Формально живий, неформально коханий...

На злощасний контейнеровоз Сергій Нікітін влаштувався через посередницьке агентство, в Одесі їх називають крюїнговими.

— Старпом на трапі зламав ногу, — пояснив менеджер, — терміново полетите на заміну. Якщо виявите себе, то є реальний шанс у наступний рейс піти капітаном.

Район плавання виглядав привабливо, судно забезпечувало лінійний сервіс на плечі Ашдод—Хайфа—Суец, тобто недалеко курсувало. Гріх було не погодитися.

Нудьгувати у рейсі не доводилося: судно ходило за суворо фіксованим розкладом, як трамвай, часті швартування, навантаження-розвантаження, вахти – тому час минав швидко. Сергій уже майже відпрацював контракт і збирався летіти додому з Хайфи. За два тижні до нещастя зателефонував з Ашдода в Одесу дружині Майї і сказав:

— Рейс практично закінчився. Чесно кажучи, видався він досить важким...

Нарікав кадровий моряк, який п’ятнадцять років топтав палуби фізично і морально застарілих траулерів на Сахаліні. Це Майю занепокоїло. Проворкували через Інтернет цілу годину. Сергій натякнув, що у капітана неприємності, та це, мовляв, не телефонна розмова. Яка саме неприємність збентежила комсклад, що відбулося на судні, чому пізніше в Хайфі на борт двічі піднімалася поліція, Майя не знає досі.

За два тижні, коли вже готувалася до зустрічі, подзвонили з компанії:

— Ваш чоловік у вкрай важкому стані. — Виїжджайте негайно.

Офіс судноплавної компанії знаходиться в Англії, здається, є якийсь філіал-бренч у Німеччині, Майя у структуру не заглиблювалася. В Одесі ж лише посередницьке агентство з найму, воно й клопоталося, відправляючи за кордон.

За добу виписали закордонний паспорт, квиток в обидва напрямки з чистою датою. У аеропорті Тель-Авіва зустрів судновий агент, повіз у Хайфу.

— Стан не просто важкий, а критичний, тому будьте готові до всього, — попередила ординатор госпіталю Олена, що з російськомовних емігрантів. — Остання томограма показала, що уражена кора головного мозку. Процес цей необоротний.

На рентгенівському знімку побачила світлі плями — зруйновані ділянки мозку. Плям було багато. Пояснили, що сталася втрата особистості. Сергій втратив зір, мову, дотепер пересувається лише на візку.

Попередній діагноз — отруєння метиловим спиртом. Але Майя, яка сама плавала багато років буфетницею, знає не з чуток, які наслідки таких отруєнь: постраждалий або сліпне, або гине — підтвердження цьому численні накази про алкогольні НП по пароплавству. Пізніше, в Одесі діагноз ізраїльських колег не підтвердили. «Отруєння неясної етиології» — написано в історії хвороби. Як потрапила в організм невідома отрута, яка руйнує особистість, також дотепер не з’ясовано. Фахівці схиляються до версії, що з допомогою ін’єкції. Примусової?

Російськомовна медсестра Фаїна з приймального відділення розповіла, як усе сталося. На переході від Ашдода до Хайфи Сергій заступив на вахту з нуля до чотирьох, але почувався погано. Старпома змінив на вахті капітан, а до каюти Сергія тягнув матрос — відмовляли ноги. Коли Сергія вранці привезли до госпіталю, він сидів, охопивши голову руками, і стогнав.

Колишня співвітчизниця і висловила свої сумніви. З обуренням повідомила, що «поки хворого мучили, ставили йому клізму, він впав у кому».

— Можете спілкуватися по півгодини на добу, не більше, — попередили в реанімації. Нагадали, що добове утримання хворого, під’єднаного до апарата штучної вентиляції легень, обходиться у дві тисячі доларів. І якщо з боку судноплавної компанії не надійде фінансових гарантій, хворого змушені будуть від’єднати від апарата. Познайомили з лікарем, уповноваженим супроводжувати труну в аеропорт.

Майя тримала руку чоловіка і шепотіла:

— Сергійку, повертайся, там погано. Знай, я не зможу без тебе! Тебе хочуть відключити від апарата. Якщо чуєш, дай знати.

Він стиснув її долоню. Майя перехрестила його.

Агент поселив у шикарному готелі, вручив під розписку 50 тисяч доларів. Вона дотепер не знає, чи то була виплата страхового поліса, чи то кошти перерахували за якоюсь іншою статтею.

Лікар вимагав від Майї згоди на операцію, мали намір зробити Сергієві отвір у горлі для катетера — відмовляли усі органи, у тому числі порушені були і дихальні функції.

— Вирішуйте самі, — сказала. — Ви ж лікарі! — Проте документ не підписала.

Капітан Віктор Іванович П-ов відвідав у лікарні, передав 500 доларів. Майя попросилася на судно.

— Тебе туди не пустять, там працює поліція, — відрізав капітан.

Повторюючи за капітаном, жорстко наполягав агент:

— Ви повинні залишити Ізраїль разом із чоловіком.

— І як ви смієте мене виганяти? — обурювалася вона. — Я підніму усіх на ноги й обіцяю вам неприємності.

Саме завдяки втручанню поліції, вважає Майя, відбувся злам у ситуації. Наступного дня категоричність агента як хвилею змило, він уже був завбачливий і люб’язний.

— Ми намагатимемося зробити все необхідне для вас, — пообіцяв.

— Брали такі величезні гроші, — згадує Майя, — а Сергія навіть не погодували.

Тим часом кошти, виділені для підтримання життя Сергія, закінчувались, і в Хайфі знову почали хвилюватися.

— У вашій країні немає умов для забезпечення належного догляду, — попереджали. Підводячи до того, що все одно доведеться від’єднати апарат. Що робити далі, куди помістити безпомічного і нерухомого чоловіка, Майя не знала.

Нарешті отримала згоду з Одеси. Фахівці відділення Медичного університету, який у Валіховському провулку, обіцяли прийняти хворого для обстеження. У Хайфі Майя придбала надувний матрац, щоб не було пролежнів, і карета швидкої допомоги повезла подружжя в аеропорт.

Лежаче крісло з хворим встановили в штатному місці хвостового відсіку, а дружині наказали залишити хворого, зайняти крісло в салоні і пристебнутися ременями. Майя категорично відмовилася.

...За два тижні, зрозумівши, що хворого на батьківщині зовсім не лікують, купила ліжко з регулятором підйому і повезла чоловіка додому. Сергій продовжував мовчати, навіть не стогнав.

Через чотири місяці кішка привела котенят. Майя давала чоловіку потримати їх.

— Як котики говорять? — запитувала.

— Няв, — вимовив старпом перше після госпіталізації слово, заговорив-таки, як дитина, повторюючи еволюцію.

Ледь розняла йому руки, навчила підтягуватися. Коли піднімала, зірвала хребет. Вмикала телевізор, щоб не нудьгував.

— Який канал включати? — запитувала.

— Двадцять п’ятий, — відповідав колишній старпом.

Якщо виступали Дроботенко або Воробей, сміявся по-дитячому, захоплено. Майя допомагала Сергієві сідати, але незряча людина довго не втримується, падає. І немає сил підняти, стріляє у попереку.

— Сергійку, мені боляче, — казала. — Підводься!

І він піднімався. Щоб знову впасти.

Якось Сергій задумався, зосередився, можливо, на темі, яка мучила його, але зникала.

— Майєчко, обов’язково скажи капітану П-ву, — сказав і осікся...

Майя перепитала, та він уже не пам’ятав, про що говорив.

Це називається амнезія. Вона не бачила капітана П-ова з березня 2003 року, хоча, напевно, він міг би відвідати, розсіяти сумніви. Часовий інтервал, здається, дозволяє розповісти, що ж трапилося на судні. Тим більше що живе Віктор Іванович в Ізмаїлі, до Одеси усього чотири години мікроавтобусом. До того ж П-ов знав, що старпому самотньо, в Одесі він не встиг знайти друзів. Сергій Нікітін родом із Криму, після закінчення Херсонського морехідного училища п’ятнадцять років плавав на Сахаліні. Коли в 1998-му на зламі епох там усе почало руйнуватися, подався до Одеси найматися «під прапор».

З команди до старпома теж ніхто не приходив. Звісна річ, екіпажі зараз комплектують із дуже різних, як правило, незнайомих, а іноді й випадкових людей. А в змішаних командах узагалі вихідці з різних куточків планети. Але ж на цьому конкретному контейнеровозі пліч-о-пліч гарували співвітчизники, могли б і виявити християнську повагу — від біди ніхто не застрахований. За три роки, поки старпом метався на ліжку, кричав і плакав, терзався фрагментами якихось слабких спогадів, до нього навідався лише однокашник по морехідці Євген Шинкаренко.

— Можеш привітати мене, я одержав призначення капітаном, — сказав Євген, і Сергій заплакав.

