ЕНЕРГЕТИКА ЧОРНО-БІЛОГО ПОЛЯ

У шахи вже давно грають з комп’ютером. Я розумію, професіоналам для тренування, нарощування сили електронна машина необхідна. Але все-таки людина, котра сама-самісінька сидить у кабінеті перед миготливим екраном, звичайно ж, заздрить сотням і тисячам тих, хто в цей час схилився над чорно-білою дошкою в парку, у дворі, на пляжі. Мусить заздрити.

Миколаївці старшого й середнього віку добре пам’ятають міні-скверик на перехресті проспекту Леніна і Радянської, де роками, день у день, купчилися любителі мудрої гри. Підказки вболівальників, протести, крики «взяв-ходи», валокардин і вино — все було тут.
І плюс новини політики, футболу, анекдоти про вождів — чим не джентльменський клуб! Дуже часто, ледь відірвавшись від письменницького стола, поспішав до шахістів прозаїк Іван Григурко — я, приміром, завжди знав, де знайти свого друга. Зовсім юний тоді ще поет,
а нині шевченківський лауреат Дмитро Кремінь так дотепно означив пристрасть рано померлого Вані:

Раз фігурка, два фігурка —

Ось і творчий день Григурка.

Та це вже було давненько, а останні десять років миколаївці тягнуться в центр міста на набережну, де зрання до пізнього вечора розчинені двері обласного шахового клубу. Сама споруда — окраса Миколаєва: оточений каштанами біло-голубий палац, велична ротонда з 34-ма колонами. До двохсот чоловік воднораз сідають тут за шахові столики. При клубі — ДЮСШ, в якій понад шістсот юних прихильників Каїсси.

Народившись десять літ тому, клуб нині входить у трійку кращих в Україні, щорічно проводить близько п’ятдесяти різноманітних турнірів, у тому числі міжнародних, двічі в Миколаєві проходили зональні змагання першості світу.

Серед вихованців клубу — сім міжнародних майстрів, майстер ФІДЕ і майстер спорту України, шість десятків кандидатів у майстри. Юні Катя Рогонян, Олександр Зубов уже виборювали медалі першостей Європи та світу. А нещодавно 18-річна Оксана Возовик першою на Миколаївщині виборола звання міжнародного гросмейстера. Одна з останніх сенсацій — поява братів Бортників із Вознесенського району, дев’ятирічного Колі та шестилітнього Сашка. Обидва, демонструючи фантастичну гру, вже брали гору в турнірах , де грали значно старші хлопчики.

Всі, причетні на Миколаївщині до шахів, знають: клубу, принаймні такого, яким він став, не було б, аби не Микола Шелест.

— Розумієте, я навіть в інший кінець міста поїду, так одразу гірше себе почуваю, — всерйоз зізнається Микола. — Тут є пояснення: на місці злиття двох річок обов’язково проявляється сильне енергетичне поле.
Позначене, звісно, плюсом.

Годі вам, Миколо Васильовичу. Ви собі можете вірити в силу Інгулу та Південного Бугу, а я думаю про поле інше — чорно-біле шахової дошки. Де за кожною точеною фігуркою — люди. Сотні й тисячі людей.

16 квітня в Миколаївському обласному шаховому клубі стартує міжнародний турнір «Ін-гульські мости». Головний приз — від газети «Дзеркало тижня».