ДО НАС ПРИЇДЕ ПАТРІАРХ?

Пам’ятаєте, коли в Україну збирався приїхати Папа Римський, ряд політиків робили заяви й навіть просто «по-людськи» просили понтифіка не приїжджати в Україну. Розсудливим людям це здавалося дивним — чому б главі церкви, широко представленій в нашій країні, не приїхати до своїх вірних? Політики розігрували цю карту по-своєму, пов’язуючи постать Папи хто з «європейським вибором», хто з підтвердженням невинності Президента, хто з «кроком від Москви». Та головне сталося: попри всі перешкоди з боку деяких політичних сил і державних служб (він називав це «обережністю»), вірні католицьких церков зустрілися зі своїм намісником. Більшості з них було байдуже реальне чи міфічне політичне підгрунтя візиту — вони твердо знали, що Папа приїхав до них. По суті, цей епізод переконував нас у тому, що церква досить автономна, щоб не рахуватися з політичною істерією.

Та виявилося, що це історія з продовженням. Причому продовженням таким неоригінальним, що навіть образливо за сценариста. Коли стало відомо, що в Україну запрошений Патріарх Московський і всея Русі Алексій II, ми отримали можливість переконатися в тому, що якщо «в одну річку не можна зайти двічі», то це точно не наша річка. Звичайно, обличчя помінялися — та що з того, якщо колишніми залишилися суть і риторика. Знову ристалищем став політикум. Ще точніше — Верховна Рада. Проти запрошення голови ВР В.Литвина виступив об’єднаний фронт Комітету з питань культури та духовності під прапором УПЦ КП. Позиція Патріарха Філарета зрозуміла, і було б дивним, якби він вчинив інакше. Інша річ — Комітет із питань культури. Слід сказати, що цей комітет не переймався рік тому (а обличчя комітету після виборів не надто змінилося) тим, що запрошення Папі Римському виходило з вуст Президента. Цього разу вони вирішили нагадати всім, що запрошувати главу церкви має лише глава церкви, рівний за саном. Нагадаю, цей аргумент використовувала пропаганда супротивників папського візиту, які прекрасно розуміли, що «рівний за саном» не стане запрошувати понтифіка в Україну. Як ви самі розумієте, із «рівними за саном» Алексію, до чиїх слів він би міг прислухатися, в Україні й зовсім не склалося.

Нагадаю, що від імені комітету виступав П.Мовчан. Однак, як ви пам’ятаєте, він виступав ще й від імені «всієї України», яка, за його словами, розцінила запрошення до Патріарха «як канонічний і етичний нонсенс». Чудова здатність наших політиків давати канонічні оцінки! З іншого боку, чим же ще займатися комітету ВР з культури, як не порадами Патріарху — ну, не закони ж приймати, чесне слово. Нагадаю читачам, що законодавство в галузі культури в нас «і нині там» — за останній як мінімум рік не прийнято жодного закону, що регулює цю сферу.

Зрозуміло, відповідь на цю заяву мала бути. Це сталося минулого тижня. Що цікаво, була вона від маловідомої громадської організації — центру підтримки православ’я «Київська Русь». Втім, її риторика цілковито «вписалася в дискурс»: ми мали можливість укотре почути про «консолідацію суспільства», «відродження» і навіть «зміцнення державної влади» — і все це в зв’язку з можливим візитом Патріарха! Ось як легко вирішуються соціальні питання...

Так, мабуть, риторика — найцікавіше в цьому «дежа вю». Відтоді, як Україна готувалася до візиту Папи, минуло понад рік. Чимало можна було обміркувати й придумати щось новеньке — особливо переконавшись у тому, що «стареньке» уже не працює. Однак аргументи в сперечальників залишилися колишніми. Одні кажуть про «невчасність» і лякають «дестабілізацією в суспільстві» і «конфліктами на релігійному грунті», інші огризаються в тому сенсі, що «приїзд Патріарха дозволить консолідувати суспільство», «дасть духовні сили» й т.п. Зауважте, ні ті, ні інші не цікавляться істинною думкою «мільйонів українських православних християн» і навіть «більшості українського народу», до яких вони апелюють у своїх заявах.

Тим часом, Патріарх Московський і всея Русі Алексій II цього тижня зліг із гіпертонічним кризом. Як швидко він поправиться настільки, що зможе розпочати таку недалеку й у той самий час нелегку подорож із Росії в Україну, невідомо. Та, здається, цим питанням не особливо переймаються наші сперечальники. Так само, як це було з Папою Римським, Патріарх як такий не сильно цікавий політикам: він і ті «мільйони віруючих», які насправді очікують візиту глави своєї церкви, — менш підхожа нагода висловитися «на весь голос» і продемонструвати свою розхвалену «орієнтацію».