ЧЕРВЕНЬ. ВАСИЛЬ БИКОВ

Поділитися
Під час недавньої подорожі до Білорусі я читав у газеті «Звязда» інтерв’ю поета Ригора Бородуліна, присвячене дню народження Василя Бикова...

Під час недавньої подорожі до Білорусі я читав у газеті «Звязда» інтерв’ю поета Ригора Бородуліна, присвячене дню народження Василя Бикова. Я подумав тоді: як дивно все ж таки. «Звязда» — цілком офіційна газета, майже вся перша шпальта була зайнята в ній хронікою діяльності президента країни та повідомленнями його прес-служби. Про ставлення Бикова до цього офіціозу було добре відомо бодай із років його закордонного життя. І все ж таки, напевне, навіть у ситуації конфлікту Бикова з такою владою вона не могла його оминути, вдати, що письменника не існує. Бо якщо немає Бикова — то й сучасну Білорусь не варто шукати. І здивувала ще інформація, що Биков повернувся додому: йому було тут важко дихати, він цього не приховував, а з часу його від’їзду небагато сталося змін. «Васіль Быкаў дома. Такое адчуванне, што ўсе дарогі сюды ведуць. Проста таму, што ёсць прыцягненне Радзімы», — писала газета. А все виявилося зовсім не так просто, як написано, понад те — ми були свідками драми письменника, який приїхав помирати на Батьківщину. Може, це й називається просто — просто приїхав помирати...

Якби навіть не було книжок — вчинки Василя Бикова, його вміння жити зробили б його першорядною постаттю в історії білоруської культури і в історії нашої цивілізації загалом. Бо таких уроків порядності ми майже й не спостерігали. Бикову вдалося бути самим собою в усі епохи, навіть в останній період свого життя, який дозволяв йому спокійно спочивати на лаврах репутації класика. Що, здавалося, примушувало його, вже тяжко хворого і втомленого, переїжджати з країни в країну, як не небажання бодай своєю присутністю брати участь у черговому ошуканстві Вітчизни? І водночас як він не міг без неї, так і вона без нього — ось вони й зустрілися...

Письменник-фронтовик — це вже якийсь штамп, щось з історії радянської літератури...А тим часом важлива навіть не участь людини в бойових діях, не ветеранське минуле, а те, які висновки людині вдалося винести з усього цього жаху — і перш за все висновки з погляду моральності... Нещодавно був я на могилі Олеся Терентійовича Гончара. Навпроти церкви на Байковому цвинтарі. Поруч із Олександром Ляшком...Навпроти Володимира Щербицького й Олексія Ватченка... Очевидно, так воно й мало бути — офіційний цвинтар, найбільш визнаний український письменник радянської доби, Герой і член ЦК поруч із партійними керівниками. Але ж насправді все було не так. І принаймні я пам’ятаю, як Гончар допомагав мені, тоді ще дуже молодій людині, очевидно нездатній самостійно протистояти радянській пропагандистській машині, у найбільш принципові моменти моєї роботи. Скажімо, тоді, коли депутатський з’їзд цькував академіка Сахарова за сценарієм, розіграним не без участі української делегації, саме Гончар сказав мені — обережно, однак твердо, — що він про це думає. І я сподіваюся, що багато тих, хто намагався розібратися в тодішніх подіях, до нього прислухалися. Просто такий маленький урок моральності... Ригор Бородулін напередодні останнього дня народження Василя Бикова також згадував про уроки свого товариша. І про його останню книжку роздумів «Довга дорога додому». Насправді все ще не закінчилося. Василь Биков повернувся до Білорусі. Тепер Білорусі належить повернутися до Бикова...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі