Архаїчні сценарії, або Навіщо річці береги?

«Книжка вчить, як на світі жить», - стверджує народне прислів’я. Але, як виявляється, далеко не кожна. Є й такі, що взагалі до певного віку дітям можуть зашкодити - попри яскраве оформлення та крейдовий папір. У книжці може міститись як велика народна мудрість, так і руйнівна сила. І взагалі, стверджують психологи, у цьому житті всі ми живемо за чужими, нехай і батьківськими, сценаріями. Чи можна їх зламати? Чи потрібно?

Відповісти на ці й інші запитання ми попросили керівника секції дитячої та юнацької психотерапії Української спілки психологів, віце-президента асоціації психологів-практиків Львівської області Галину КАТОЛИК.

- Будь-яка книжка - це переспів архаїчних сценаріїв культурного середовища, в якому росте дитина. Діти завжди мають потребу в життєвому алгоритмі дій. І те, що ми даємо їм у розмовах, книжках, є фундаментом їхнього подальшого життя. У розвитку дитині треба на щось спиратися. До речі, діти не читатимуть того, що не є для них корисним. І це справді дуже цікавий феномен.

Що таке книжка для дитини, і чому дитина не хоче її читати? Це запитання до нас, дорослих. Ми не чуємо наших дітей. А діти знають істину, яку ми чомусь забули. І руйнуємо те покоління, яке приводимо на світ. І це, на жаль, вже не перше покоління. Тому, коли говоримо про книжку як про алгоритм життєвих дій, завжди мусимо думати - що і як ми даємо дитині. Що в її душі підкріплюємо - позитивне чи негативне, конструктивне чи деструктивне начало. Спонукаємо долати труднощі чи, навпаки, відступати, підкорятися їм.

- Ви досліджували радянську літературу і знайшли в ній чимало суперечностей.

-У 1995-1996 роках мені довелося працювати в інституті, де була лабораторія психологічних досліджень. До нас звернулися викладачі з проханням допомогти створити нові дитячі підручники. Завдань було кілька. Кожна держава має моральні цінності, які хоче передати кожному своєму громадянинові. Сім’я також прагне виховати відповідні цінності у своїх дітях. А цінності закладаються у спілкуванні, приходять до нас з книжок. Добираючи певні життєві сценарії, можемо говорити про те, що ми вкладаємо у підсвідомість дитини.

Переглянувши підручники з української та російської літератур - хрестоматії і критику, яку вивчали в радянські часи, дійшли сумного висновку. Виявилося, що багато творів закінчуються самознищенням головних героїв. Для прикладу: що ми вивчали з творів М.Островського? «Грозу». Чим закінчується твір? Проме­нем світла у темному царстві. Я довго думала: де ж той промінь світла і де те темне царство? На­справді - це побутова драма, яка точно є архаїчною. Список можна подовжити. Роман Л.Толстого «Анна Кареніна», О.Толстого «Хо­діння по муках», Ф.Дос­то­євсь­кого «Злочин і кара». Самі назви багато про що говорять. Виходить, що через вивчення літературних творів поступово, з класу в клас, у свідомості дитини відбувалося формування сценарію жертви. А жертва, як відомо, гине. Коли одне, а за ним наступне покоління несвідомо працюють на самознищення, то державі не потрібно ніяких ворогів - вона самознищиться.

Ми почали з того, що добирали інші тексти, сценарії яких були подібні до народної казки. Там є труднощі, які й ми долаємо, і є ініціації, які мусимо пройти, - вогонь, воду і мідні труби. Хочемо ми того чи ні, а в житті весь час мусимо робити життєвий вибір. І на кожній дорозі є втрати.

- Які поради ви дали книговидавцям?

- Дитина потребує любові, цінностей добра, гуманності. Ось що, приміром, учила моя мама:

Цвірінь, цвірінь, любі діти,

Добре в теплі вам сидіти,

Вогник гріє, мама гріє,

Приголубить, приодіє.

А ми в стужі небожата -

Голод тисне, зимна хата.

Киньте хлібця окрушину,

То споможете пташину.

Для дитини пташеня є цінністю. Коли вона виросте, людина для неї також буде цінністю.

- Яке місце, на вашу думку, в дитячій літературі повинна посідати казка?

- Народні казки - дуже специфічні твори. Насамперед тому, що глибоко символічні. Аналі­зую­чи народні казки, бачимо, що в них закладено набагато більше змісту, ніж спроможна побачити доросла людина. Дорослі мислять конкретно, а діти живуть в іншому світі. Вони опосередковано сприймають реальність. Так побудована їхня психіка. І тому ця опосередкованість певною мірою символічна. У всіх казках світу є великі архетипи: Матері-землі, Місяця, Мудрого старця, Змія, Зірки, Озера тощо. Казка закладає надзвичайно потужні цінності. Мало того - вона справляє і певний лікувальний ефект. Слід розуміти, що дитина з народної казки черпає ресурси, котрі додають їй сил. Які казки розповідатимуть дітям у сім’ї, така сила їм передасться.

Це дуже добре розумів І. Фран­ко. Епохальний письменник. Ще Юнг писав про митців, які дуже добре відчувають епоху. Вони нічого із цим не можуть удіяти, це сильніше за них. У своїх творах вони інтуїтивно відчувають майбутнє.

- Батькам нині нема коли зай­матися дітьми. Робота, кар’єра, гроші. А держава до виховання дітей підходить формально.

- Раніше ми жили в системі тотального контролю. За нас багато що вирішували. Це було погано. А тепер живемо в системі його повної відсутності, що також недобре. Як кажуть мудрі люди: шукай здорову середину. Дитина насправді не знає, скільки і якої інформації вона потребує. У кожному віці про одне й те саме говоримо по-різному. Не вчимо ж у першому класі вищу математику. А про реалії дорослого життя чомусь намагаємося говорити ледь не з самого народження. Доросла людина відфільтровує добре від злого. Дитина цього не вміє робити. Якщо батьки щось дозволили - значить, це добре. А потім дивуємося - що й звідки береться?

Нині дітям у підручниках дають інформацію, якої вони не в силі осягнути, запам’ятати. Автори не розуміють дітей. Вони не знають вікової психології, психології розвитку. До психолога звертаються лише тоді, коли стається біда.

Раніше люди якось дозували час роботи і дозвілля. Тепер на сім’ю не залишається нічого. А тим часом іще древні казали: зруйнуєш сім’ю, зруйнуєш державу.

- Батьки й раніше не дуже розбирались у психології...

- Раніше діти виховувалися в сім’ях, де разом жили кілька поколінь. Кожен член сім’ї виконував певну функцію. Своєю поведінкою одні навчали інших, передавали їм свій життєвий досвід. Дуже важливо, що вони чули одне одного. Була мудрість, яка має більше значення, ніж знання. Бо знання можуть бути хибними, а мудрість - ніколи. Цю мудрість діти сприймали, спостерігаючи за своїми рідними. Найкращий нау­ковий метод - спостереження. Цим тепер практично не займаються. Ми щось виміряли, зробили висновки і кажемо, що все знаємо. Та нічого ми не знаємо. Тільки спостереження дають можливість відфільтровувати те, що йде на користь, а що на зле. Так відбувається передача знань, досвіду. З самих книжок цього не осягнути. Як колись у селі лікували дітей від застуди? На піч клали пшеницю, зверху хутро, а на нього - дитину. І дитина на розпареній пшениці за ніч так вигрівалася, що на ранок від застуди й сліду не лишалося. Тепер ці знання втрачено.

- Це саме можна сказати й про психологію?

- Так. Важливо, щоб дитина була фізично й психічно здорова. Раніше на запитання, ким батьки хотіли б бачити свою дитину, відповідали - хорошою людиною. Ніхто не ставив ка­р’єру на перше місце. Бо що таке хороша людина? Хороша людина - та, яка не заподіє нікому зла. Село створює більше можливостей для фізичного й психічного здоров’я. Люди там мають більше простору для себе. Вони живуть не у віртуальному, а реальному здоровому просторі міжособистісних стосунків. Природа дає сили. Крім того, діти мають час і змогу досліджувати природу, стосунки між людьми. Знову ж таки - через власний досвід. А власний досвід - це базові знання.

- Нещодавно у Львові був літературний семінар, куди запрошували й вас. Чого ви навчали молодих письменників - архаїчним сценаріям?

- Дитячі психотерапевти знають, з якими проблемами стикаються люди. І знають, де лежать їхні причини і які їхні нас­лідки. Ми провели кілька майс­тер-класів для молодих письменників - про материнство, сімейну біблію, про дітей, які мало не стали жертвами абортів. Має­мо ціле покоління позаабортних дітей. Виявляється, це має великий вплив на їхню життєву долю. Як допомогти їм бути щасливими людьми? Гадаю, письменникам це піде на користь.

- Чи часто батьки звертаються до вас за порадою, що читати?

- На жаль, ні. Тим, які звертаються, перше, що радимо, це читати народні казки. А далі слід прислухатися до самої дитини. Діти дуже чітко схоплюють ті речі, які близькі їхньому архетипу. Дорослі мусять лише спостерігати й допомагати дитині опановувати життєвий матеріал. Дитина завжди бере книжку, яка підходить їй за віком.

- Є люди, котрі за життя прочитали зовсім мало книжок, але в них стільки життєвої мудрості. І, навпаки, начитані люди часом бувають безпорадні у найзвичайнісіньких ситуаціях. Чому?

- Вони вчилися, слухали, що говорять дорослі, і набиралися досвіду. Якщо ми думаємо, що дитина тихенько бавиться в куточку й нічого не чує, то помиляємося. Вона все чує і все бачить. Діти вміють так «знімати» інформацію, що нам навіть не снилося. Ми в них завжди наче під мікроскопом… Наше покоління було узалежнене від книжок. Ми поглинали все, що могли. Тепер є залежність від комп’ю­тера. Якщо журнали й книжки давали більш дозовану інформацію, часто контрольовану нашими батьками, бо літературу додому приносили саме вони, то комп’ютер - бездонний, неконтрольований. І куди дитина провалиться в цьому віртуальному просторі - ніхто не знає.

Чимало знань приходить до нас із народженням. Це - родовий досвід. Іноді можемо почути: такі здібності були в когось у батьківському роду, а цим ти схожий на бабусю. А такі таланти були у твоєї прабабці. З роду в рід на генетичному рівні ми передаємо не тільки наші здобутки, а й наші потенційні можливості. А як ми ними розпорядимося - визначає середовище, в яке потрапляємо. Буває по-різному: їх підтримують, заперечують або й узагалі руйнують.

Це цілий напрям у психології, яка починається з Фрейда, Юнга, Адлера. Вони досліджували причинно-наслідкові зв’язки, з якими ми приходимо у світ, і те, як вони проявляються в певних умовах.

- То можна бути фаталістом і казати, що не варто противитися тому, що визначено долею?

- Не погоджуся. Буття визначає свідомість. Це стверджували ще древні філософи. Про це свідчать висновки багатьох психологічних шкіл. Щоб людина поводилася певним чином, їй потрібно створити певні умови. Річку також можна пустити різними руслами. А умови життя - це і є русло. Якщо людина, як і річка, тече «не у своїх берегах», їй важко будувати, створювати, конструювати, розвиватися.

- Вважається, що жити за правилами набагато легше, ніж без них. Але нерідко без правил досягають більшого...

- Ми з вами вчили твір І.Тургенєва «Батьки і діти». Там головний герой нігіліст Базаров протистояв старому монархічному світу, який мав чітку структуру. Були свої цінності - добрі чи погані, але вони були. А Базаров усе тотально знецінював, руйнував. І чим закінчив Базаров? Він помер. Великий письменник-філософ Тургенєв пропонує нам до усвідомлення сенсо-життєві орієнтири в їх причинно-наслідкових модульностях. А чи зуміємо ми це зрозуміти, цим скористатись і правильно подати нашим дітям - залежить лише від нас!