Два професори

Поділитися
Пригадуючи видатний науковий доробок мистецтвознавців Андрія та Олега Грабарів

Моє перше зацікавлення візантологією, тобто наукою про історію та культуру Візантії, прийшло разом зі знайомством із класичними працями в цій сфері таких відомих фахівців, як Федір Успенський, Микола Скабалланович, Антон Карташов, Георгій Флоровський. Їхній вплив накладався на вже наявний шар суперечливих здогадок та трохи наївних гіпотез щодо феномена Візантійської імперії, які залишили по собі ще шкільні уроки з історії. Радянська (а з нею і пострадянська) історична наука не вельми шанувала візантійську тематику як надто дотичну до тематики релігійної. Через те ще в 1990-ті, коли в школі навчався автор цих рядків, про Візантію на уроках ішлося небагато - лише про її відносини з Київською Руссю. І зовсім нічого про її власний історичний розвиток.

Перечитавши класиків, мені захотілося звернутися до сучасних фахівців і почути, що вони говорять про Візантію. На момент мого першого знайомства з українською візантологією - а це був рік 2006-й - вона перебувала в полоні вельми захопливої для дилетантів дискусією щодо назви: «візантологія» проти «візантиністики». Паралельно точилися не менш «конструктивні» суперечки: «філософія» проти «любомудрія», «теологія» проти «богослов’я», «патрологія» проти «патристики».

Після закінчення історичного відділення Паризького університету, 1948 року отримав ступінь бакалавра стародавньої історії. Того ж року переїхав до США, де став студентом Гарвардського університету. Своє навчання в Гарварді Олег Грабар закінчив, отримавши 1950 року бакалаврський диплом із середньовічної історії з відзнакою. Того ж року отримав ще й два бакалаврські дипломи Паризького університету - з середньовічної історії та сучасної історії. Далі вирішив продовжити освіту в Принстонському університеті, де почав серйозно вивчати ісламське мистецтво. 1953 року здобув у Принстоні ступінь магістра, а 1955-го - докторський ступінь зі східних мов та літератур, а також історії мистецтва. За п’ять років Олег Грабар став громадянином США.

Закінчивши навчання, Олег Андрійович почав читати лекції у Мічиганському університеті. З 1969-го до 1990 року був професором мистецтва Гарвардського університету, де в 1977-1982 роках очолював факультет мистецтв, а з 1980-го по 1990-й обіймав посаду професора освітньої програми Ага Хан (заснованої принцом Ага Ханом IV, імамом мусульманської громади ісмаїлітів-нізаритів, що налічує, за різними оцінками, від п’яти до 15 млн. послідовників), метою якої було дослідження ісламського мистецтва та архітектури.

З 1990 року був професором у Школі історичних досліджень відомого Інституту вищих досліджень (Institute for Advanced Study), в якому до своєї смерті в 1955 році працював геніальний Альберт Ейнштейн. Наприкінці 1960-х Олегові Грабару пропонували музейну посаду в Луврі, від якої він відмовився, побоюючись, що тоді йому довелося б більше займатися різноманітними бюрократичними процедурами, а не власне дослідженням мистецтва. Співпрацював він і з Українським дослідницьким інститутом у США.

Пишучи про свою викладацьку діяльність, Олег Грабар згадав цікавий випадок. У Мічиганському університеті протягом п’яти чи шести років він викладав виключно те, чим сам поглиблено займався, - ісламське мистецтво. Цей курс був предметом вільного вибору студентів, і на нього записувалося, як правило, п’ять-шість осіб, оскільки Грабар не був відомим викладачем. Щоб виправити цю ситуацію, його старший колега Джордж Форсайт запропонував йому стати членом групи викладачів, котрі по черзі читали лекції зі вступу до загальної історії мистецтва - цей курс щороку слухало до 200 студентів. Грабар погодився, а відтак не лише студенти познайомилися з неймовірно цікавим лектором, а й сам лектор відкрив для себе нове бачення інтегрованості ісламського мистецтва у мистецтво світове.

Олег Грабар - автор близько 20 книжок та 120 публікацій у провідних наукових журналах. Протягом свого життя він здійснив чимало подорожей ісламським світом. У 1960-1961 роках очолював Американську школу східних досліджень у Єрусалимі. Протягом дев’яти років керував розкопками середньовічного ісламського міста Каср аль-Хайр аль-Шаркі в пустельній частині Сирії. Як результат цієї роботи у співавторстві з Ренатою Холод, Джеймсом Кнустадом та Вільямом Трусдейлом з’явилася двотомна праця «Місто в пустелі, Каср аль-Хайр Східний» (1978 р.). Архітектурним формам Каср аль-Хайру Східного було дано нову інтерпретацію, принципово відмінну від попередніх. Згадаємо також такі праці Олега Грабара, як «Епічні образи та сучасна історія: ілюстрації Великої Монгольської Шахнаме», «Посередництво орнаменту», «Силует священного: ранній ісламський Єрусалим», «Ісламське мистецтво та архітектура (650-1250)» (спільно з Ричардом Еттінгаузеном та Мерилін Дженкінс-Медайною), «Купол Скелі». Крім того, спільно з Гленом Боуерсоком та Пітером Брауном Олег Грабар уклав збірник статей «Пізня античність: путівник посткласичним світом». Про його чотиритомну збірку статей «Досліджуючи ісламське мистецтво» вже згадувалося. Додамо, що Олег Грабар є також автором низки статей у всесвітньо відомій ециклопедії «Британніка». Крім майстерного володіння матеріалом, у своїх роботах він демонструє ще й чудову письменницьку вправність, перетворюючи багатосторінкові аналізи на надзвичайно захопливі подорожі світом ісламської естетики. Науковець намагався передати читачам об’єктивне бачення ісламського мистецтва, позбавлене руйнівних стереотипів та упереджень, нерідко переінтерпретовуючи загальновідомі факти та явища.

Не стало Олега Грабара зовсім нещодавно - 8 січня 2011 року. Досі жива його дружина Террі Грабар - професор англійської мови. У них з Олегом Андрійовичем двоє дітей - Ніколас та Анна-Луїза, яка померла 1988 року, та троє онуків. Некролог у зв’язку зі смертю провідного світового фахівця в галузі ісламського мистецтва було надруковано в «Нью-Йорк таймс».

У передмові до редагованого Олегом Грабаром збірника статей «Пізня античність: путівник посткласичним світом» сказано: якщо в читача виникне бажання продовжити вивчення означеного періоду, дослідити незвідані наукові теми, на які вказано в публікованих працях, а також виправити можливі помилки, автори збірника вважатимуть поставлену ними мету досягнутою. Гадаю, аналогічно можна підсумувати й весь науковий доробок Андрія та Олега Грабарів, бо вони понад усе хотіли, щоб започатковані ними дослідження були продовжені в майбутньому відповідно до сформульованих ними принципів та визначених орієнтирів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі