Час новин

Поділитися
Під час новорічно-різдвяних свят мені завжди шкода телевізійних журналістів-новостійників. Мало того, що вони виходять на роботу у святкові дні, як пожежні і лікарі швидкої допомоги: у цьому, мабуть, навіть щось є...

Під час новорічно-різдвяних свят мені завжди шкода телевізійних журналістів-новостійників. Мало того, що вони виходять на роботу у святкові дні, як пожежні і лікарі швидкої допомоги: у цьому, мабуть, навіть щось є. Іронія журналістської долі полягає в тому, що цими днями справжньої роботи в наших колег, як правило, не буває. Саме тоді повною мірою виправдує себе самоіронічний афоризм: «Ми не розповідаємо про новини, ми їх робимо».

Практично з нічого. Які можуть бути новини, коли всі господині в країні чаклують на кухні, а чоловіки стрункими рядами йдуть до лазні? Та ввечері вони все одно включать телевізор. І будуть здивовані, не побачивши там новин.

З мого телевізійного минулого запам’ятався останній день 1999-го. Розсудливі колеги змонтували сюжети про популярні новорічні подарунки, ціни на інгредієнти святкового столу, небезпечні для життя петарди та астрологічні прогнози на міленіум ще напередодні. А ми з оператором Оленою весь ранок 31 грудня провели в Міністерстві надзвичайних ситуацій, готуючись до майбутньої боротьби з підступною «проблемою-2000», яку мали проводити працівники цього міністерства нинішньої ночі. Була така новина, неймовірно гостра як для новорічного випуску. Вірніше, ми її зробили.

А повернувшись на студію, побачили там журналістський колектив нашої програми в повному складі. Мої колеги, які, за ідеєю, мали повне право насолоджуватися ялинкою, лазнею і салатом «олів’є», — окупували ньюз-рум, спрямувавши погляди до телеекрана. З якого (уже не вперше за цей небагатий новинами день) не останній політик у світі повільно й вагомо вимовляв: «Я... іду».

Хороша вийшла новина. Яскрава, що запам’ятовується надовго. Пам’ятаю, її навіть називали «новиною року»: на століття і тисячоліття, що минали, звичайно, не потягнуло, але все-таки. Не випадково ж новорічний подвиг Бориса Миколайовича зважився повторити інший політик — правда, куди меншим калібром. «Я... залишуся» Віктора Федоровича пролунало, погодьтеся, набагато менш переконливо, — і все-таки це була новина. У будь-якому разі, новина дня.

А потім новини скінчилися. Традиційно. Проте нинішнього року це чомусь застало всіх зненацька. І самих телевізійників, і глядачів.

Справді, наприкінці минулого року ми надто звикли, прив’язалися до новин. Підсіли на них, як на своєрідний наркотик. У перші дні помаранчевої революції, ще до того, як вона отримала це гарне ім’я, ми не виключали телевізор, металися від його екрана до монітора комп’ютера, боючись пропустити щось найважливіше, найстрашніше, най- най...

Журналісти-новостійники швидко зрозуміли, що для них настав і важкий, і золотий час. Вони використовували його сповна — сил, спроможностей і, звичайно, бажання керівництва, але часто й всупереч останньому.

Телеканали змінювали редакційну політику й сітку мовлення, рейтинги новостійних програм зашкалювали. Ми дивилися одних, щоб довідатися правду, інших — щоб обуритися неправдою, але все одно дивилися, не відриваючись, щоб не випасти з курсу подій, не відставати від власної країни, із якою на очах відбувалися неймовірні речі. Навіть перебуваючи на Майдані, у серці революції, ми могли перейнятися загальною атмосферою, підзарядитися енергією і драйвом, відчути власну причетність до історії, — але про те, що ж конкретно відбувається в даний момент, довідувалися все-таки з новин «5 каналу» на великих моніторах.

Інтернет-видання намагалися побити телевізійників оперативністю, оновлюючись кожні десять-п’ятнадцять хвилин. Деякі розвішували по віртуальному простору ризиковані банери з повідомленнями про «надзвичайні заходи» і «перші жертви»: ми не вірили, але все-таки натискали на них, щоб із полегшенням переконатися, що це дешевий рекламний трюк. У моєму комп’ютері дотепер живе з десяток посилань на новостійні інтернет-ресурси. І я дотепер регулярно прокручую їх, більше за звичкою, за визначенням шкідливою.

Новини зникли обвально. Щойно вирішувалося найголовніше, трималася напруга, не вірилося, що обійдеться без сюрпризів, — і раптом... Усе-таки за тією самою шкідливою звичкою включаючи щогодини «5 канал», я двічі подивилася актуальний сюжет про новорічну атрибутику міста і, нарешті, погодилася з Андрієм Шевченком, який із обеззброючою посмішкою визнав: із новинами в Україні негусто. Країна відпочиває, святкує, катається на лижах. Відвикає від новин. Рятується від своєї залежності від них.

Новий рік, Різдво, старий Новий рік, — перша половина січня традиційно проходить у нас під знаком перманентного святкування, застілля, феєрверків і зимових видів спорту. Комусь повезло провести майже півмісяця на канікулах, хтось періодично виходив на роботу, а для представників деяких професій, як уже було сказано, свята мало чим відрізняються від буднів. Та факт залишається фактом: за великим рахунком в країні панував мертвий сезон. Як завжди.

І, як завжди, йому нарешті настав час закінчитися.

У новому році, що настав уже за всіма стилями, колегам з інформаційних програм не доведеться «робити» новини: їм буде про що розповісти й що показати. А телеглядачам, відповідно, — що подивитися. Обов’язково буде: країна уже відчула драйв справжніх новин і, попри святкове відкочування, навряд чи зуміє жити по-іншому. Не пропустіть!

Адже саме розпочинається найцікавіше.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі