Чиє ж ти майбутнє, молодь?

Поділитися
Не за горами «битва титанів» за місця в українському парламенті, і молодим людям, які досягли повноліття, теж доведеться зробити свій вибір...

Не за горами «битва титанів» за місця в українському парламенті, і молодим людям, які досягли повноліття, теж доведеться зробити свій вибір. Хтось поставить позначку навмання, хтось прислухається до думки рідних, друзів або ЗМІ, а хтось допитливий, як я, вирушить на пошуки в Інтернет — вивчати й порівнювати передвиборні програми. Знаючи наперед, що справа ця невдячна: минає якийсь час після голосування, настають нові будні з новими проблемами — і обіцянки поступово забуваються...

І все-таки порівняння передвиборних обіцянок може виявитися дуже корисним. Особливо, якщо взяти за критерій пошуку молодіжну політику.

Люди похилого віку, пенсіонери — численний і тому традиційно «ласий» електорат для кожної політичної сили. Та саме ті партії, які роблять ставку на молоде покоління, націлені в майбутнє, на довгострокову перспективу, не хочуть бути одноденками. Адже нам, молодим, жити далі — й далі обирати...

Що ж партії та блоки — кандидати в парламент-2006 пропонують сьогодні молодим виборцям, реальним і потенційним? Якою бачать молодь, її потреби? Та й чи бачать узагалі?

Останнє запитання аж ніяк не пусте. Адже в дев’яти із 45 (тобто у 20%) простудійованих мною програм не було жодного слова про молодь. Ну, з Партією пенсіонерів усе зрозуміло: її тези розраховані на чітко визначену частину населення. Партія «Відродження» створена «під залізничників» та їхні родини. Проте, крім них, благополучно «забули» про молодий електорат Блок безпартійних «Сонце», Всеукраїнська партія «Нова Сила», Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Партія політики Путіна, Партія національно-економічного розвитку України. У програмах Громадянського блоку «ПОРА—ПРП» і партії «Віче» є загальні зауваження щодо розкриття свого потенціалу, освіти, культури, інформатики, але нічого конкретно про молодь не сказано.

Автори інших програмних документів про «майбутнє нації» згадують. З різною частотою і багатоманітними варіантами.

Одні обіцяють узятися за патріотичне, духовне, спортивне виховання молоді, пропаганду здорового способу життя (як, наприклад, блок «Патріоти України», партія «Третя сила», Соціально-християнська партія тощо). У «вихователів» популярним є збірне поняття «діти і молодь» — незрілий такий народець, який має потребу в опікунах та поводирях. Але ж молодь, згідно з нашим законодавством — це і 14-річний підліток, і 28-річний аспірант, у якого вже склався світогляд. Як накажете його виховувати?

Інші сприймають молодь як вразливу верству населення, що потребує різноманітних пільг. У програмах таких партій молоді люди згадуються зазвичай десь поміж інвалідами й пенсіонерами. Так, комуністи обіцяють створити «державну систему пільг і соціальної допомоги... [для] ветеранів, інвалідів,.. молодих сімей...». У програмі «Народного Руху за єдність» читаємо: «соціальні виплати інвалідам, студентам, малозабезпеченим — не нижчі за прожитковий мінімум...» Такі «обіцяльники» нагадують батька, який відкуповується від дитини грошима й солодощами, замість того, щоб сісти і розібратися в її проблемах.

У третіх (блоки Народний союз «Наша Україна», «Держава — Трудовий Союз», «Не ТАК!», Блок Лазаренка, Партія регіонів, партія «Трудова Україна», Український народний блок Костенка і Плюща, Українська національна асамблея та ін.) молодь аж надто прудка. Не сидиться їй в окремому пункті, присвяченому молодіжній політиці, — от і розсіялася по різних розділах: в освіті з’являється студент, у соціальній політиці — молода сім’я, у пасажі про культуру і духовність — схильні до поганого впливу підлітки, юні повії і наркомани, у розділі про армію зрідка згадуються молоді військові. Так, наче автори програм про молодь окремо і конкретно не думали, згадували її принагідно.

Унаслідок такого розкиду може скластися враження, що: студент/військовий і молода сім’я — поняття несумісні; у сільської і міської молоді різні потреби (хоча насправді — освіта, кар’єра, кохання, самореалізація...); у інвалідів віку немає, а єдине бажання у молодих людей із особливими потребами — одержати грошову допомогу, і побільше; працювати наша молодь починає тільки після закінчення навчання, і лише в тому разі, якщо добрі дяді з великої політики гарантують їй перше робоче місце. Причому нові реалії нашого життя багато хто з політиків узагалі не бажає помічати. Про підприємців загалом вони думають, а про молодих підприємців, які починають справу з нуля, — ні. Про самоврядування громад згадують, а студентське самоврядування ігнорують. Про проблеми вищої школи говорять охоче, а про профтехосвіту, яка на сьогодні потребує докорінного реформування, найчастіше умовчують. Про охорону здоров’я пенсіонера, школяра, матері й дитини пам’ятають, а студента забули. Але ж стан студентських поліклінік і здоровпунктів при вузах — тема окрема й дуже сумна...

Та якщо розглядати ці програми загалом, логіку можна вловити. Якщо буде розроблено ефективну програму відродження села, здійснено доцільні реформи в освіті, підвищиться якість охорони здоров’я в цілому — це автоматично позначиться і на молоді. І нема чого розпорошуватися на дрібниці й тонкощі, якщо можна почати з головного — спробувати поліпшити рівень життя суспільства загалом. А коли це вдасться, тоді можна подумати і про подробиці, про окремі групи населення. Головне ж — аби обіцянки не вписувалися у програму «заради позначки», явно нездійсненні, але привабливі...

Є і четверта група партій. Вони називають молодь своїм пріоритетом і відводять їй спеціальний пункт передвиборної програми. У когось цей пункт іде першим (Комуністична партія), у когось — останнім (Партія патріотичних сил), але суть залежить, звісно ж, не від цього. Комуністи чомусь зарахували до молоді дошкільників і всіх без винятку школярів. Їхні обіцянки не охоплюють усього спектра проблем і взагалі відгонять «старою доброю радянщиною», коли все було безкоштовним і гарантованим. У програмі Партії патріотичних сил нарешті згадується про роль молоді у процесі прийняття рішень на місцевому і регіональному рівнях влади, її участі у державотворчих процесах, ідеться про необхідність підтримки державою молодіжного підприємництва. Ефективну молодіжну політику обстоює і Партія зелених, але надто вже узагальнено, без конкретних пропозицій. Своє майбутнє пов’язує з молоддю партія «Європейська столиця», хоча оригінального в її програмі мало.

У плані продуманості тексту заслуговує на увагу програма партії «Вперед, Україно!» Заяву останньої наводжу дослівно, не з метою агітації, а виключно як приклад.

У сфері захисту сім’ї та молоді [партія зобов’язується]:

— збільшити й урізноманітнити виплати у зв’язку з народженням дітей, медичними заходами забезпечити їхнє здоров’я і виховання (тут у мене, правда, виникло запитання: якими такими медичними заходами можна забезпечити виховання дітей, і чи не позначиться це на їхньому здоров’ї?);

— створити систему цільового кредитування молоді для отримання освіти, житла, початку підприємницької діяльності;

— надавати правову й інформаційну підтримку молоді для отримання освіти, житла, початку підприємницької діяльності;

— створити систему соціальної адаптації молоді в умовах перехідної економіки;

— запровадити професійну освіту і можливості для перенавчання і оволодіння новими професіями, кваліфікаціями через залучення іноземних освітніх фондів і навчальних програм;

— сприяти створенню і діяльності молодіжних організацій як одного з найважливіших компонентів формування громадянського суспільства;

— формувати суспільну думку стосовно молодіжних проблем через засоби масової інформації;

— забезпечити можливість проходження альтернативних форм військової служби;

— сприяти розвитку фізкультури і спорту, доступності безкоштовних спортивних секцій для молоді і пропаганди здорового способу життя;

— передбачити цільові програми розвитку і підтримки талановитих дітей і підлітків, соціальної реабілітації та адаптації інвалідів дитячого і молодіжного віку...

Нічого конкретного — але й нічого нездійсненного. Невідомо, чи є у партії кошти й механізми втілення усіх цих ідей, зате формулювання — бездоганні. Учіться, панове!

При цьому не можна сказати, що програми інших партій нефункціональні до останньої коми. Багато в них обіцянок, що можуть подобатися. Кому? Міркуйте самі. Чи сподобаються, наприклад, підліткам «боротьба з...», вищезгадане «виховання...», обов’язкові медогляди, літні табори й підручники, важко сказати. Зате потенційному електорату — батькам — ще й як! Ну а дітки не скоро ще прийдуть на виборчі дільниці...

