Демократія чи «демократура»?

Демократичне суспільство найлегше розпізнати за його постійними наріканнями, що воно ще недостатньо демократичне.

Зигмунт Бауман, британський соціолог

Відносини України з Росією складні, проте неоднозначними їх не назвеш — надто вже очевидно «північний сусід» афішує своє бачення України як колишньої своєї колонії, до того ж він зовсім позбавлений історичної відповідальності за все, що свого часу накоїв на «комунальній кухні» як «відповідальний квартиронаймач».

Навіть тепер, коли спільну «житлоплощу» розділено, сварливий «сусід» намагається зіпсувати репутацію в «іншому світі» надто яскравої й самодостатньої, на його думку, сусідки. Тому так мляво й аморфно проходять зустрічі президента Януковича на вищому рівні, — тут слід згадати обмін загальними фразами з Гілларі Клінтон і обережне розумування з Ангелою Меркель.

А на рівні «дружби народів» у нас повний застій: люди живуть не з об’єктивними фактами, а зі своїми уявленнями про росіян. Зазвичай це обмежується полемікою про статус російської мови або теоретизуваннями в інтернет-форумах про взаємні симпатії, про чемну чи не дуже байдужість. Або ж нам докоряють, що ми крадемо газ...

Проте — незважаючи на Януковича при владі! — українці критичніші стосовно своїх прав і свобод, ніж росіяни: адже у нас, попри всю слабкість опозиції, неможливі такі прояви «демократури», як у Росії, де днями розігнали чергову демонстрацію «маршу незгодних». Але, на жаль, українці майже так само невимогливі до «якості» демократії, як і росіяни, — це підтвердило недавнє соціологічне дослідження Київського міжнародного інституту соціології та російського «Левада-Центру». До речі, його аналітики, просто ґрунтовно виконуючи свою роботу, викривають «путінізм» як новий суспільний лад у Росії і тому не можуть скликати в Москві прес-конференцію — зате з успіхом виступають у Києві.

Як виміряти рівень демократії?

Респондентів запитували, яка з країн демократичніша — Росія чи Україна? Опитування КМІС показало, що лише 32% українців вважають Україну демократичнішою, а 22% віддали свої голоси Росії. Про те, що обидві країни однаково недемократичні, заявили 24% опитаних. Не змогли відповісти на запитання 22% респондентів, і це насторожує: або ці люди «наскрізь аполітичні», або їм просто байдужий суспільний лад, який визначає їхнє життя.

Хоч як дивно (і соціологи не можуть цього пояснити), найбільше тих, хто вважає Росію більш демократичною, ніж Україна, виявилося серед молоді 19—29 років (26%) і групи 30—44-річних (22%). Україну бачать більш демократичною представники групи 45—59-річних (36%).

У регіональному розрізі, звісно, Росія здається демократичнішою 31% представників Східного регіону, 24% — Південного, 20% — Центрального і 12% — Західного. Проте більшість опитаних у трьох регіонах (окрім Східного) вважають більш демократичною Україну (Західний регіон — 44%, Центральний — 27%, Південний — 29%). У Східному регіоні таких виявилося тільки 18%. Там виявилося більше й тих, у чиїх очах обидві країни — недемократичні (28%). У Західному регіоні так вважають 25% опитаних, у Південному — 24%, у Центральному — 20%.

Характерно, що більшість людей, котрі вважають обидві країни недемократичними, мають вищу освіту (28%). Україну оцінюють як демократичнішу 35% людей із вищою і середньою професійною освітою, 30% — із середньою і 27% — із неповною середньою освітою. До речі, люди з неповною середньою (і нижче) освітою менше від інших (16%) схильні вважати Росію більш демократичною. Тож виходить, що найбільше претензій до «якості» демократії мають освічені люди, — і навряд чи в них спостерігається «горе від розуму», швидше, ми при нинішній владі втрачаємо позиції...

Опитування «Левада-Центру» показало, що 57% росіян вважають більш демократичною Росію і тільки 8% — Україну, 19% вважають, що обидві країни однаково недемократичні, і 16% вагалися з відповіддю. Цікаво, що, порівняно з опитуванням 2004 року (тоді респондентам також ставили це запитання), кількість росіян, які вважають Росію більш демократичною країною, зросла на 12% (із 45% до 57%), а кількість тих, які віддали перевагу Україні, навпаки, зменшилося (з 12% до 8%). Також зменшилася кількість тих, хто бачить обидві країни однаково недемократичними, — з 25% до 19%.

Таким чином, більше половини населення Росії вважає свою країну демократичнішою, а України — тільки третина. Різниця у ставленні до іншої країни значна: в Росії тільки 8% респондентів бачать більше демократії в сусідки, тоді як в Україні 22% опитаних вважають демократичнішою Росію.

І тут спадає на думку, що багато росіян бачать своє життя влаштованим за наявності якогось «доброго монарха», який усім забезпечить усереднений комфорт, жорстко обрізавши чуби і навіть язики, що стирчать із аморфної народної маси…

Демократизм=критичність

— Ми спостерігаємо в дослідженні ключову різницю в самооцінках: росіяни оцінюють свою країну як набагато демократичнішу, ніж наша. І це досить парадоксальний результат, оскільки всі російські громадські діячі, які приїжджають в Україну, вигукують у політичних ток-шоу: «Нарешті я можу щось сказати, в Росії мені не дають!» — розповідає генеральний директор КМІС Володимир ПАНІОТТО. — Тим більше що з часів помаранчевої революції в наших ЗМІ немає «темників». Тож, за всіма ознаками, у нас складається враження, що Україна — країна демократичніша, ніж Росія. Але факт, що в суді у «5-го каналу» і ТВі було забрано частоти, свідчить про початок тиску на засоби масової інформації в нашій країні.

Мені здається, результат цього дослідження можна пояснити двома чинниками. Перший — діяльність тих-таки ЗМІ. Ще за часів Сталіна проводилася велика робота для того, аби на тлі масових репресій СРСР видавався найдемократичнішою країною у світі. І певною мірою це було ефективно. Тож російські ЗМІ здатні переконати населення якщо не в тому, що в Росії усе гаразд із демократією, то принаймні у тому, що в Україні все дуже погано.

— Чому ставлення до України є частиною державної пропаганди Росії?

— Росія ще в 2004 році не сприймала лідерів, котрі прийшли до влади в Україні, як дружніх до неї. Офіційна пропаганда диктувала, що будь-яка революція — це дуже зле, вона призводить до хаосу і плутанини... Ставлення до України досі дуже коливається в Росії. До того ж ЗМІ і керівництво Росії одностайні і тому можуть сформувати суспільну думку більш ефективно.

Другий чинник, що визначив результати нашого дослідження в Україні, де люди критичніші до суспільного порядку, — це сам характер демократії. Демократія — це не стан, а певний процес, в абсолюті її не досягти. Можливо, чим демократичніша країна, тим критичніше налаштоване суспільство стосовно себе.

— Росіяни втратили цю критичність?

— Гадаю, що так. За всіма соціологічними індексами схвалення й оцінки стану справ у країні (дані російського «Вестника общественного мнения») виходить, що «Росія рухається в правильному напрямку». Зростає й довіра до Медведєва та Путіна.

Глядачі, а не дійові особи

Керівник відділу соціокультурних досліджень російського «Левада-Центру» Олексій Левінсон трохи здивований тим, що уявлення росіян про демократію має дуже специфічні особливості. Адже тільки 60% росіян заявляють, що країні потрібна демократія, причому лише 23% їх вважають, що вона має бути такою, як у розвинених країнах Європи. Дослідника насторожує й те, що росіяни цінують соціальні гарантії вище, ніж політичні права. У списку найважливіших для них свобод на першому місці виявилася «достатня захищеність державою на випадок хвороби, втрати роботи, бідності» (55% респондентів), а на другому — «можливість купити те, що хочеться» (53%). Звісно, перше — це соціальна гарантія, а друге — економічний потенціал, але зовсім не політичні свободи. Відійшли на другий план свободи, ключові для формування незалежної від держави особи: право вибору місця проживання (45% і п’яте місце в рейтингу), свобода слова (42% і шосте місце), право звертатися в суд (40% і сьоме місце), право приватної власності (38% і восьме місце), свобода від державного контролю (22% і дванадцяте місце). З огляду на високий рейтинг соціальних гарантій, абсолютно не дивує аутсайдерська позиція політичних свобод: лише 13% росіян вважають важливою можливість вибирати між політичними партіями і лише 10% — право брати участь у мітингах. Тобто виходить, що розумна людина, котра розраховує на допомогу держави, не кусатиме руку влади, яка підсипає їй корм...

За даними «Левада-Центру», позитивно відповідають на запитання: «Чи потрібна зараз у Росії політична опозиція?» — всього 23% росіян, «швидше, так» — резюмують 44%, а негативно відповідають на це запитання 16%, стільки ж вагаються з відповіддю. До того ж за три роки частка росіян, котрі вважають критику влади корисною для країни, зросла на 13% (66% у 2007 році проти 79% у 2010 році), тим часом збільшилася й частка тих, хто не вважає можливою критику без «наслідків для того, хто критикує» (29% у 2007 році проти 45% у 2010 році). Інакше кажучи, в суспільстві зростає запит на участь в управлінні країною й водночас прогресують невпевненість, страх...

Окрім того, з кожним роком дедалі більше росіян бачать у Росії ознаки культу особи Володимира Путіна: 27% вважають, що «всі ознаки культу особи є», а 28% — що «передумов для цього дедалі більше». На цьому тлі поступово зміцнюються позиції Дмитра Медведєва, — дедалі більше росіян вважають його самостійною фігурою, а в Москві він уперше випередив Путіна й очолив список політиків, котрим довіряють.

Але чекати в країні з такою суспільною думкою посилення громадських рухів або протестної активності не слід, — росіяни поки що глядачі, а не дійові особи у своїй країні, — так вважає аналітик «Левада-Центру» Денис Волков.

А чи варто порівнювати ставлення до демократії в Україні і Росії взагалі? Адже її визначення в кожній із країн настільки різне (ми явно не любимо будь-якої влади, а росіяни їй так само очевидно потурають), що, швидше за все, ми говоримо про абсолютно різні матерії...