Чи люблять росіяни своїх дітей?

В останні місяці російські та зарубіжні правозахисники рішуче критикували сучасну хвилю гомофобії в Росії. Низка російських регіональних законів, а також федеральний законопроект щодо боротьби з «пропагандою» гомосексуалізму викликали занепокоєння у багатьох правозахисних організацій і таких інституцій, як, скажімо, Європарламент, що представляє понад 500 мільйонів громадян ЄС. Водночас менше уваги привернуло до себе скандальне зрівнювання педофілії та гомосексуалізму в недавніх російських законодавчих маніпуляціях, а також дедалі більша уживаність терміну «педофіл» для приниження політичних та інших опонентів. Пов’язуючи розбещення неповнолітніх з гомосексуалізмом, російські законодавці-гомофоби не тільки прирівнюють геїв до злочинців. На одному диханні закликаючи до боротьби проти «пропаганди» і гомосексуалізму, і педофілії, російські гомофоби непрямим чином применшують злочинний характер педофілії. Їхня відверта відраза до сексуальних меншин, яких ставлять на одну сходинку з педофілами, не тільки ганьбить гомосексуалістів. Нещодавні російські законодавчі ініціативи, як і низка наклепницьких кампаній за звинуваченнями у педофілії, побічно знижують суспільну пильність до реальних випадків педофілії та справжніх злочинців.

Згідно з опитуваннями громадської думки, чимало росіян є гомофобами. Але більшість із них, складається враження, не відправили б гомосексуалістів за ґрати за їхню сексуальну орієнтацію. Крім того, чимало росіян, імовірно, погодилися б, що допоки геї та лесбіянки не демонструють свої еротичні вподобання у громадських місцях, їх не слід зачіпати взагалі. У щотижневих серіях популярного російського комедійного шоу «Наша Russia» його постійний персонаж челябінець Іван Дулін, «перший у світі фрезерувальник із нетрадиційною сексуальною орієнтацією», влаштовує різного рівня кумедності сексуальні домагання на робочому місці. У кожному випуску «Наша Russia» Дулін намагається спокусити і / або взяти силоміць свого демонстративно гетеросексуального колегу Михалича.

Ці телевізійні епізоди, а також багато інших замальовок зіткнення гетеро- і гомосексуалістів не викликають занепокоєння у Росії. Деякі з цих сатир сприяють поширенню гомофобських стереотипів, але водночас існують і безневинні громадські сатири, що викликають симпатії, якщо не співчуття, до долі ЛГБТ-спільноти в Росії. Крім того, просування федерального законопроекту проти «пропаганди» гомосексуалізму нещодавно призупинили в Держдумі. Отож, поки що незрозуміло, які саме наслідки для геїв матимуть вже ухвалені регіональні закони проти гомосексуалізму. Зате вже зараз очевидно, що нещодавні російські кампанії, які пов’язували гомосексуалізм із педофілією чи робили неадекватні закиди в педофілії, опосередковано перешкоджають запобіганню, виявленню і переслідуванню сексуального насильства над дітьми.

Закон Санкт-Петербурга №108-18 від 7 березня 2012 забороняє пропаганду гомосексуалізму та педофілії, щоправда, двома різними статтями. Але в обох статтях використані аналогічні юридичні формулювання і призначені однакові міри покарання за обидва «злочини»: штраф у розмірі п’яти тисяч рублів повинні будуть заплатити громадяни, які «пропагують» як гомосексуалізм, так і педофілію, а з посадовців в обох випадках стягуватимуть по 50 тис. рублів. І тільки юридичні особи повинні будуть заплатити більшу суму у разі пропаганди педофілії - від 500 тис. до 1 млн. рублів, тоді як «пропаганда» гомосексуалізму коштуватиме всього від 250 тис. до 500 тис. рублів. Остання відмінність свідчить про те, що навіть петербурзькі законодавці-гомофоби, які ухвалювали цей закон, розуміють різницю між нетрадиційними відносинами повнолітніх, з одного боку, і насильством над дітьми, з другого. І все ж настільки низька міра покарання - п’ять тисяч рублів, - встановлена ​​в найбільш європейському місті Росії за пропаганду одного з найстрашніших злочинів, не може не викликати глибокого розчарування.

Ці та подібні законопроекти супроводжуються дедалі більшою уживаністю терміну «педофіл» у політичних баталіях та інших публічних конфронтаціях Росії. Наприклад, новий посол США в Росії Майкл Макфол відразу після прибуття до Росії цьогоріч став жертвою дикої наклепницької кампанії на відеопорталі YouTube. У лютому 2012 року очевидно антиамериканське угруповання опублікувало відеоролик опитування пішоходів різних європейських міст. Нібито довільно обраним перехожим показували фотографії Макфола і засудженого серійного розбещувача дітей. Опитуваним ставилося запитання: хто з двох чоловіків більше схожий на педофіла? На відео всі без винятку респонденти вказують на посла США Макфола, а не на реального ґвалтівника. Підозріла одностайність і образлива тема опитування, звісно, свідчать про відвертий монтаж результатів і / або ж підставних учасників. Хоча першу версію відео видалили незабаром після її появи, наступні копії ролика, а на додачу до них десятки онлайн-коментарів згодом знову з’явилися у Світовій павутині. Зараз набране в пошуковику Google словосполучення «Макфол педофіл» видасть десятки текстів і відеохітів.

За кілька років до цього випадку я став об’єктом схожої кампанії. На основі захищеної 2008 року в Кембриджському університеті докторської дисертації про політичну діяльність професора МДУ Олександра Дугіна я опублікував кілька статей, де цитувалися схвальні відгуки Дугіна про Третій рейх, СС і фашизм загалом. У відповідь на ці статті деякі члени дугінського Євразійського союзу молоді організували в Рунеті наклепницьку кампанію, звинувачуючи мене спочатку в русофобії, шпигунстві на користь США, а згодом - в гомосексуальних домаганнях і педофілії. В результаті дугінської кампанії сьогодні на різних «патріотичних» російських вебсайтах стверджується, що в Україні на мене заведено кримінальну справу за звинуваченням у сексуальних домаганнях до неповнолітньої українській дівчинки, а в Німеччині я перебуваю в розшуку у зв’язку з розповсюдженням дитячої порнографії. Згідно з цими публікаціями, я вже кілька років переховуюся і від українських, і від німецьких правоохоронних органів (насправді ж я із 2010 року викладаю в Києво-Могилянській академії як лектор Німецької служби академічних обмінів, фінансованої урядом Німеччини).

Ці ігри з педофільськими ярликами перегукуються з безглуздими спробами російських законодавців прирівняти гомосексуалізм до насильства над дітьми. Недоречним та інфляційним згадуванням педофілії з різних питань, які не стосуються цього злочину, пострадянські націоналістично і гомофобськи налаштовані активісти сприяють зниженню пильності російського суспільства до одного з найбільш мерзенних злочинів. Регулярно закидаючи про насильство стосовно дітей у контексті дискусій про гомосексуалізм або граючи зі звинуваченнями в педофілії, щоб зганьбити політичних опонентів, деякі російські антиліберали перешкоджають дочасному розпізнаванню справжніх педофілів. Що більше слово «педофіл» вживається як політична лайка або для очорнення ЛГБТ-спільноти, то нижчою буде чутливість російських державних органів, громадських структур і простих громадян стосовно запобігання реальним злочинам. Напрочуд низькі штрафи в новому гомофобському законі Санкт-Петербурга створюють враження, що пропаганду педофілії там сприймають як дрібне хуліганство. Російські «патріотичні» фанати своїми незграбними діями побічно захищають педофілів. І цим роблять російських дітей заручниками своїх гомофобських кампаній і винахідливих піар-стратегій.