А от електоральну «мішень» — студентів — бомбують привабливими пропозиціями по повній програмі. Мовляв, буде тобі, шановний, освіта — і доступна, і безкоштовна, й інноваційна, і перша, і друга — та хоч довічна! «Тестування незалежне запровадимо, кредит на навчання дамо, за кордон стажуватися відправимо», — обіцяє Народний союз «Наша Україна». «І стипендії підвищимо до прожиткового мінімуму, пільговий проїзд забезпечимо», — вторують їй Партія регіонів і Соціалістична партія. «І підручників понавидаємо, аби на всіх вистачило, а для цього і з бюджету кошти візьмемо, і кредитні залучимо», — запевняє партія «Союз. Чорнобиль. Україна». Збільшити держзамовлення зобов’язується «Єдність». Про систему грантів для молодих науковців і перспективних проектів нагадує «Трудова Україна». Блок «Держава — Трудовий Союз» має намір подбати про вищу освіту для дітей військових, особливо у віддалених і закритих гарнізонах. А Народний блок Литвина обіцяє подвоїти державне фінансування освіти, запровадити квоти для випускників сільських шкіл при вступі до вузів несільськогосподарського профілю в межах 20%. Крім того, надати молодим людям право на позаконкурсний вступ після служби у Збройних силах.

І «військову» тему не обходять стороною політики. Хлопчаків, які з острахом думають про армію, заспокоюють обіцянками переходу на контрактну основу, розвитку альтернативної служби. Блок Лазаренка обіцяє першими звільнити від військової повинності дітей робітників і селян (хоча найчастіше саме ці молоді люди з найбільшою охотою ідуть до армії, оскільки в цивільному житті для них — цілковита безвихідь). А Партія соціального захисту збирається створити військово-спортивні організації, що готуватимуть молодь до важкого тягаря служби...

Із тим, що молоді необхідна гідна робота, згодні всі. Про програму забезпечення першого робочого місця говорять Блок Юлії Тимошенко, НДП, «Держава — Трудовий Союз», Всеукраїнська партія народної довіри, Компартія, Українська консервативна партія, Блок Костенка і Плюща. Блок партій Бориса Олійника і Михайла Сироти закликає відкрити курси профорієнтації для сільської молоді, а також забезпечити резервування квот на робочі місця для молодих випускників (до 35 років). За створення нових робочих місць і забезпечення гідних умов праці бореться «Трудова Україна». А партія «Зелена планета» нагадує, що робочі місця потрібні і студентам. Про державну підтримку молодих людей, які бажають розпочати свою справу, йдеться у програмі «Європейської столиці». На розвиток молодіжного підприємництва звертають увагу і соціалісти. Партія регіонів просто декларує право молоді на гідну роботу. А от у програмі Народного союзу «Наша Україна» про працевлаштування молоді — ні слова...

Молоді сім’ї намагаються підкупити таємничими «цільовими програмами» і кредитами на житло.

Вирішення житлової проблеми — окрема пісня, що стала справжнім хітом передвиборного марафону. Важко знайти партію, яка, з-поміж іншого, не пообіцяла б молодим сім’ям кредити або не поділилася грандіозними планами нового будівництва. Здається, лише найбільш «технічні» або «спеціалізовані» політичні сили не використали цей козир у своїй програмі. Блок Наталі Вітренко «Народна опозиція» — той узагалі, крім житла, нічого молоді не обіцяє. «Буде створено фонд соціального житла. Обсяг кредитів для молодіжного житлового будівництва збільшиться вдвічі», — запевняє Народний союз «Наша Україна». Блок «Держава — Трудовий Союз» називає конкретну, але незрозуміло як вирахувану цифру — кожній молодій сім’ї житло протягом року. Блок НДП обіцяє сприяти будівництву молодіжних житлових комплексів. Блок Юлії Тимошенко підготував цілий пакет законів «Територія якісного житла», що чекає на затвердження у парламенті. Загалом, обіцяють нам звідусіль кредити казкові, доступні, довгострокові, безвідсоткові, на будівництво, купівлю, облаштування... Ось пройдуть усі ці сили в парламент, і житла відразу стане — хоч греблю гати! Тільки і залишиться юним закоханим — бігти чимдуж до загсу, збирати довідки про доходи й у чергу ставати...

Ось такими радощами і принадами спокушають нас панове політики в обмін на малесенького плюсика в бюлетені. Та чи можна вірити всім цим обіцянкам?

Зрозуміло, що навіть найбільш продумана програма може залишитися набором порожніх слів, якщо у політичного об’єднання не буде ні можливостей, ні бажання свої обіцянки виконувати. Тому, як на мене, на довіру заслуговують ті сили, які вже не рік і не два ведуть роботу з молоддю, цікавляться її проблемами і намагаються реально поліпшити її життя. Хоч трошки. Не обіцяючи при цьому золоті гори, але розуміючи, що їй насправді потрібно.

Та чи є в нас такі сили?..

Прокоментувати складні взаємини політиків і молоді «ДТ» запропонувало представникам влади, науково-аналітичних установ, молодіжних громадських організацій.

Кожному з респондентів було поставлено такі запитання:

1. Наскільки продуманими щодо потреб молоді є програми партій і блоків, які балотуються у парламент? Чи розуміють автори цих програм, яка політика насправді потрібна молодим людям? Чи можна назвати молодь привабливим електоратом на виборах-2006? Якою бачать її політики?

2. У своїх передвиборних програмах партії обіцяють молоді багато. На вашу думку, наскільки здійсненні ці обіцянки?

3. Які політичні сили, на ваш погляд, згадували про молодь не лише перед виборами, а й намагалися зробити щось корисне для неї протягом останніх років? Наскільки послідовною була їхня політика?

4. Чи можете ви прогнозувати симпатії молодого покоління на прийдешніх виборах? Чим керуватиметься молодь у своєму виборі?

Юрій ПАВЛЕНКО, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту:

1. Політична сила, яка стоїть на позиції розвиненої, заможної держави, очевидно, розуміє, що це неможливо без стабільного, здорового, освіченого молодого покоління. І тому включає у п’ятірку пріоритетів своєї діяльності блок молодіжної політики. Звісно, чим більше у керівництві партій осіб до 35 років, чим впливовішими є припартійні молодіжні організації, тим детальніше виписані у програмах пункти щодо молоді. А от зібрані вони в окремий блок чи розкидані по різних пунктах — вже не так важливо. Можна говорити окремо про освіту, працевлаштування, забезпечення житлом, сімейну політику, патріотичне виховання, охорону здоров’я. Це все складові єдиної державної молодіжної політики, які допоможуть молодій людині бути успішною в житті.

Як правило, не згадують про молодь партії, що є суто технічними проектами, розраховані лише на період виборів і зорієнтовані на якусь певну групу електорату.

На мою думку, в незалежній Україні, особливо останнім часом, ставлення до молоді з боку влади змінилося. Якщо раніше молодих людей намагалися виключно використати як певний інструмент політичної боротьби, то сьогодні молоде покоління стало не об’єктом, а суб’єктом політики. Багато молодих працівників — до 35 років — обійняло посади в Кабінеті міністрів, секретаріаті президента. У перших сотнях, а то й десятках політичних організацій бачимо молоді обличчя. Відбувається процес поступової «мирної» зміни поколінь у політиці.

2. Передумови для виконання переважної більшості обіцянок є. Адже дуже багато з того, що обіцяють партії та блоки нашій молоді, вже реалізується державою.

Так, найрезонансніша тема, мабуть, — це житло для молоді. Цього року на молодіжне кредитування буде виділено не менш як 210 млн. грн. Одержимо цю суму з різних джерел: це і центральний, і місцеві бюджети, а також повернення узятих раніше кредитів. Почала працювати більш прозора й ефективна система розподілу кредитів. Крім того, заплановано два проекти, які дозволять збільшити фінансування у кілька разів. Це, по-перше, спільний проект із державною іпотечною установою, частина коштів якої буде спрямована на кредитування молодіжного житлового будівництва, а по-друге, спільний проект із державним Ощадним банком щодо кредитування молодих сімей через системи житлово-будівельних заощаджень. Але, щоб кредитувати житло, треба його мати. На сьогодні створена досить серйозна державна інфраструктура для того, щоб будувати житло не тільки в Києві та області, а й по всій Україні. Крім того, цього року через Міністерство аграрної політики стартує новий проект — кредитування житла на селі для молодих спеціалістів.

Через Міністерство освіти і науки реалізується започаткована раніше програма кредитування на навчання.

Мінімальна стипендія розміром у прожитковий мінімум належить до державних пріоритетів. Подальше підвищення, як на мене, цілком реальне, і не в далекому майбутньому. Та водночас мусимо не допустити «зрівнялівки» у цьому питанні. Розмір стипендії має залежати і від успіхів студента в навчанні, і від його матеріального стану. Висока стипендія має працювати як заохочення.

Є в бюджеті кошти і на пільги на проїзд, але, на жаль, не на цілий рік. Видатки на пільговий проїзд частково покриваються за рахунок доходів Укрзалізниці. Був час, коли вона відмовлялася надавати пільгові квитки студентам. Перед урядом стоїть завдання: компенсувати втрати транспортним підприємствам. Також прагнемо долучитися до всіх європейських пільгових проектів для молоді, сприяти спрощенню видачі віз для молоді, щоб наші студенти побачили світ.

