Диплом нареченої

Часом люди помиляються в аналізі події, тому що обмежуються єдиним поглядом, який здається очевидним.

Б.Вербер
«Імперія ангелів»

Бич електронних поштових скриньок — величезна кількість спаму. Тут усе: від реклами віагри та пропозицій зі збільшення статевих органів до анонсів різноманітних семінарів і тренінгів. Тут логістика перемежовується методами підвищення самоефективності, а школа стерв сусідить зі школою наречених. Наявність останньої мене, до речі, здивувала — у цинічні часи повсюдної руйнації інституту шлюбу і зрослого прагнення жінок зробити власну кар’єру за межами домашнього вогнища хтось усе ще так переймається бажанням вийти заміж, що готовий платити гроші за отаке, дуже сумнівне, на мій погляд, навчання.

Зрештою, попит, як відомо, народжує пропозицію. Про те, що правильно упакована пропозиція, своєю чергою, з анітрохи не меншою ефективністю народжує попит, ми іноді забуваємо. Як, утім, і про те, що шлях до самовдосконалення і самопізнання, та й життєві смисли, в кожного свої. А сьогоднішні «гуру» дуже часто маніпулюють свідомістю своїх «учнів» заради власної вигоди. Хоча іноді так кортить дістати готову схему правильних рішень і вчинків...

Загалом, до пропозиції взяти участь у безплатному для журналісток тренінгу «Школи наречених» я поставилася з великим скепсисом, зокрема і тому, що вже не наречена, а дружина. Проте ідея здалася мені забавною, особливо в переддень новорічних свят, коли всі ми, прагнучи завершити справи поточного року, так чи інакше вже починаємо будувати плани «нового» життя в наступному.

«Нікому не вір…»

Прибувши на місце дії з невеличким запізненням, я застала дивну картину: запрошені журналістки (від 18 до «за 40») сидять колом, тримаючись за руки, у центрі щось муркоче життєрадісна блондинка-тренер, усюди горять свічки. «Секта якась», — майнула думка. Повторюся, тут були лише журналістки, від яких сама професія вимагає сумніватися в усьому і мати певний ступінь здорового цинізму... Дарма що більшість присутніх тут — представники глянсових видань. Як казав головний редактор одного з них у фільмі «Глянець»: «Глянець роблять розумні, читають — дурні».

Хтось виливав душу в шокуючих одкровеннях, хтось плакав, хтось, не піднімаючи голови, стенографував те, що відбувається...

Всі ми люди. Дівчиська в міні, у котрих «усе попереду», і солідні дами з життєвим досвідом, які не раз були в шлюбі — усі хочуть любові та гармонії.

Я приєдналася до колег, сіла в коло, взяла дівчат за руки — «для обміну енергією», як пояснила тренер. Ефектна красуня Світлана керувала про­цесом: «Я навчу вас, як стати спокусливою і неповторною нареченою. Як набути статусу ідеальної дружини... Як освіжити стосунки з чоловіком... Закрийте очі, розслабтеся, подумайте про прекрасне. Уявіть художника, уявіть особняк, зайдіть у майстерню і, поки нікого немає, намалюйте на полотні саму себе. Не бійтеся — ви вмієте, ви зможете... У вас лише два кольори — червоний і білий, малюйте...»

Заплющивши очі, я пригадала істо­рію своєї приятельки. Олена — родом із глибинки. Вперше побачила трамвай у випускному класі, коли поїхала на екскурсію в обласний центр. Хоро­ша дівчинка, старанно і багато працювала. Та хлопці не звертали на Олену уваги. Хіба що подражнити... Стовідсотковий «неформат» села — висока, худа, із рідким білим волоссям, до того ж зуби — не вельми. Після школи закінчила курси бухгалтерів і вирушила спробувати щастя в столиці.

Роботу не відразу, але все-таки знайшла — помічник бухгалтера в невеличкому банку. Через рік її відправили навчатися в інститут за рахунок банку. Диплом заочниці дівчина одержала вже будучи керівником департаменту. Коли з’явилися перші вільні гроші, Олена змогла оплатити послуги психолога: дві зустрічі на тиждень протягом року зробили свою справу. У дівчини ніколи не було подруг, не було хлопця — у селі нікому не запала в око, а в столиці було ніколи. Психолог навчив Олену вміння бути жінкою, порадила стиліста, порекомендувала клініку корекції зубів. Дівчина розквітла на очах, її просто атакували залицяльники — струнка, стильна, упевнена в собі блондинка-банкір, зріст 1,80 — мрія!

Особистий тренер-психолог навчив не падати в обійми першого зустрічного, «читати» між рядків, спілкуватися на рівних. Матеріальний добробут також стрімко поліпшувався — вона обзавелася квартирою в центрі, машиною з водієм, часто бувала в закордонних відрядженнях, вдягалася у фірмові гарні речі й знала собі ціну. Усе йшло як по маслу, поки Олена стала цікавою не тільки як жінка, а й як конкурент... Партнер вивчив її життя, уразливим місцем стала вона сама, а «голкою життя Кощея» — подруга-психолог.

Коли психолог стала нервуватися на тренуваннях і уникати порад, коли партнер став давити на слабкі місця, про які не знав ніхто, крім наставниці, Олена запідозрила недобре. Доказом «підстави» стала підслухана телефонна розмова: тренер «зливала» інформацію про її слабинки… Що було далі, можна лишень здогадуватися: на той час Олена зміцніла і мститися могла по-справжньому. Повідавши мені цю історію, приятелька сказала: «Не вір нікому»…

Вийти заміж за півроку?

…Минуло кілька хвилин, усі відкрили очі, тренер у кожного запитав про малюнок, про кольори, які переважають, та інше... Було весело, тому що половина з присутніх узагалі не зрозуміли завдання. Та Світлана Митрофанова — ініціатор створення «Школи наречених», психолог, артистка балету, режисер-постановник театру й переможниця конкурсу «Топ-модель України» — не засмутилася. Відразу запропонувала індивідуальний тренінг: «Вивчення Human design, техніки гейш, стародавніх знань, даоських практик, традиційні методи сімейного консультування, а також інноваційний коучинговий підхід і успішний практичний досвід допомогли створити триденний тренінг для жінок «Школи наречених». Практика показує, що ця програма дозволяє вийти заміж за півроку.

Основна проблема, яка заважає нам втілювати в життя задумане, — брак упевненості в собі. Ми досліджуємо дуже важливі наші внутрішні установки, які повторюватимуться доти, доки ми їх не усвідомимо. Незавершені сюжети стосунків з одним партнером стають магнітом для нових «проблемних» сюжетів уже з іншими. Пастки «тіней минулого» полягають у неусвідомленому прагненні до колишньої форми стосунків із чоловіком. Протиріччя в тому, що водночас і боїмося, і прагнемо».

Багато хто записався...

На зміну блондинці прийшов приємний молодий хлопець — Іцхак Пін­тусевич — тренер з Ізраїлю. Він не вчив, як бути зразковою нареченою і як зваблювати чоловіків. Його навчання було більш універсальним — він, ілюструючи свої слова анекдотами, пояснював дівчатам способи «підстроювання»: як привернути співрозмовника до себе методами НЛП і завоювати довіру під час першого знайомства…

Так хочеться щастя…

Життя — загадка, яку треба вміти прийняти, не гризучи себе постійним запитанням: «У чому сенс мого життя?» Краще самим наповнити життя сенсом і важливими для вас речами.

Паоло Коельо

…Настав час для кофе-брейк і, як з’ясувалося, жінки, у котрих, зважаючи на одкровення, стільки спільного, були зовсім не готові спілкуватися між собою. Мою спробу продовжити тему, обговорити тренінг колеги проігнорували: одна втомилася, друга захотіла залишитися наодинці з власними думками, третя — просто відвернулася...

А враженнями хотілося поділитися. Купила тортик і вирушила до подруги. Після четвертої чашки чаю, уважно мене вислухавши, Марина висловила свою думку: «Це правда, що абсолютно всі проблеми у стосунках — дуже особистих або тих, що стосуються кар’єри, — йдуть від неправильної самооцінки й браку впевненості в собі. У 17 років я була переконана в одному — що я не тільки малоприваблива зовні, а й внутрішньо нічого особливого собою не являю, а тому — бути мені старою дівою не віки вічні».

Можливо, це було однією з вагомих причин того, що заміж я вискочила в «без п’яти хвилин» 18-річному віці й пробула в тому шлюбі майже два роки. Дивовижно, але цей епізод додав мені жіночої впевненості в собі. Напевно, за це я маю бути вдячна моєму першому обранцю. Серед формулювань моїх бажань більше ніколи не значилося абстрактне «хочу заміж», і водночас «не заростала стежка» претендентів, охочих зі мною одружитися. Чи могла я уникнути болючого набивания гуль на власному чолі шляхом відвідування якихось тренінгів, які тоді в нашій країні ще не практикувалися, чи ж я належу до людей, котрим неодмінно потрібно навчатися на власних помилках? Просто мені здається, що готових рецептів не існує, і на всі мої запитання знайти правильні для мене відповіді можу тільки я сама, без сторонньої допомоги. Що, до речі, дозволить уникнути і можливих маніпуляцій. Якось дуже шанована мною психолог сказала: «Це гординя». Не знаю. Мабуть. Одне безперечно — хоч би хто зустрічався мені на моєму життєвому шляху, хоч би що зі мною відбувалося — це розвиток. Іноді — нагору, а іноді — вниз. Це — мій шлях. Яким саме чином розвиватися тобі — тобі й вирішувати...»

Все-таки дещо корисне я на тренінгу дістала — стала більш терплячою чи що. Учора у відповідь на докори чоловіка просто поцілувала його. Він був приємно здивований. У відповідь на образу малого за те, що ми не змогли поїхати в басейн, запропонувала пограти в кухаря — удвох ми приготували гарячі бутерброди. А нервового консьєржа, проігнорувавши його зауваження, привітала з наступаючим Новим роком...

«Повна тотальна відповідальність за наші реакції завжди лежить на нас. А всі події, що відбуваються, — лише наслідки наших попередніх реакцій. Все наше життя — творіння наших власних рук», — сказав Іцхак Пентусевич. Не можу не погодитися.