ЧИ МОЖЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ПРОТИСТОЯТИ ТЕРОРИЗМУ?

Після трагічних подій у театральному центрі на Дубровці в жовтні минулого року керівництво країни направило мене в Москву як експерта. Досліджуючи з колегами обставини, за яких стала можливою така масштабна акція, ми дійшли висновку, що не тільки правоохоронні структури, а й суспільство багато в чому не спрацювало. Як у приміщенні центру, так і на вулиці Гур’янова, і на Каширському шосе терористи протягом тривалого часу діяли, як то кажуть, на очах у громадян. Ознак підготовки злочинів не бракувало. Але люди, на жаль, виявилися не готовими до адекватного реагування на випередження.

До таких самих висновків нас підштовхує і попередній аналіз серії терористичних актів у Вінниці. І хоча ці прояви непорівнянні з московськими ні за мотивами й засобами, ні за стратегією і тактикою задумів, фахівці й тут убачають неготовність громадськості до протидії злу й до конструктивного співробітництва з правоохоронними органами.

Причина, на мій погляд, лежить у площині нашої свідомості, у якій настільки вкоренилася думка, що тероризм — це міраж за обрієм, що навіть після третього вибуху у вінницькій маршрутці (зверніть увагу — на одній і тій самій лінії) не хотілося вірити в злий замір. Попри характерні ознаки (сліди вибуху газоповітряної суміші — у першому випадку, свідчення громадян про можливе застосування вибухового пристрою — у другому і, нарешті, відкрита заява про себе терориста — у третьому), багато хто продовжував переконувати себе в тому, що це випадковості. Потім, в умовах неповної та суперечливої інформації, маятник хитнувся в інший бік. У місті почали поширюватися різноманітні чутки. Дійшло до того, що вінницька громада намагалася організувати збір грошей для «викупу міста» в терориста.

Я далекий від думки когось залякувати й сіяти зерна підозрілості. Але жорстокі реалії сучасного ще вельми недосконалого світу вимагають від нас не «полювання на відьом», а елементарної пильності, розуміння того, що біда, яка постукала сьогодні до сусіда, завтра може прийти й у наш дім.

Не можна заспокоювати себе думкою, що системний тероризм обмине нас. В умовах глобалізації та участі України як активного гравця в системі міжнародної безпеки виключати таку можливість і недооцінювати її небезпечність було б недалекоглядно й безвідповідально. Треба, зокрема, усвідомлювати, що направлення нашого батальйону в Кувейт і безпосередня стабілізаційна місія в Іраку української механізованої бригади з двома тисячами стрілецької зброї та 60 бронетранспортерами нерівнозначні за можливими наслідками.

У своєму прагненні до масових жертвопринесень організатори терористичних акцій враховують потенційну готовність країн до протидії, тож обирають найвразливіші місця. Наша держава й суспільство не повинні допустити, щоб ми стали слабкою ланкою.

А коли говорити в більш широкому плані — про чинники зародження екстремізму й тероризму, — то тут протидіюча роль суспільства, без перебільшення, є визначальною серед пріоритетів політики національної безпеки.

Настав час зрозуміти, що без підвищення рівня правової свідомості людей, без подолання залишків тоталітарного мислення й насильницьких стереотипів у суспільних відносинах ми не зуміємо локалізувати живильне середовище суспільно небезпечних злочинів. Альтернативою цьому повинно стати консолідоване прагнення до такого стилю життя, коли кожен із нас почуватиметься громадянином країни щодня, а не раз на чотири роки, під час виборів. Вважаю, що домогтися цього можна шляхом формування нової архітектури системи національної безпеки, що грунтуватиметься на двох складових: державній і недержавній.

На жаль, цього не враховує новий закон «Про основи національної безпеки України». Він ніби законодавчо консервує ситуацію, за якої в нашій свідомості й реальному житті безапеляційно домінують суб’єкти державної складової в забезпеченні національної безпеки. Словом — перевагу віддають адміністративно-силовому інструментарію розв’язання проблем.

І хоч скільки посилалися б опоненти на особливості перехідного періоду, який нібито вимагає «твердої руки», я переконаний, що наше молоде суспільство дозріло для того, щоб бути партнером владних структур у створенні ефективних механізмів захисту власності, прав і життя людини, подолання чиновницької сваволі та протистояння криміналітету. Треба виходити з того, що на тлі приголомшливого економічного розшарування суспільства ці й інші перешкоди на шляху демократичних перетворень можуть, за певних умов, набрати терогенного характеру.

Позиція громадської організації, яку я очолюю, і наших однодумців полягає в тому, щоб статус суб’єктів національної безпеки законодавчо поширювався на:

— об’єднання громадян;

— засоби масової інформації;

— незалежні аналітичні центри, установи й інші неурядові інституції, що спеціалізуються на дослідженнях проблем національної безпеки;

— структури різних форм власності, які надають послуги з інформаційної, юридичної, технічної та фізичної безпеки.

Ми виходимо з того, що система національної безпеки — це сукупність її суб’єктів, цілеспрямована діяльність і взаємозв’язки яких забезпечують захист національних інтересів України і закріплені законодавчими актами, відповідними нормативами державних і громадських інституцій, а також системоформуючими соціальними замовленнями й угодами.

Йдеться про те, що, незалежно від форм власності таких суб’єктів, їхню діяльність об’єктивно спрямовано на захист національних інтересів. І в цьому, крім усього іншого, я бачу важливий психологічний момент — розуміння ними своєї громадянської відповідальності за національну безпеку й долю своєї країни.

Поясню цю думку. Відповідно до рішення I Всеукраїнської конференції «Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки» (квітень нинішнього року), створено робочу групу, діяльність якої спрямовано на становлення системи, що відповідає потребам не тільки підприємців, а й національним інтересам України загалом.

Сьогодні в Україні існують численні служби безпеки підприємств, фірм і банків, а також організацій, що спеціалізуються в сфері охоронної діяльності, фізичного та юридичного захисту громадян. Значна кількість приватних структур займається питаннями інформаційної, комерційної, фінансової та екологічної безпеки. На жаль, цей специфічний ринок послуг в Україні формувався й розвивається хаотично через відсутність необхідного організаційно-правового забезпечення.

Досить сказати, що досі закони, які мали б регламентувати охоронну, детективну діяльність і роботу комерційних служб безпеки, так і не ухвалено. Причини цього криються не в «упертості» депутатського корпусу, а в тому, що певна група осіб державної сфери управління, керуючись вузькокорпоративними інтересами, просуває такі законопроекти з охоронної тематики, які не вписуються в логіку ринкової економіки. Це тільки один із прикладів деформованих відносин у цій сфері. Фактично весь недержавний сектор, який включає об’єднання, асоціації та громадські організації, залишається поза процесом єдиної політики в сфері забезпечення безпеки підприємництва. Йдеться про великий, але нереалізований поки що суспільний потенціал, який, зокрема за допомогою дослідження й мінімізації комерційних ризиків, на практиці довів свою спроможність захищати економічні інтереси України.

На нашу думку, яку цілком поділяє керівництво УСПП, конструктивне залучення таких потужних ресурсів у форматі недержавної системи безпеки підприємництва сприяло б розвитку цивілізованого ринкового простору, створенню передумов для якісних зрушень у попередженні злочинності й терористичних проявів. У цьому зв’язку хочу звернути увагу на таку обставину: невдовзі після трагічних подій у Тушині в Москві міг прогриміти ще один вибух, але чергову «чорну вдову» затримали. І зробили це співробітники недержавних служб охорони, продемонструвавши професіоналізм і чітку взаємодію з правоохоронними органами. В умовах України це було б неможливим, оскільки такі дії наших охоронців кваліфікувалися б сьогодні як незаконні.

Не таємниця, що в недержавному секторі безпеки підприємництва працюють переважно колишні співробітники силових міністерств і відомств. Тож відплив із державних структур кваліфікованих, із спеціальними знаннями та специфічними навичками кадрів, має стати для нашого суспільства одним із найважливіших елементів політики безпеки. Дещо спрощуючи, можна сказати: питання про те, де, як і в чиїх інтересах використовуватиметься цей потенціал, — не пустопорожнє.

Переконаний, що за умови державної підтримки процес формування недержавної системи безпеки підприємництва в Україні буде керованим й ефективним. Зокрема наша організація підготувала конкретні пропозиції стосовно комплексної програми працевлаштування й перекваліфікації військових, котрих буде звільнено в процесі військової реформи. А ця доля, за деякими оцінками, спіткає порядку 600 тисяч громадян нашої країни, включаючи членів родин.

Ми підняли також питання про створення резерву для перепідготовки та працевлаштування офіцерів СБУ й МВС, котрі йдуть у запас і відставку. Їхній практичний досвід і високий рівень правової підготовки можуть бути затребуваними, приміром, у такій важливій і актуальній справі, як боротьба з відмиванням брудних грошей. Залишаючись на позиціях закону, вони сприяли б результативному виявленню джерел фінансування тероризму й організованої злочинності й водночас блокуванню протиправних спроб використовувати в корпоративних інтересах можливості контролю над фінансовими потоками.

