували на великому ринку на Подолі, і мене вразила щедрість, з якою хазяйки дають куштувати свій сир, інші продукти. І роблять це так тепло, гостинно, по-дружньому. Шкода, мало часу, хотілося більше побачити.

- Мадам Наталі, ви працювали з Франсуа Трюффо, Жан-Люком Годаром, Стівеном Спілбергом, іншими великими режисерами. Чому для презентації в Києві ваш вибір упав саме на картину Кса­в’є Бовуа «Молодий лейтенант»?

- Я зіграла більш ніж у 85 фільмах. І не можу сказати, що ця робота -улюблена. Але так склалося, що з режисером нас пов’язують дуже добрі стосунки, я ціную його як професіонала й людину.

Нещодавно Бовуа зняв картину «Люди і боги», яка з великим успіхом пройшла у Франції, тому з поваги до його творчості я й привезла в Київ «Молодого лейтенанта».

Історія моєї участі в цьому фільмі досить цікава. Головна роль - досвідченого капітана поліції - спочатку призначалася для актора-чоловіка. А мені режисер запропонував другорядну - прокурора. Бовуа довго чекав згоди артиста, який мав грати поліцейського, - той був зайнятий. І, нарешті, Бовуа сказав: «Приду­мав! Я поміняю вас місцями. Го­ловну роль будеш грати ти!» Я ду­мала чотири з половиною хвилини… і погодилася! Я дуже люб­лю свою героїню: коли готувалася до ролі, багато разів приходила в поліцейські відділки Парижа, спостерігала, як працюють жінки, які обіймають такі самі посади, як і мій персонаж у фільмі. І була вражена, наскільки вони жіночні, незважаючи на те, що цілодобово крутяться у суто чоловічому специфічному колективі, як віддаються службі, одержуючи при цьому не дуже велику зарплату.

- Мені здається, що в «Моло­дому лейтенанті» для портрета вашої героїні - талановитого копа, не менш важлива драматична історія, яку вона пережила…

- Безсумнівно! У Каролін померла семирічна дитина, були проблеми з алкоголем… І молодий лейтенант, якого вона бере в кримінальний відділ на роботу, нагадує їй сина... Між начальницею і підлеглим складаються особливі стосунки: 50-річна Каролін прикипіла до Антуана всією душею, опікує новачка… У фіналі, коли тертий капітан поліції стріляє в убивцю молодого лейтенанта і ліквідує його, звичайна жінка і мати Каролін переживає величезне потрясіння. І прохід героїні фільму берегом моря на самоті, напевно, має підвести глядачів до думки - життя нелегке, але й прекрасне!..

- Окрім Ксав’є Бовуа, хто ще з акторів, режисерів (з якими ви зустрічалися на знімальному майданчику) найближчий вам за духом?

- Напевно, Франсуа Трюф­фо... Зустріч з ним, дійсно, професійно важлива для мене. Відбулася вона, коли Трюффо запропонував мені головну роль у фільмі «Американська ніч».

Жерар Депардьє… Я починала працювати з ним, тоді зовсім молодим і нікому не відомим актором, ще в театрі.

Режисер Тоні Маршалл, що зняв «Салон краси «Венера».

Одрі Тоту, з яким ми двічі перетиналися на майданчику: у згаданого Маршалла і П’єра Сальва­дорі в картині «Комплекс­ний дог­ляд».

Обидві ці стрічки мені дорогі.

Ніколь Гарсія, актриса і режисер, досить популярна зараз як постановник фільмів в Америці. Я знімалася в її дебюті, і відтоді ми з Ніколь досить близькі подруги.

У моєму житті було багато прекрасних зустрічей! І нерідко трапляється, що довго не бачимося з людиною, але кожна нова зустріч завжди щира і насичена.

- Відомо, що з дитинства ви хотіли бути танцівницею. Професійно займалися класичним балетом. І раптом вирішили зрадити йому - почали вивчати драматичне мистецтво…

- Мої батьки були художниками. Але цілеспрямовано не штовхали мене до якоїсь творчої професії. Люди цього виду мистецтва взагалі не схильні випинати своє «я». В Оскара Уайльда є чудова фраза: «Треба мислити як художник, а жити як буржуа».

Вони виховували мене традиційно. Та оскільки я дуже погано вчилася в школі, до того ж страждала на дислексію і мені було важко читати, мама вирішила віддати мене на танці в ранньому віці. На класичний балет. Коли мені виповнилося 14 років, а в школі справи пішли зовсім кепсько, батьки відправили мене в балетну школу в Монако. Вона славилася дуже хорошими суворими російськими викладачами. І батько сказав: «Оскільки ти вже вибрала цей шлях, займайся професійно».

- Якщо у вас учителі з Росії (тоді Радянського Сою­зу), ви напевно добре знаєте російський балет. Кумири були?

- Звичайно! Усіх зачаровувала Майя Плісець­ка, коли вона танцювала у Великому театрі.

Галина Уланова…

І Рудольф Нурієв. Він щороку в червні приїжджав до мого педагога в Монте-Карло, і ми разом відпрацьовували номери. Мені виповнилося лише 14, коли я вперше побачила Нурієва біля балетного верстата - це було потрясіння! Шок!

- А з Майєю Плісецькою пощастило познайомитися?

- Коли була маленькою, на гастролі в Париж приїжджав Большой театр. Бать­ки водили мене на спектакль. А пізніше подивилася гарний документальний фільм про Плі­сецьку, він ішов у Франції в прокаті. Там було багато її інтер­в’ю. Неймовірне життя і доля!

- Ви залишили домівку підлітком. Професійна балетна школа: з одного боку, жорстка дисципліна і важкий тренінг, з іншого боку - безліч спокус, оскільки батьки перебувають далеко. Як поєднували непоєднуване?

- Той період був складним. Батьки збиралися розлучатися, і увесь час сварилися. Я дуже страждала з цього приводу, тому що прагла, щоб вони любили один одного і жили разом. Крім того, у мене був брат, молодший за мене на 12 років. І я відчувала за нього відповідальність. Тому, між суворим розкладом балетної школи і драмою, яку переживали батьки, у мене не залишалося зазору - ні часу, ні бажання піти «наліво». Можна навіть сказати, що й підліткового віку у мене не було.

- Чому все ж таки мрію про балет ви вирішили поміняти на професію драматичної актриси?

- Коли мені виповнилося 17 років, батьки відправили мене у Нью-Йорк. Я продовжувала там вчитися танцям і мала підробіток як бебісіттер. У дев’ятнад­цять повернулася в Париж.

Намагалася знайти роботу за професією, але танцівницею я була хоч і не зовсім поганою, але вже точно не геніальною. І знай­ти себе в цій якості не виходило.

І от одного разу моя подруга абсолютно випадково привела мене на заняття в драматичний гурток. Там мене помітив викладач і познайомив з колегами з консерваторії (Вища національна консерваторія драматичного мистецтва. - Авт.). Там я швидко влилася в професійну обойму, відразу одержала кілька пропозицій грати в театрі. А тільки-но спробувала акторство на смак, зрозуміла: це моя стихія! Вона мені ближча, ніж танець. Більше до професії танцівниці я вже не поверталася.

- А в театрі сьогодні граєте?

- Регулярно. Два роки тому мала роль у досить радикальній сучасній п’єсі норвезького драматурга Йона Фоссе.

- Багато ваших зіркових колег, не довіряючи, мабуть, легковажній музі лицедійства, відкривають власний бізнес. Жерар Депардьє і П’єр Рішар, наприклад, захоплюються виноробством, експериментують з ресторанами… А у вас є своя справа?

- О, ні, я зовсім не бізнес-леді!

- Якщо уявити ситуацію, що у світі немає ні театру, ні кіно, ким бачите себе?

- Я б нудьгувала... Складно уявити таку цивілізацію, але вибрала б, мабуть, професію, пов’язану з людською суттю. Може, лікар або людина, що допомагає людям самовиразитися, знайти себе. Щось з цієї сфери.

- Париж - визнана у світі столиця моди. Як ставитеся до мистецтва французьких кутюр’є? Когось із них виділяєте?

- Не можу сказати, що я одержима модою. Звичайно, мені приємні гарні речі. Франція дійсно славиться дизайнерами одягу. Багато з них дуже відомі, але це не означає, що вони талановиті.

Я б виділила Жанну Ланвен. Крім того, що я знаю її особисто, і вона прекрасна людина, у моделях Ланвен є якась вишуканість, що у наші дні рідко зустрічається.

Сьогодні цінується не стільки елегантність, скільки марка і зовнішні ознаки багатства. Раніше - у Крістіана Діора і Коко Шанель - у пошані були якість і краса, а сьогодні численні брендові сумки і парфуми - лише фіксація якогось офіційного статусу. Вульгаризація того, що раніше було модою.

- Ви згадали парфум - ще один діамант у короні французької гордості. На ваш погляд, який аромат характеризує Париж? Холодний, теплий, терпкий, свіжий?

- Запах - щось досить інтимне, його складно асоціювати з містом. Аромат римується з людиною - її шкірою, обличчям, характером… Є якийсь парфум з назвою «Париж», але я не знаю, як він пахне, наскільки відповідає назві.

Напевно, Парижу підійшов би якийсь вічний запах. Це місто визнане людством уже давно. Думаю, найближчі тисячоліття воно буде на висоті, тому що надзвичайно красиве.

Хоча разом з тим Париж ней­мовірно стомлюючий, спалює тебе. Але, попри це, місто чарівне, місто-музей. І я, майже все життя мешкаючи там, дотепер не утомлююся дивуватися унікальності Парижа… Не знаю, який аромат не має часу? Може, «Шанель №5»?..

- А якому парфуму віддаєте перевагу сьогодні ви?

- Мій улюблений аромат - запах шкіри. У кожної людини він індивідуальний. Коли ми торкаємося плеча коханого чоловіка або обіймаємо дитину, тулимося до бабусі - відчуваємо запах цієї людини, він тебе хвилює…

Що стосується парфумів, я не вірна певному аромату, змінюю їх. У повсякденному житті люблю легкі свіжі запахи і користуюся не стільки парфумами, скільки туалетною водою.

Буває досить неприємно, коли шлейф від туалетної води, що відтворює в пам’яті образ певної людини, з якою ти була близька, раптом відчуваєш на іншій… Саме тому я люблю запах шкіри - він завжди індивідуальний.

- У вас є донька Лаура. Вона пішла по ваших стопах чи вибрала свій шлях?

- Лаура займається тим самим, що і я. Вона актриса.

Іноді дивлюся фільми, у яких вона грає. Дочка стежить за моїми роботами.

Але я ніколи не штовхала Лауру до акторства і, почувши, що вона хоче стати артисткою, дуже переживала, оскільки знаю, наскільки складна й підступна ця професія. Обраних у ній небагато. Але Лаура талановита. І це її рятує. Вона самостійна і впевнено будує своє життя саме в цій галузі.

- У неї ваше прізвище?

- Ні, у неї прізвище батька - Смет (справжнє прізвище рок-співака, композитора й актора Джонні Холлідея. - Авт.)

- Якщо видається вільний час, чим займаєтеся?

- Зустрічаюся з близькими, родичами, займаюся домом, читаю, готую. Ходжу в кіно, театр, спілкуюся з дочкою, з друзями. Надолужую все те, що вислизає від мене, коли знімаюся.

- А що читаєте?

- Читаю багато. Дуже різні книжки. І сучасну літературу, і класику. Оповідання Чехова перечитую, Шатобріана, Пруста. Люблю нову американську прозу.

- Музика?

- Слухаю тишу. Не люблю фонову музику. Її кількість у ресторанах, метро, таксі мене дратує. Слухати музику - означає поринати у неї.

- Чи є риси характеру, яких ви хотіли б позбутися?

- Раніше я була нетерплячою. Але в цьому плані є прогрес. Намагаюся удосконалюватися.

- У кохання вірите?

- Це основа життя.

- Зараз закохані?

- Не зовсім... Але, сподіваюся, скоро це трапиться.

Вибрана фільмографія Наталі Бай:

«Американська ніч» (1973)

«Зелена кімната» (1978)

«Рятуйся, хто може» (1980, премія «Сезар»)

«Дивна справа» (1981, премія «Сезар»)

«Донощик» (1982, премія «Сезар»)

«Я вийшла заміж за тінь» (1982)

«Берег лівий, берег правий» (1984)

« Уїк-енд на двох» (1990)

«Салон краси «Венера» (1998)

«Порнографічний зв’язок» (1999)

«Квітка зла» (2003)

«Молодий лейтенант» (2005, премія «Сезар»)

«Клієнтка французького жиголо» (2008)

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі