ДЕ ЖИВЕ «СІМЕЙНИЙ ДУХ»?

Стародавні римляни вважали, що домашнє вогнище охороняють добрі духи — пенати. І свято вірили, що саме вони не впускають у дім розбрат, сварку, охороняють його стіни від зла. Сучасні фахівці підтверджують: справді, існує певний психологічний простір, який робить домівку затишною, комфортною, туди тягнуться гості, друзі. І створити такий сприятливий простір може і мусить кожна сім’я.

Одного разу в соціальну службу звернулася по пораду молода мама. Її дочці Іринці майже чотири роки, непогано розмовляє, метка, кмітлива, але... постійно смокче палець або шкуринку хліба. Можна подумати, дитина голодна, але ж батьки її добре годують! Намагалися відучити від поганої звички: сварили, карали, мастили пальці гірчицею, та нічого не допомогло. Може, дівчинку просто розбалували?

— Начебто окремий випадок, але зовсім не такий простий, як здається. Адже ті чи інші погані звички у дитини не з’являються самі по собі, вони обов’язково викликані якимись внутрішніми причинами, — вважає психолог Білоцерківського центру соціальних служб для молоді Світлана Коломієць. — І я попросила жінку докладніше розповісти про умови їхнього життя, сімейний уклад, звички. Виявилося, що молода сім’я живе в гуртожитку. Головне завдання на сьогодні — назбирати грошей на власну квартиру, тому обоє працюють у декількох місцях і постійно зайняті. Коли їх не буває вдома, дівчинці частенько доводиться залишатися під наглядом сусідів, а то й бути самою. Повернувшись, вимучені батьки зазвичай лягають відпочивати, дивляться телевізор або порають домашні справи, а дитині хочеться поговорити й погратися. Та кімнатка в них невеличка, і, щоб дочка не заважала, батьки просто відправляють її в коридор: «Ти вже велика, йди, побався сама!» Якщо Іринка зчиняє галас, її шльопають і сварять. Дівчинка постійно відчуває, що заважає дорослим. Тому вона й намагається створити свій, особливий світ. Коли смокче пальчик або шкуринку хліба, знову відчуває себе немовлям біля маминих грудей. Тоді їй приділяли увагу, любили, пестили, у тому світі їй було затишніше і тепліше, ніж у нинішньому. Така поведінка — своєрідна реакція на брак уваги з боку близьких людей. Я спробувала пояснити батькам, у чому їхня помилка: замало тільки годувати і вдягати дитину, із нею обов’язково потрібно спілкуватися, гратися, розмовляти. Не біда, коли бракує грошей на дорогі іграшки — можна просто погуляти разом у парку, погратися в сніжки, почитати на ніч казку. Не соромтеся виявити любов жестами, поцілунками, ніжними дотиками. Адже відсутність батьківського тепла в ранньому дитинстві загрожує серйозними наслідками. Для Іри вона може обернутися черствістю, байдужістю, невмінням любити — адже і її мало любили в дитинстві.

На жаль, найчастіше молоді пари не вміють правильно спілкуватися не лише з дітьми, а й одне з одним. Міський відділ актів громадянського стану щотижня реєструє в Білій Церкві від 15 до 30 шлюбів. У місті, де багато молоді — студентів, робітників, службовців, — пари легко створюються. Але так само легко і розпадаються: кількість розлучень приблизно дорівнює кількості пошлюблених. Однак більшість людей згодом усе ж таки беруть повторні шлюби. Отож, не зневірилися в самому інституті шлюбу, просто їх не влаштовують стосунки, що склалися в колишній сім’ї. Головними причинами розлучення найчастіше називають постійні конфлікти з будь-якого приводу, небажання партнера йти на поступки, надмірну вимогливість, невміння знайти спільну мову... Інколи до ладу і не можуть пояснити причину, лише повторюють: «Мені було з ним (із нею) незатишно!» На думку психологів, це — серйозний аргумент. У сім’ї кожен має почуватися комфортно і затишно. І рівень затишку, до речі, не залежить ні від квадратних метрів площі, ні від висоти стелі, наявності євроремонту, побутової техніки та інших атрибутів статку. Набагато важливіший душевний комфорт. А це насамперед — теплий, м’який, благодушний психологічний клімат. Адже зовнішній світ і без того досить напружений. Різні стреси нас підстерігають щодня — на роботі, на вулиці, у чергах, переповненому транспорті. А якщо й у рідній домівці на нас чекає нова порція докорів і напруги — нервова система просто не витримає. Сім’я багато в чому виконує ще й психотерапевтичну функцію: насамперед це місце, де можна розслабитися, стати самим собою, де вислухають і допоможуть. Тут цінується твоя індивідуальність, відомі твої звички, близькі знають, що може тебе засмутити, а що приємно потішити. Розуміють із напівслова чи навіть без слів.

— Мабуть, одна з найсерйозніших проблем молодих — невміння спілкуватися в сім’ї. На роботі вони контролюють себе, намагаються справити приємне враження, а ось удома зриваються через дрібниці, грублять, хамлять. Вважають, якщо навколо свої — вибачать. Але ж із таких дрібниць і складаються основи сімейного благополуччя! — каже Світлана Коломієць. — У «Школі молодих подружжів», що діє при нашому центрі, ми проводимо тренінги, де навчаємо їх знаходити вихід із конфліктних ситуацій. Одне із завдань всім особливо запам’яталося. Глава сім’ї мав стиснути долоню в кулак, а молода дружина — будь-що змусити його цей кулак розтиснути. Брали участь більше десятка пар: і ті, хто лише подав заяви на реєстрацію шлюбу, і ті, котрі прожили рік-півтора разом. Більшість дівчат діяли однаково: силкувалися розтиснути кулаки, щипалися, пускали в хід нігті… Але чоловік у кожному разі сильніший за жінку, тому всі зусилля виявлялися марними. І раптом одна з дівчат просто погладила руку коханого, і та відразу розтиснулася. Інколи легко можна вирішити проблему, погасити конфлікт, пустивши в хід не силу та жорсткість, а ласку.

Вже помічено, що в дружніх сім’ях похвала, комплімент, подяка звучать частіше, ніж осуд, закид. Не можна неакуратному завжди нагадувати, що він неакуратний, егоїстові — що егоїст тощо. Користі це дає мало, лише атмосфера напружується. Після чергової порції моралізаторства залишається відчуженість, і кожен новий конфлікт посилює її. Набагато розумніше поставитися до якихось слабкостей домочадців поблажливо або просто з гумором. Жарти, сміх дуже скрашують життя, допомагають уникнути конфлікту. І навіть якщо сварка все ж таки відбулася, найкращим і безболісним виходом із неї міг би стати, знову ж таки, веселий жарт.

Психологи вважають, що в дружніх сім’ях є своя, особлива мова. Елементи її — кумедні слівця, що вживали колись діти, натяки на сімейні події, жартівливі прізвиська, які передаються з покоління в покоління. Сімейна мова створює інтимність, теплоту, зближує домочадців. Найчастіше вона є своєрідним таємним ключем до приємних спогадів. А щоб спільних спогадів було більше, корисно частіше влаштовувати спільні поїздки, свята, берегти листи, фотографії, дитячі малюнки, подарунки. Саме такі нюанси створюють особливий психологічний клімат, який допомагає тримати сімейний корабель на плаву.