Повертаючись до теми суб’єктів національної безпеки, вважаю необхідним наголосити на ролі ЗМІ. Думаю, ви погодитеся, що від їхньої оперативності, об’єктивності, зваженості й доказовості інформування значною мірою залежить ставлення загалу до оцінки актів тероризму, бажання людей допомагати силовим структурам. Ми бачимо роль ЗМІ як суб’єкта системи національної безпеки України в тому, щоб сприяти забезпеченню конституційних прав і свобод громадян, виявленню й подоланню соціальних хвороб суспільства, зміцненню інформаційного суверенітету, позицій і впливу України у світовому інформаційному просторі тощо. І головне, ЗМІ повинні виступати як вагомий інструментарій громадського контролю над системою національної безпеки.

У рамках однієї статті неможливо цілком викласти свій погляд, нехай навіть не беззаперечний, на роль і значення всіх суб’єктів національної безпеки. Але стосовно незалежних аналітичних структур, то тут, гадаю, можливе риторичне запитання: хіба Центр О.Разумкова, авторитетність і впливовість якого стали помітним явищем нашого життя, не утвердився де-факто як суб’єкт національної безпеки?

Зупинюся на окремих моментах реалізації наших пропозицій про нові підходи до будівництва системи національної безпеки. Передусім ми вважаємо доцільним законодавчо визначити роль РНБОУ в більш широкому аспекті, що передбачає відповідальність за формування громадянського суспільства. Суспільства, що породжувало б компетентну владу й контролювало її.

На нашу думку, РНБОУ повинна координувати зусилля державних і недержавних інституцій у сферах національної безпеки та оборони, контролювати діяльність органів виконавчої влади й організовувати їхню взаємодію з громадськими організаціями й неурядовими установами, метою яких є сприяння зміцненню національної безпеки України.

Це означає, що РНБО, як конституційний координуючий орган із питань національної безпеки, повинна сприяти розвитку інфраструктури недержавної складової системи національної безпеки. Наголошую — саме сприяти, а не організовувати чи контролювати. Важливою передумовою цього могло б стати укладання відкритої соціальної угоди (із конкретними механізмами взаємодії та співробітництва) між РНБО та впливовими громадськими організаціями.

Йдеться, приміром, про створення в структурі РНБО громадсько-дорадчої комісії; про патронат Ради Безпеки над громадськими ініціативами в сфері національної безпеки; про залучення представників неурядових структур як незалежних експертів і консультантів до підготовки проектів рішень РНБО; про участь (зокрема на чолі комісій) у розслідуваннях фактів, що мають значний суспільний резонанс; про впровадження системи держзамовлень на альтернативну неурядову експертизу концепцій і програм, спрямованих на захист життєво важливих інтересів України тощо.

Маю зазначити, що така пропозиція не вимагає внесення змін в Основний Закон і не суперечить, а розкриває демократичний зміст статті 107 Конституції України.

Важливим кроком у напрямі залучення потенціалу суспільства може також стати організація та функціонування громадсько-консультативних рад при профільних комітетах ВР, а також при МВС, СБУ, Мінекономіки, Податковій адміністрації та інших структурах державного управління.

Поряд із вирішенням багатьох питань на шляху демократизації, консультативні ради могли б відіграти важливу роль у протидії терогенним чинникам. Серед них ми бачимо проблеми доступності до органів державної влади й адекватного реагування керівників владних структур на звертання громадян і на обгрунтовані виступи ЗМІ. За даними уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у штаб вітчизняного омбудсмена щороку надходить понад 60 тисяч звернень, значна частина яких стосується порушень громадянських прав, і передусім фактів тяганини й невиконання судових рішень.

Фахівці вважають, що значною мірою через невіру в можливість захистити свої інтереси в суді окремі підприємці вдаються до кримінальних засобів владнання фінансових непорозумінь. На цьому грунті скоюються кримінальні злочини, які мають терористичне забарвлення: вбивства на замовлення, застосування підривних пристроїв із метою залякування, захоплення заручників тощо. І це лише один аспект великої проблеми, розв’язання якої вимагає посиленої уваги та контролю громадськості над діяльністю не лише судової, а й правоохоронної системи загалом.

І ще про одне — не другорядне. Важливим елементом формування громадянського суспільства й сильної правової держави мав би стати імператив суспільної відповідальності (відкликання депутатів різних рівнів, цивільні слухання, організація публічних дебатів тощо). Особливу роль тут могло б відіграти створення громадського телебачення.

Впровадження таких схем громадянського контролю над системою національної безпеки сприяло б формуванню й узгодженому функціонуванню її державної та недержавних складових як єдиного організму. Виникли б реальні передумови для плідного використання незатребуваного інтелектуального ресурсу в інтересах удосконалення ідеології безпеки та зміцнення антитерористичного потенціалу суспільства.