БЕРЕЗЕНЬ. ШЕШЕЛЬ

Лідер сербських радикалів Воїслав Шешель вирушив до в’язниці Міжнародного трибуналу в Гаазі. Після гучного мітингу своїх прихильників, сліз на очах, обіцянок виграти процес у міжнародного трибуналу — а проте все ж таки вирушив. Здається, яке це має значення, якщо в Гаазі вже перебуває Слободан Мілошевич? А Шешель завжди був знаряддям режиму, безвідповідальним демагогом, демонстрацією того, що, окрім Мілошевича, в Сербії є й такі чудовиська, — то краще вже Заходу мати справу з Мілошевичем, інакше буде Шешель... А все виявилося не так, Мілошевича вже давно немає, Шешеля немає кілька днів — і нічого, Сербія живе без своїх чудовиськ... Це такий легенький закид тим моїм опонентам, які вважають, що, закликаючи до оновлення українського політичного класу як такого, я займаюся безвідповідальною демагогію. На чолі Сербії з’явилися зовсім нові люди, більшість яких або не допускали в політику, або вважали за вічних маргіналів. І нічого, керують країною — може, не найкращим чином, однак точно не гірше за попередників. А депутат парламенту, колишній віце-прем’єр і опозиціонер, лідер впливової партії Шешель перебуває нарешті там, де й має перебувати, — на лаві підсудних міжнародного суду.

Однак подумав я все ж таки не про це, коли побачив Шешеля на виході з літака в Гаазі. А про те, що політичне люмпенство також має бути підсудним. Шешель упродовж багатьох років не намагався врівноважувати своїх заяв, відкрито закликав до ворожнечі, до вбивств і розправ. У Югославії ситуація склалася таким чином, що ця політична клоунада — на відміну від політичної клоунади Жириновського чи інших кумирів безвідповідальної частини суспільства, — знайшла не тільки вдячних, а й дієвих слухачів. І можна було переконатися, що розбиті голови, видряпані очі, колективні могили, зруйновані будинки — це не просто слова і заклики, це звичайнісіньке життя звичайнісінької країни. Однак, на відміну від багатьох інших політиків, які все ж таки намагалися дистанціюватися від наслідків своїх слів, Шешель не приховував, що йому подобається те, як втілюється у життя його програма. Ось нехай за неї і відповідає. В суді.

Мілошевич — хоч би як до нього ставитись — точно знав, що він робить із країною і для чого. І ретельно вибудовував піраміду своєї влади, усвідомлюючи, якого матеріалу це будівництво. А Шешель — жива політична безвідповідальність. І такої безвідповідальності скільки завгодно на нашому політичному просторі. І ми за цю безвідповідальність голосуємо, і багато хто з нас у неї вірить, і безвідповідальність бігає короткою доріжкою з влади до опозиції і назад, гарно промовляє на мітингах, а потім сама над своїми промовами сміється в кабінетах, розподіляючи зароблене між подільниками. І доки ми не зрозуміємо, що місце політичної безвідповідальності — на лаві підсудних, а не у виборчих бюлетенях, доти все наше життя буде лише сіренькою ілюстрацією до яскравої політичної біографії чергового Воїслава Шешеля...