Водночас не варто зациклюватися лише на «грошових» питаннях і забувати про збільшення держзамовлення відповідно до потреб, покращення матеріальної бази, впровадження та створення новітніх технологій, розвиток приватних вузів.

2005 року було проголошено пріоритетом освіту, і ВВП на неї вперше перевищив 3%. Пріоритетом 2006-го, зокрема, визнана сім’я. Заплановано низку допомог сім’ям із дітьми. Ну і, звісно, ніхто не збирається скасовувати допомогу при народженні дитини у 8,5 тис. грн. Приємно, що за рік це вже сприймається як норма. Підвищено в рази допомогу одиноким матерям, батькам, які виховують дітей-інвалідів, змінено систему фінансування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Щодо працевлаштування. Нові робочі місця, зокрема для молодих спеціалістів, створюються. Існує закон про перше робоче місце. Ми працюємо з громадськими організаціями, щоб він почав функціонувати. Крім того, молодь може підробити у трудових загонах (минулого року це зробили 155 тис. молодих людей) або скористатися послугами молодіжних центрів праці (за 2005 рік із їх допомогою знайшли роботу 85 тис. молодих людей). Ми залучаємо ці центри до роботи у вузах. Адже студенти офіційно не вважаються безробітними, тому не можуть звертатися до центрів зайнятості.

Реалізуються проекти і щодо охорони здоров’я, профілактики соціально небезпечних хвороб, патріотичного та спортивного виховання молоді. Особлива увага приділяється соціальній адаптації молодих інвалідів.

3. Якщо взяти роботу Верховної Ради усіх скликань, то закони, що стосувалися молоді, завжди набирали більш як 300 голосів. Могли виникати проблеми з першочерговістю, тривалістю розгляду. Але підтримка законопроекту, який уже потрапив до порядку денного, була майже стовідсотковою.

Ну а міністерство, у свою чергу, з першого дня роботи охоче працює з усіма партіями, розглядає будь-які цікаві проекти щодо молоді.

4. Як представник влади, мабуть, не маю права робити будь-які прогнози. А от щодо критеріїв, якими керуватиметься молодь, скажу так: не важливо, якими вони будуть, головне — щоб ці критерії були. Щоб вибір кожної молодої людини був не випадковим, а усвідомленим. Тоді після виборів ти несеш відповідальність разом із політичною партією, за яку віддав голос. Із цього, либонь, і починається контроль суспільства над діями влади.

Молодь має займати активну позицію не тільки в період виборчої кампанії, а й у час між виборами. Пасивність молоді спричиняє другорядність її інтересів і проектів, які реалізує щодо неї держава. Я б порадив молодим людям активніше вступати до громадських організацій, політичних партій — будь-яких, що їм до вподоби. Чим більше в партії діяльної, ініціативної молоді, тим активніше вона лобіює інтереси молодих.

Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ, директор Інституту соціальної та політичної психології АПН України, член-кореспондент АПН України:

1. Відходять у минуле часи, коли саме молодіжний електорат був найпасивнішим. Згідно з даними соціологічних досліджень, частка молоді, яка збирається йти на вибори в березні нинішнього року, є принаймні не меншою, ніж відповідні частки виборців інших вікових груп. Тому, гадаю, молодь сьогодні є вельми привабливим електоратом для політичних партій і виборчих блоків.

Проте уявлення політичних сил про молодь, її інтереси і потреби часто-густо не зовсім відповідають дійсності. Головна причина цього полягає в тому, що політичні сили спілкуються, підтримують зв’язки, як правило, лише з молодіжними організаціями, нерідко тими, які самі ж і створили. Однак ці організації здебільшого забюрократизовані, украй слабко пов’язані з молодіжним загалом і дуже приблизно відображають його найголовніші інтереси. Як наслідок, відбувається мимовільне викривлення уявлень про молодь. Це є ахіллесовою п’ятою молодіжної політики більшості партій і блоків.

Безперечно, молодь вирізняється з-поміж інших вікових груп деякими специфічними потребами. Це ті ж молодіжні кредити на житло, навчання, адресна допомога молодим сім’ям тощо. Однак головними для молодих людей є ті самі проблеми, які хвилюють суспільство в цілому. Тому успіх у молоді матиме та передвиборна стратегія, програма, що передбачає вирішення насамперед загальнозначущих проблем, а не зосереджується на молодіжних «подачках». Молодь не така наївна, як видається декому, і їй потрібні не «подачки», а держава, якою можна пишатися, з якої не хочеться втекти за кордон.

До речі, на основі лише того факту, що в програмах деяких партій і блоків немає жодного слова про молодь, я б не ризикнув стверджувати, що ці політичні сили ігнорують молодіжний електорат. З таким самим успіхом можна звинуватити партію чи блок у відсутності в програмі будь-яких інших питань. Програма ж не «гумова», і навряд чи раціонально було б намагатися внести до неї абсолютно все. Хто читатиме таку програму?

2. Як я вже зазначав, молодіжні проблеми невіддільні від проблем, важливих для суспільства в цілому. Тому визначити, наскільки здійсненними є ті чи інші передвиборні обіцянки для молоді, можна, лише оцінивши спроможність партії вирішувати найістотніші проблеми суспільного розвитку загалом. Якщо партія такої спроможності не демонструє, то й передвиборні обіцянки щодо молодіжних проблем — не більш як передвиборний блеф.

— Чому, на вашу думку, у передвиборних програмах політичних сил практично не приділяється увага механізмам реальної участі молоді у прийнятті важливих рішень на місцевому, регіональному, державному рівні, студентському самоврядуванню, омолодженню керівного складу держави?

— Тому що вони таких механізмів не знають, не сприймають молодь усерйоз як політичного партнера або просто не мають наміру реалізовувати свої програми.

3. Свого часу у владних верхах та серед політичних сил, особливо близьких до президента Кучми, точилася запекла боротьба за молодь, за вплив на молодіжний рух. Найбільш активними в цьому плані були, напевне, з одного боку, об’єднані соціал-демократи й особисто В.Медведчук, з іншого — Народно-демократична партія. Не без успіху боролися за симпатії молодого покоління і соціалісти О.Мороза. Помітний вплив на ситуацію в молодіжному русі справляв також тодішній глава адміністрації президента України В.Литвин, котрий, як відомо, довго не пов’язував себе із жодною політичною силою.

Така боротьба за молодь хоча й «розривала» молодіжний рух на ворогуючі між собою угруповання, та водночас і сприяла появі соціальних та законодавчих ініціатив молодіжного спрямування, прийняттю відповідних рішень органами виконавчої влади. Але суттєва деталь: усе це трималося переважно на адміністративних важелях, кулуарних можливостях і преференціях. Тому в міру їх втрати згаданими політичними силами, цілком закономірного фіаско багатьох «стовпів» старого режиму ситуація, хоч як це дивно, не поліпшувалася і навіть змінюється на гірше. Важко назвати партію, яка останнім часом робила для молоді щось конкретне. Більш-менш стабільну увагу до специфічно молодіжних проблем виявляють, як на мене, з одного боку, НРУ та УНП, з другого – Партія регіонів. Щоправда, можливо, щось робиться на рівні місцевих партійних осередків, але мені про це нічого не відомо.

4. Молодіжний електорат, як і виборці в цілому, сьогодні досить жорстко поділений різними політичними силами. Відтак молодь — залежно від регіону, де вона проживає, — голосуватиме здебільшого або за помаранчевих, або за біло-синіх. Можна лише зазначити, що біло-синіх репрезентує переважно одна потужна політична сила — Партія регіонів, а помаранчеві подрібнені на кілька політичних сил. Через те у «помаранчевої» молоді вибір більший і вона, з огляду на свої вікові особливості, віддаватиме пріоритет радикальнішим партіям та блокам — радше Блокові Юлії Тимошенко, ніж «Нашій Україні»; радше Громадянському блокові «ПОРА–ПРП», ніж тимошенківцям, тощо. Утім, як свідчать соціологічні дані, останнім часом спостерігаються й дещо інші тенденції, наприклад, певне омолодження електорату «Нашої України». Отже, поки що остаточні висновки робити, мабуть, зарано.

Станіслав КУЦЕНКО, голова Української студентської спілки:

1. Скажу відверто: молоді набрид застій. Ми хочемо жити так, як наші однолітки в Європі, — захищено, одержувати гідні стипендії і кредити на освіту, самим заробляти на навчання й відпочинок. Як і ровесники з Польщі й Німеччини, маємо право на доступні житлові кредити. І, головне, ми знаємо, як це зробити. У молодіжних організацій уже накопичено достатньо матеріалу, на основі якого розроблено необхідні проекти, зокрема щодо студентських гуртожитків (а це чи не найболючіша тема!), працевлаштування студентів. Та, на жаль, пробитися з цими проектами до законодавчого органу влади поки що неможливо…

Гадаю, аби інтереси молоді лобіювалися, до влади мають прийти молоді та енергійні політики, яким, зокрема, ближчі та зрозуміліші проблеми нового покоління. Проте, на жаль, керівництво в Україні оновлюється дуже повільно. Склад чотирьох останніх скликань Верховної Ради практично не змінювався. Молоді прогресивні сили не змогли потрапити до парламенту після студентської «революції на граніті» 1991 року, оскільки було підвищено віковий ценз для кандидатів у народні депутати. Схоже, і після Майдану ситуація не змінилася на краще. У передвиборних списках партій практично не зустрінеш нове, молоде обличчя. Хоча ще до формування списків я особисто чув запевняння деяких лідерів, що у перших десятках ми побачимо молодь.

Ініціативну молодь у нас чомусь хочуть бачити лише як пробивну силу, здатну йти в лобову атаку, захищаючи чиїсь, а не власні інтереси.

2. Розгляньмо кілька конкретних обіцянок.

Молодіжні кредити на житло вже дають, але умови їх одержання, на жаль, невигідні, для цього потрібні величезні бюджетні кошти. Якщо котрась із партій візьметься це лобіювати, тоді можна буде їй повірити.

Щодо кредитів на навчання. Вже є проект закону України «Про кредитування на здобуття вищої освіти». Досить лише проголосувати, щоб він став законом, — і розпочнеться кредитування. То чому ж цього досі не зробили? Невже цей законопроект є вигідною «розмінною монетою» лише напередодні парламентських виборів?

Стипендія розміром у прожитковий мінімум... Спокуслива обіцянка. Та уявляєте, скільки потрібно на неї бюджетних коштів? Мабуть, це стане реальністю лише тоді, коли студенти самі зможуть стати народними депутатами і лобіювати цю тему, бо зацікавлені в ній…

Армія. Згідно з дорученням президента вже відбувається перехід на контрактну основу. Це приклад того, як було сказано і зроблено.

Гарантоване перше робоче місце. Це великою мірою залежатиме від бажання партії реалізовувати цю обіцянку. При цьому вона має лобіювати у парламенті такі студентські інтереси, як: використання рейтингу успішності випускника за Болонською системою як основного критерію при рекомендації його роботодавцю; врахування активної участі студента у громадському або спортивному житті університету; налагодження системи податкових пільг для роботодавців, які співпрацюють із ВНЗ і забезпечують робочі місця для їх випускників. Ця схема не є новою. Її елементи активно й досить ефективно використовуються в університетах країн Західної Європи та США.

Утім, на мою думку, багато партій, котрі записали щось про молодь у свої програми, зробили це лише для проформи…

3. Визнаймо чесно: так звані дорослі партії майже не згадують про молодь, якщо не наближаються вибори або не назріває революція. Тому якісь конкретні корисні дії назвати важко. Пригадується хіба що Народно-демократична ліга молоді (молодіжна організація НДП). Вже кілька років поспіль вона проводить фестиваль «Студентський мер», де студентство всіх вузів столиці обирає свого мера. За всіма правилами. Фестиваль дає можливість навчитися правильно вести виборчу кампанію, а головне, у студентському середовищі виокремлюються справжні, а не призначені «згори» лідери.

4. Пам’ятаю, під час виборів-2002 було популярним гасло: «Хто здобуде симпатії молоді, той і виграє вибори». Однак тоді молодь була неактивною, голосувала абияк. Та нині ми вже зовсім не ті, якими були чотири роки тому. Молодь цікавиться політикою, порівнює, мислить критично і навряд чи купиться на пустопорожні обіцянки. Навряд чи голосуватиме вона і за політиків, які «м’яко стелять» молоді, та водночас своєю діяльністю гальмують економічний, соціальний, культурний розвиток України. Наше життя нерозривно пов’язане з життям нашої країни.

Гадаю, що, окрім інших, свою частку голосів молоді здобуде блок «ПОРА—ПРП», що позиціонує себе як молода політична сила. Принаймні в його списках можна побачити нові, молоді кандидатури…

Олексій КЛЯШТОРНИЙ, в.о. президента Української асоціації студентського самоврядування:

1. У молодості людина долає кілька ключових життєвих етапів: здобуває освіту, більш-менш постійну роботу, створює сім’ю, купує та облаштовує власне житло. Обов’язок держави — забезпечити сприятливі умови для успішної реалізації цих прагнень. За демократичного політичного устрою це, звісно, справа відповідальності політичних сил, які представлені у виборних органах державної влади та місцевого самоврядування. Втім, із практичним усвідомленням цієї відповідальності в українському політикумі (за винятком кількох осіб) справи кепські. На жаль, останні політичні скандали ще раз засвідчують, що більшість української політичної еліти орієнтована не стільки на національні інтереси, скільки на економічні інтереси конкретних бізнес-груп. Потреби молоді байдужі цим людям так само, як потреби пенсіонерів чи людей середнього віку. Тому молодим людям, мабуть, знову доведеться обирати «менше з лих», що, втім, теж дуже важливо, аби в країні не сталося великого лиха, на порозі якого ми всі стояли в 2003—2004 роках.

Не всі партії та блоки вбачають у молоді привабливий електорат, і нічого дивного у цьому немає. Логіка пропорційних виборів з тривідсотковим прохідним бар’єром не конче вимагає орієнтації на всі основні соціально-демографічні категорії виборців, так само, як і включення питань молодіжної політики до передвиборних програм.

Проте чи адекватно уявляють собі політики молодь та її потреби? Наскільки мені відомо, жодна з сил, які мають шанси потрапити до парламенту наступного скликання, не здійснює самостійно та не замовляє спеціалізованим фірмам ґрунтовних соціологічних досліджень, що характеризували б молодь загалом чи якусь її частину як окрему групу виборців. Замовляють здебільшого опитування, «репрезентативні за віком, статтю, типом населеного пункту та регіонами», де головне значення надається динаміці загального рейтингу популярності, а специфіка молоді в довільній картині суспільних настроїв відображається лише фрагментарно, тобто коли самі соціологи вважають за необхідне звернути увагу замовників на чітку кореляцію певних відповідей із віком респондентів. Отже, переважна більшість професійних українських політиків уявляє собі не лише молодь, а й весь «електорат» як однорідну масу, у кращому випадку поділену за регіональною ознакою. Тому, коли справа доходить до того, щоб сформулювати якісь передвиборчі гасла «для молоді», люди, котрі це роблять, змушені керуватися хіба що власними стереотипами або, в кращому випадку, «фокусними опитуваннями» дітей своїх родичів.

2. Мій скромний досвід участі у виборчих кампаніях, зокрема 2002 року на чолі молодіжної громадської коаліції «За ЄдУ», підказує мені, що ключові особи «прохідних» списків здебільшого сприймають свої офіційні програми як набір декларативних гасел «за все хороше», який затверджується і публікується на виконання формальних вимог закону, а не як щось таке, що необхідно реально виконувати протягом наступної депутатської каденції. На мою думку, не існує ніякого зв’язку між тим, що написано в програмах, які публікує ЦВК, і тим, що ті або інші люди насправді робитимуть у парламенті.

3. Вважаю, що в даному контексті наразі доцільніше говорити про певні особистості, на підтримку яких у хорошій для молоді справі можна було розраховувати протягом останніх років. На мою думку, найпослідовнішими захисниками інтересів молоді загалом проявили себе А.Толстоухов та А.Кінах. Деякі дуже корисні справи, за які я як громадянин завжди буду їм вдячний, зробили також В.Кремінь, А.Матвієнко, Ю.Павленко, О.Рибачук, В.Хомутинник, В.Цибух. Незручно хвалити чинних президента та прем’єра, але без цих людей, як і без згаданих мною Кінаха та Толстоухова, нині в Україні, швидше за все, не існувало б молодіжного житлового будівництва. Що ж до скорочення терміну обов’язкової служби в армії до 12 місяців, то, на мій хлопський розум, це взагалі найцінніше, що було зроблено в Україні для молоді за всі роки незалежності.

Прихильницею інтересів молоді свого часу досить послідовно виступала НДП. Нині від цього, на жаль, лишилося небагато, як і від самої партії. Можливо, в майбутньому такою силою стане НСНУ, хоча це ще не певно, бо «політичне обличчя» партії сформоване не до кінця. Велику зацікавленість молодіжною політикою завжди виявляла СДПУ(о). Однак практичні кроки, у яких цей інтерес втілювався, мені особисто не дуже зрозумілі.

4. Молодь, як і переважна більшість інших громадян, у своєму виборі керуватиметься не формальними програмами, які можуть майже не відрізнятися у цілком різних політичних сил, а іміджем тих лідерів, які їх уособлюють.

Можу спрогнозувати, що досить багато молодих людей підтримають НСНУ, Партію Регіонів, БЮТ, блок Литвина, СПУ та Партію Зелених. Хто виявиться правий — покаже тільки час.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі