Буковина — край, де варто жити

Подорож у рамках проекту «Україна очима редактора» по Чернівецькій області, організована Українським журналістським фондом, була переповнена зустрічами, знайомствами і чудовими враженнями. Не лише тому, що Буковина - надзвичайно мальовнича і багата на історичні й архітектурні пам’ятки, а ще більше - на талановитих людей. А й тому, що туризм у цій області дедалі відчутніше зі сфери суто дозвілля переміщується у сферу економіки, тобто стає так само важливим, як промислове чи сільськогосподарське виробництво, - бо приносить прибуток, створює робочі місця і змінює на краще (на значно краще!) інфраструктуру краю. Голова Чернівецької обласної державної адміністрації Михайло Папієв твердо й з упевненістю сказав учасникам нашого туру: «Буковина - край, де варто жити. І ми хочемо цей імідж зробити товарним знаком області».

Якщо не можна, але дуже хочеться, то?..

Журналісти - гості особливі, яким господарі, зрозуміло, хотіли показати й виробничі галузі, які також є товарним знаком області. За словами М.Папієва, в економіці, особливо сільській, «ми насамперед беремо для прориву ті напрями, де можемо бути першими в Україні - скажімо, виробництво індичого м’яса чи садівництво».

І не випадково найперше нас знайомили з підприємствами, що переробляють овочі і фрукти, вирощуванням яких завжди славилася Буковина (а нині, таке враження, сади закладаються скрізь де можна - тут і там обабіч доріг розбігаються до обрію рівні ряди молодих насаджень). Сьо­год­ні це - високотехнологічні виробництва, де все стерильно й блищить, де дбають про європейську якість продукції, а отже, й про найкращі умови праці для робітників - адже на них лежить висока відповідальність.

ТОВ «Букофрут» у селі Мамаївці Кіцманського району і ТзОВ «Галс ЛТД» у селищі Гли­бока вражали чистотою цехів і чітким ритмом роботи. А ще більше - енергійною цілеспрямованістю їхніх керівників. Кожен з них ставить перед собою і колективом амбітне завдання: вийти на європейський ринок рівноправним його учасником. Бо й сьогодні їхня продукція успішно продається у європейсь­ких країнах, але найчастіше - не напряму виробниками, а через посередників з інших країн, у кишенях яких і осідає більша частина прибутку. Щоб досягти ме­ти, українські виробники мусять зробити дуже багато, аби повністю відповідати міжнародним стандартам. А вони, слід сказати, дуже суворі: звичне для нас «якщо не можна, але дуже хочеться, то… можна» там не проходить. Му­сить бути тільки так, як мусить бути.

Як «доять» рибу

Сфера, де буковинці однозначні і майже монопольні лідери в країні, - вирощування форелі. А на самій Буковині найкра­ще ця галузь розвивається у Виж­ницькому районі. В селі Ба­нилів, до прикладу, цим займається фермерське господарство «Ішхан». Керує ним колишній військовий - вірменин Левон Тертерян. Ще навчаючись у Ка­м’янець-По­дільсь­кому військовому училищі, він познайомився з буковинською красунею Світ­ла­ною. І згодом, розпрощавшись з армією, саме на її малій батьківщині започаткував нову для себе справу - вирощування форелі.

У господарстві - замкнений цикл: починаючи із запліднення ікри, вирощування маль­ка і закінчуючи постачанням риби пот­рібних кондицій у ресторани найбільших міст України. Це треба бачити - як «доять» рибу, беручи для запліднення ікру від самиць і молочко - від самців. А потім, після місячного дозрівання в інкубаторі, мальків випускають у басейни з проточною водою, збагаченою киснем, і в міру набирання ваги переміщують із басейну в басейн.

Справа клопітна. Та фермерська сім’я і невеликий колектив працюють із задоволенням. І радо діляться досвідом з колегами. «З конкурентами?» - не повірили журналісти. «Та які ми конкуренти? - заперечив власник рибного господарства. - Ми партнери. 70% форелевого ринку України - в нашому районі».

Проблеми в Тертерянів виникли 2008 року, коли повінь забрала в них усе. Довелося розпочинати все спочатку - з урахуванням сумного досвіду. Тому до повені 2010 року господарство вже виявилося готовим (та й стихія не була настільки руйнівна). Наразі ж у басейнах виблискують сріблом тисячі рибин. 90% цього рідкісного делікатесу постачається до столиці.

Буковель? Ні, Мигове!

В останні роки предметом особливої гордості буковинців стає туристична інфраструктура. Розроблено десятки маршрутів, що презентують народні ремесла, музейні скарби, національно-культурні центри, осередки фольклору, церкви, собори, монастирі тощо. Кемпінги, бази відпочинку, спортивні споруди, готелі, мотелі, кафе й ресторани зустрічають подорожувальників не лише на центральних трасах, а й у всіх куточках краю.

За 60 кілометрів від Чернів­ців, у Вижницькому районі, розташовано туристичний комплекс «Мигове» - повноцінний гірськолижний курорт, здатний одночасно прийняти три тисячі туристів. Він популярний у всі пори року. Та з середини грудня до середини січня сюди воістину ведуть усі дороги. Адже любителі здорового відпочинку знайдуть у Миговому все, чим пишаються найкращі українські курорти, - але за помірнішу плату. Комфортно тут почуватимуться і сім’ї з дітьми.

Втім, комфорт - обов’язкова умова для всієї сфери обслуговування. Зразком може слугувати туристичний комплекс «Козаць­кий хутір» у селі Тарашани Гли­боцького району - затишний, зелений, із прозорим водним плесом просто під стінами вишуканого ресторану. Поки що моду, рівень і вимоги до подібних закладів диктує, звісно, обласний центр. Але там на п’яти «зубрам» у готельній сфері - таким, приміром, як готель «Буковина», - щосили наступають сучасні готелі й готельчики. Скажімо, «Георг готель», у якому ми зупинялися, цілком може втерти носа столичним закладам: стильний, зручний і дуже охайний.

Однак для мандрівника з тоншим гаманцем більше будуть по кишені придорожні мотелі. Такі як «М» у селі Мама­ївці, що за шість кілометрів від Чернівців. Це, до речі, дивовижне село. Не лише тим, що тут народився один з найвідоміших українсь­ких оперних співаків Дмит­ро Гнатюк. А тим насамперед, що тут є шість готелів із ресторанами, чотири автосервісні підприємства і чи то 40, чи то 60 крамниць, кафе і барів. Створюючи всі умови для подорожніх, село отримує можливості для власного розвитку. Його річний бюджет - 2 млн. 400 тис. гривень. У Мамаївцях - дві загальноосвітні школи, школа мистецтв і музична, дитсадок на 130 місць, амбулаторія із сімома лікарями, прекрасний Бу­динок культури і шість церков різних конфесій, які живуть дружно. А ще в селі обробляються всі поля і навіть виходить власна газета - «Мамаївський вісник».

Таке от самодостатнє село - хоч і входить до Кіцманського району, та, кажуть, більше тяжіє до Чернівців. Але передмістям ставати не хоче. І, коли послухаєш місцевих людей (о-о, тут усі такі патріоти!), розумієш, чому. Бо Мамаївці - звучить гордо.

Нове виростає з традицій

У Кіцманському районі є ще один особливо цікавий для туристів об’єкт - кінно-спортивний клуб «Буковинська Троя». Крім великих спортивних змагань, тут організовуються оригінальні тематичні події: ярмарок на Покрову, ніч на Андрія, свято Васи­лів, Йорданські купання тощо. Та й щодня можна брати уроки верхової їзди, кататися на каретах, гуляти на страусовому ранчо чи в міні-зоопарку. Або й просто погодувати коней морквою: не знаю, як для коней, а для нас це було море задоволення.

Бо всі ж ми - діти природи. На Буковині це відчувається скрізь. А в еколого-просвітницькому центрі Національного природного парку «Вижницький» у селищі Берегомет про це ще й детально розповідають і показують, виховуючи таким чином нашу еколого-естетичну свідомість.

Адже це справді треба виховувати. Як і все інше: історичне бачення (і як тут обійтися без одного з семи чудес України - Хотинської фортеці?), духов­ність (храми й монастирі Буко­вини - тема для окремої розлогої розповіді), мистецький смак (концерт Ансамблю пісні й танцю Чер­нівецької обласної філармонії продемонстрував найвищий професійний рівень артистів - і настільки ж високий рівень публіки в залі). Цим перей­мається обласна влада: нещодавно з її ініціативи відбувся круглий стіл представників усіх релігійних конфесій з питань виховання молоді. Та ще більше сприяє цьому сама атмосфера в краї. Наприклад, ми були вражені майстерністю випускників знаменитого на всю Україну Виж­­ниць­кого коледжу прикладного мистецтва: експонати його музею могли б прикрасити найпрестижніші міжнародні виставки народних ремесел. А звідки коледж черпає кадри - побачили в художній школі райцент­ру Глибока.

Бо все пов’язано в нашому світі. Людські таланти, невтомна праця й грошові пожертви створили на чернівецькій землі нові об’єкти, які приваблюють дедалі більше людей. Серед них - монастир Святої Праведної Анни у смт Вашківці Вижницького району та Свято-Вознесенський православний монастир у селі Банчени Герцаївського району. А в селі Біла Криниця Глибоцького району в нашій присутності було відкрито музей старообрядництва. Ще б пак: розташований тут Успенський собор - головний храм Білокриницької старообрядницької митрополії - недарма називають кам’яною казкою Буковини.

Та й уся її земля - казкова. А казка на те й казка, щоби повертатися до неї знову й знову.