АВТОГРАФИ КОРОЛІВСЬКИХ ПОЧУТТІВ

У XV столітті в університетах Європи вивчали епістолографію — науку писати листи. Щоб допомогти викладачам, студентам та іншим добропорядним громадянам, укладалися спеціальні навчальні посібники — листовники — збірники зразків листів на різні випадки життя.

Магістр Бонкомпаньо з Болоньї уклав і опублікував один із перших середньовічних любовних листовників «Rota veneris». Послідовників у болонського магістра виявилося вдосталь.

У Краківському університеті до 1538 року так учили складати правильний любовний лист: розпочинати лист треба було вишуканим вітанням — salutatio, потім годилося приділити місце вихвалянню вроди адресата — laudatio pulchritudinis, з обов’язковим додаванням міри привабливості й чесноти — Captatio benevolentiae, далі мало йти прохання — petitio, аби адресат був статечним, благополучним, здоровим, а завершувати лист слід було — conclusio, передоручаючи долю волі Всевишнього, його заступництву й захисту.

Університетська реформа ліквідувала схоластичну епістолографію й вивела з обов’язкового вжитку численні посібники та листовники. Це сприятливо вплинуло на розкріпачення стилю листів, на розмаїтість і оригінальність висловлювання почуттів. (Усі подані нижче листи — російською мовою.)

«Найяснейший милостивейший Король и господин мой милостивый!

Направляясь следом за Вашей Королевской милостью, пан Зебжидовский весьма рассудительно поступил, заехав к нам в Дубинки и предложив доставить Вашей Королевской Милости от меня письмо. С радостью откликнулась я на это предложение и с надежным посланником паном Зебжидовским Вашей Королевской Милости посылаю это свое письмо, в котором Вашей Королевской Милости и моему милостивому от Господа Бога господину желаю долгого и крепкого здоровья к утехе моей вечной. При том в этом же письме посылаю Вашей Королевской Милости и моему милостивому господину колечко, которое прошу покорно Вашу Королевскую милость соблаговолить принять и, нося его при себе, изволить в милостивой памяти своей меня и мое услужение сохранять, господин и добродетель мой милостивый. Ведь я, Ваша Королевская Милость, того не заслужила, и не знаю, как соответствовать той великой чести, которой по милости своей Ваша Королевская Милость изволил меня удостоить, избрав своею нижайшею прислужницею. И хоть сама я еще мало служением своим благосклонность Вашей Королевской Милости заслужила, но прошу покорнейше стать милостивым господином и верному слуге, посланнику пану Зебжидовскому, — что я заслуживать буду молитвами своими к Господу Богу о здравии Вашей Королевской Милости моего милостивого господина, и о том, чтобы как можно скорее Вашу Королевскую Милость лично здоровым видеть. Дай-то бог.

Вашей Королевской милости нижайшая слуга и вечная рабыня Б. Р.»

Цей лист написала молода жінка молодому чоловікові. Дружина — чоловіку. Чи не логічніше й не легше було б обмежитися парою рядків, — мовляв, милий, кохаю, нудьгую, чимшвидше приїжджай, чекаю. Але молода жінка й молодий чоловік були королем і королевою, і доля їхнього кохання не могла звучати поза контекстом епохи.

Польський королевич Сигізмунд Август став вдівцем у неповні двадцять п’ять років. 15 січня 1545 року пішла з цього світу Єлизавета Ракуская, не любима, як свідчили історики, чоловіком, постійно переслідувана королевою матір’ю Боною.

Королевич перебував у Вільно, згідно з законом, правлячи й розпоряджаючись Великим Князівством Литовським. Бо ще юнаком був проголошений наступником литовського престолу: зроблено це було для завершення справи віленського воєводи Ольбрахта Гаштольда, ворога клана Радзивіллів, — аби той і гадки не мав претендувати на щось більше, ніж воєводство.

Саме династичні інтереси Радзивіллів свого часу змусили юну Барбару вийти заміж за престарілого воєводу Троцького Станіслава Гаштольда. Дівчині було сімнадцять років, коли її повели під вінець, а в двадцять два вона вже стала вдовою. Сигізмунд Август познайомився з Барбарою Радзивілл у Вільно, коли ще жива була його дружина. Вони відчували нездоланний взаємний потяг, що помітно посилився, коли обоє звільнилися від уз обов’язкових і обтяжних шлюбів.

Барбара була донькою Київського воєводи, Великого гетьмана Литовського Ієремії (Єжи) Радзивілла. Матінка її походила з малопольських Колянек Вольських. Видавши доньку за свого однолітка Гаштольда, Великий Гетьман помер. Опікунами Барбари, що овдовіла невдовзі по смерті батька, крім матінки, стали рідний брат, підчашій литовський і майбутній Великий Гетьман Микола Радзивілл, прозваний Рудим, і двоюрідний брат, також Микола Радзивілл, прозваний Чорним, тодішній Великий Маршал Литовський. До всього іншого, цей Микола Радзивілл Чорний був у давніх близьких приятельських стосунках із молодим Сигізмундом Августом, що не могло не сприяти зближенню королевича й Барбари.

Невідомо, чи бувала Барбара в Києві, документальних свідчень про це немає. Та й сам батечко її, будучи Воєводою Київським, сюди не часто приїжджав: розорений і спустошений Київ був звичайною литовською провінцією, яка не дуже вабила важливого сановника й шляхтича. Попри велику територію, воєводство не вирізнялося густотою заселення й тому було неприбутковим і безгоспним. Від Волині до Чернігова плодилися та множилися єзуїтські монастирі, місії, колегіуми. «Полячилися» тисячі православних родин, малоросіяни католичилися, одержуючи в нагороду прилучення до «панства». Найжорстокішими катами й гнобителями народу були новонавернені дрібні шляхтичі з місцевих. І це вміло використовувала польська адміністрація, утискуючи й обділюючи схизматів у всьому. Вже виплеканий і підготовлений до реалізації, до втілення в життя воістину єзуїтський план примирення православ’я з католицизмом — невдовзі буде офіційно оформлено церковну унію.

Зигмунд Старий був ще живий, формально він був королем, але довго й тяжко хворів, подовгу не залишаючи свого палацу. Королевич Сигізмунд Август зобов’язаний був прибути на скликаний сейм і підписати з польськими панами пакт про спадкування трону після батька. Такі були правила гри: рід Ягеллонів, нащадки славетного князя Ягайла, правили Литвою й Польщею багато десятиліть підряд, але щоразу виникали одні й ті самі суперечки про привілеї, і кожен новий король проходив процедуру затвердження, ідучи заради цього на певні послаблення у взаєминах із сеймом.

Ще 1370 року польський король Казимир, передчуваючи свою долю, уклав договір із королем угорським про те, що, коли він помре бездітним, корона польська дістанеться королю угорському. Так воно за договором і сталося.

Але історія розпорядилася ще вигадливіше — молодший Людовік Угорський не зумів залишити нащадка. І п’ятнадцять років, які він номінально був королем Польщі, лише додали сил і гонору польській шляхті, яка за відсутності суверена прибрала до рук усе місцеве правління.

15 серпня 1385 року підписано знамениту Кревську унію, за якою всі землі Великого Князівства Литовського мали перетворитися на польські провінції. Польська шляхта після тривалих і хитромудрих торгів із Литвою пішла на компроміс — вдалося влаштувати шлюб законної спадкоємиці Людовіка угорського Ядвіги з Ягайлом — сином і спадкоємцем Ольгерда, Великого Князя Литовського. Таким чином, саме Ягайло об’єднував у своїй особі короля польського та великого князя литовського, що мало сприяти миру й процвітанню обох держав. Але реально на століття розтягнеться ворожнеча між польськими й литовськими магнатами, котрі шукали власних вигод.

Ягайло помре 1434 року, його молодший брат і заклятий суперник Свидригайло — у 1452-му. І Казимир, і Сигізмунд, королі рішучі й відважні, муситимуть багато часу й сил витрачати на пустопорожні переговори зі шляхтою.

Серце молодого Сигізмунда Августа розривалося між політичною необхідністю спадкування трону й бажанням бути поруч із коханою жінкою. Чи може дозволити собі король іти за велінням серця? Королева-мати Бона була розумним і далекоглядним політиком, вона піклувалася передусім про інтереси роду, династії, влади королівської і тому була постійно насторожі, не випускаючи сина з поля зору. Проте й Бона Сфорца, всесильна у своєму дворі, нічого не змогла протиставити почуттю, яке з’єднало Сигізмунда Августа й Барбару. Таємно зустрічаючись за сприяння Миколи Радзивілла Чорного у Вільно, вони саме там в умовах найсуворішої конспірації обвінчалися 1547 року.

Звісно, одружившись із представницею роду Радзивіллів, королевич завдав відчутного удару по намірах королеви-матері зміцнити польський трон. Ні, цей шлюб аж ніяк не можна було назвати мезальянсом. Барбара походила з князівського роду, який стародавністю не поступався королівському, тут справа полягала в глибинному протистоянні корони і шляхти.

1548 року до королевича прибув із Польщі гонець від Бони з повідомленням про смерть старого короля. Молодий Сигізмунд Август замкнув посла у своїй кімнаті, виставив охорону, а сам помчав у Дубинки до дружини, аби спочатку представити її як дружину офіційно сеймові, а вже потім журитися з приводу смерті батька.

Король помер, хай живе король! Віват королева!

Щоб схилити сейм до визнання Барбари королевою, Сигізмунду Августу довелося піти на небувалі поступки шляхті та впливовим представникам сейму. І король пішов на все заради того, аби його кохана стала королевою. 1550 року офіційно й пишно Барбару було короновано.

Але вже наступної осені королева Барбара назавжди залишає свого коханого короля Сигізмунда Августа. Хвороба підірвала її слабке серце, сил опиратися не було, останні думки тридцятирічної жінки були про чоловіка, друга, короля.

Доля зберегла для нас кілька її листів до вінценосного чоловіка. Вони написані в найтяжчий період їхнього короткого спільного життя — коли вона лікувалася в Дубинках, а він мусив вести диспут із представниками шляхти на нескінченних засіданнях сейму. Розлучені, вони не переставали думати одне про одного й використовували кожну нагоду, аби передати звісточку.

Листи короля й королеви — реальний вимір почуттів у середині XVI століття. Це рідкісні зразки любовних листів, збережені часом для нас і доступні в третьому тисячолітті.

«Светлейший Милостивейший Король и мой милостивый господин.

Вашу Королевскую Милость и моего милостивого господина покорнейше благодарю за то, что мне, недостойной служанке своей, Ваша Королевская милость мой милостивый господин соизволили дать знать письмом своим о здравии Вашей Королевской Милости ныне благополучном, что я, слуга Вашей Королевской Милости, с отрадою слышу и что перевешивает все утехи на свете и собственное мое здоровье, благополучия которого для Вашей Королевской Милости у Господа Бога прошу. Не меньшую радость и от того получаю и за то Господа Бога наперед благодарю, а Вашей Королевской Милости на века вечные заслуживать буду ту милостивую любезность, что познала из письма Вашей Королевской Милости, которым меня Ваша Королевская Милость соизволил уведомить, что меня, вечную рабыню Вашей Королевской Милости изволишь, там пребывая, иметь и хранить в милостивой памяти своей, упоминая об этом к тому, что ни один из подданных Вашей Королевской Милости, которые уже знают о том, что Ваша Королевская Милость изволил меня взять себе вечною слугою, обо мне перед Вашей Королевской Милостью плохо не вспоминает. Не приписываю этого я, Найяснейший Милостивейший Король, ни малейшей заслуге своей, ибо так понимаю и так писать отваживаюсь: ежели Ваша Королевская Милость господин мой милостивый со мной, то кто против меня?

При том Вашу Королевскую Милость своего милостивого господина покорно благодарю за тот перстенек, который мне, служанке своей, Ваша Королевская Милость послать изволил как знак милостивой любезности своей. Посылаю и я Вашей Королевской Милости перстень от вечной рабыни Вашей, перстень недостойный ношения рукою королевской; изволь, Ваша Королевская Милость, принять милостиво знаком жертвенной у ваших ног вечной рабыни вашей службы и моления у Господа Бога, дабы поскорее прибыть Вашей Королевской Милости к нам в добром здравии, неизбывной любезности; и дай Бог, поскорее видеть Вашу Королевскую Милость перед собою. Господина подчашего, вечного слугу Вашей Королевской милости, прошу изволь Ваша Королевская Милость оберегать и опекать милостивой любезностью своей королевской вместе с паном Двойною.

Вашей Королевской Милости вечная слуга Б.Р.»

(Підчашій Литовський — це рідний брат королеви Микола Рудий Радзивілл, майбутній Великий гетьман Литовський, а Двойна — це староста марецький, гультяй та авантюрист, приятель королевича з юності, під опікою якого й перебувала Барбара в Дубинках на лікуванні того ж таки 1547 року, коли писався лист.)

Під час вимушеної розлуки з чоловіком Барбара поводилася відчужено, збереглися навіть свідчення, нібито вона добровільно брала на себе обов’язки черниць бернардинок, суворо дотримуючись посту й молячись щогодини про якнайшвидше повернення чоловіка. Втім, не бракує й інших свідчень, які характеризують королеву як запальну й зарозумілу злюку, що обожнювала ледаче вдягання у присутності багатьох придворних. Фрейліни її двору не без успіху старалися, щоб королева знала їхню думку — нібито король не просто політикою займається в розлуці, а залишив її й не збирається повертатися. Навіть коли раптово обвалилися крокви під однією з кімнат королеви, негайно виникнула версія, дбайливо підхоплена оточенням, — нібито в короля нова пасія і за його дорученням організовано замах на королеву.

У розпал сеймових баталій із шляхтою Сигізмунд Август отримував від дружини листи, в яких звучали нотки сумніву в його постійності, навіяні турботливим оточенням і зрозумілим бажанням молодої жінки почути у відповідь спростування. Зберігся власноручний лист короля, писаний особисто Барбарі, в якому відкидаються будь-які домисли та припущення з цього приводу. З рішучістю воїна король запевняє свою обраницю в непорушності уз, які їх з’єднали.

«Ее Королевской Милости королеве Барбаре, супруге нашей любезной и т.д.

Дано нам письмо от Вашей Милости, которое вполне нами воспринято и понято. Правда, вызвало у нас удивление то обстоятельство, что Ваша Милость предпочтение и большее доверие оказывает чьим-то россказням, нежели нашим словам, которыми бы мы Вашу Милость уведомили, ежели бы случилось нечто такое нам неприятное, как мы уже ранее Вашей Милости о том писали. Что же касается опасений Вашей Милости и просьб, чтобы мы не думали о Вас дурно, то мы это с радостью сделаем с тем непременным условием, чтобы Ваша Милость более никогда подобным вещам у себя места не давала, а только тем, которые мы сами Вашей Милости сообщаем. Что же касается того, дабы мы Вашу Милость в любви своей обычной не покидали, то в этом Вашей Милости ничуть сомневаться не следует. Ибо это у нас под строжайшим надзором находится: что мы однажды Господу Богу обещали и Вашей Милости, то крепко и нерушимо. И даже настоятельно требуем, чтобы Ваша Милость все подобные мысли и сомнения от себя удалила. Так как уже достаточно Ваша Милость по нам узнала и в этом и во всех иных вещах непременно неизменно постоянного и т.д.

А за сим Вашу Милость Господу Богу поручаем и молитвенно о том просим, дабы мы Вашу Милость всегда в добром здравии зрели.

Дан в Пётркуве дня 24 ноября 1548 года

SIGIZMUNDUS AUGUSTUS REX».

Вона померла в нього на руках.

Він не залишав її ні на хвилину, облишивши всі державні справи, сидів у головах дні й ночі. Молода й гарна Барбара з князівського роду Радзивіллів, королева польська тихо померла в родових Дубинках 1551 року.

А Сигізмунду Августу без неї жити й володарювати ще цілих два десятиліття до 1572-го. Нам пощастило, що збереглися їхні приватні листи. Любовне листування короля й королеви епохи пізнього Відродження.

Романтична пристрасть, яка поєднала серця молодих людей, була такою яскравою й високою, що одразу ж стала предметом пліток і балачок при дворах литовському й польському і ширше — серед знаті королівства в колах заможної шляхти. Палацевий роман, доповнений легендами й домислами, викликав появу цілої серії літературних творів. У різні століття створювалися п’єси, повісті, романи про кохання Сигізмунда й Барбари.

Цікаво, що через сто років нащадки брата Барбари Миколи Радзивілла Рудого Богуслав і Анна Марія Радзивілли також листуватимуться.

Але це вже зовсім інша історія...