Шинкаренко приніс для сім’ї постраждалого товариша 400 доларів, зароблені «зелені» були зовсім не зайвими. Призначена інваліду першої групи Нікітіну пенсія — 425 гривень. До того ж військкомат надсилає повістки, вимагаючи лейтенанта запасу Нікітіна з’явитися на комісію. Який формаліст у погонах призначив повторний огляд для такого лежачого і важкого хворого, якого, напевно, немає, не лише в акваторіях, але й у державі?

...Майя привозила мощі Серафима Саровського, Сергій їх цілував. Запрошувала для консультацій світил. Триразова магнітна резонансна терапія не дала результатів.

Їй радили оселити Сергія у психлікарні. Хворий кричить, турбує сусідів міцними слівцями — у морі під час авралів ніколи підбирати парламентські вислови. Приватний сектор забудований безладно і рясно, чутність ідеальна. Коли в 2001-му переїхали на Великий Фонтан, Майя, людина енергійна і позитивна, мобілізувала дванадцятьох сусідів прокласти в складчину каналізацію. За залучення до цивілізації вони донині їй вдячні.

— Нехай Сергій кричить, — кажуть. — Йому треба викричатися, ми ж розуміємо.

— Ви усвідомлюєте, який тягар на себе берете? — чесно застерігав її один професор. — Адже це мозок!

— Але ж мозок не вивчений! — відповідала вона.

Як, до речі, стійкість і вірність приречених любити подруг. Адже спільне їхнє життя тривало лише неповних три роки — календарних. Якщо відняти з них рейси-контракти Сергія Нікітіна, то й зовсім мало залишиться. Щоправда, час цей щасливий, і з морським антуражем за всіма можливими і неможливими напрямками.

Саме знайомство відбулося за дуже морських обставин. Капітан, користуючись нагодою, передав через кордон платню. Благословенний у відпустку старпом Сергій Нікітін, не будучи одеситом, довго блукав хитромудрими дачними лабіринтами, де пахне морем і чутно гудки наутофона, поки не зупинився біля заповітної хвіртки.

— Капітан Вітьок вітає капітана Коку! — гугняво крикнули з доглянутого подвір’я.

Папуга Кока фамільярно називав Вітьком капітана, грошове забезпечення якого доставив із чужих широт старпом Нікітін. Цей «капітан Вітьок», поміж іншим, ще й доводився свекром Майї від першого шлюбу. Папуга Кока теж прийняв хрещення у Гвінейській затоці, потрапивши в шторм, коли «голова-ноги», як кажуть моряки. Майєчка привезла його в саморобній клітці з нестерпно сонячної Нігерії.

Сама Майя плавала буфетницею, не рік і не два борознила Світовий океан при старій формації на «Професорі Бузнику», «Сосногорську», «Суздалі», «Литві», «Аджарії», «Федору Шаляпіну», назви усіх пароплавів вона і не згадає, «ходила на контракти» і в новітній історії. Забігаючи наперед, додам, що син Майї Євген, кадет морської академії, торік був на плавпрактиці. От у який тугий морський конгломерат за сімейною ознакою потрапив старпом Нікітін!

Коли Майя пересаджує безпомічного чоловіка богатирської статури на інвалідний візок, дається взнаки не лише поперек.

Ще працюючи на «Георгії Димитрові», надірвалася, піднімаючи каструлі. Судно пішло, а її залишили в японському порту Нагойя з кровотечею правого яєчника.

— Україна — трабл! — доктор намалював ядерний гриб. — Хіросіма, — додав, розвиваючи паралель, — Нагасакі.

— Я плакала, — згадує, — думала, України вже немає, а в мене там дитина.

Минув квітень 1986 року, японські газети рясніли знімками про Чорнобиль, тема ж вистраждана.

— У нас би вирізали, — каже, — але доктор Танака зробив операцію, і після цього я ще народила Женю й Олю. Оля зараз закінчує шостий клас. Старша донька Лінда працює старшим економістом.

Драматичний серіал, протипоказаний людям зі слабкими нервами, у якому Майї відведено головну роль, триває донині. Останні три роки вона спала лише уривками.

— Напишіть, — сказала вона, — може, хтось відгукнеться. Кажуть, у Донецьку є інститут стовбурових клітин. Я бачила передачу по телевізору, там роблять дива. Щоправда, операція коштує страшенно дорого і гарантія успіху лише 70%.

Влітку в її вузьке подвір’я приїде з Парижа лікар швидкої допомоги Жан-Клод із дружиною, колишньою одеситкою, можливо, привезе надію, поділиться новими досягненнями в медицині.

— Майєчко, я тебе люблю! — почулося через хвіртку.

Кричав незрячий старпом Сергій Нікітін.