АКАДЕМІЯ АНТИСЕМІОТИЗМУ

У березневому номері досить солідного на вигляд журналу «Персонал», видання Міжрегіональної Академії управління персоналом, з’явилася велика за обсягом, нібито наукова за стилем (із подвійним апаратом виносок плюс внутрітекстові посилання!), але далеко не академічно афектована за тоном стаття «Сіонізм: ідеологія ubermenschen». Автор уже в преамбулі вдається до екзальтована-патетичних фігур мови, інтригуючи читача здогадками про привід для того: «Якби справа, про яку йтиметься,.. стосувалася лише мене,.. тільки моєї сім’ї, колег і близьких, а не всього людства, моєї країни й народу, я б, швидше за все, не написав цих гірких слів застереження для всіх нині живущих людей».

Боже праведний, що ж таке сталося, якщо домашнє вогнище, батьківщина та глобус відразу опинилися під якоюсь спільною загрозою?! Комета наближається? Прибульці? Чи все-таки сталося найстрашніше на пакистансько-індійських кордонах? Хоч би там що, зрозуміло: людина і громадянин в одній особі далі мовчати не можуть. У фіналі публікації лунає заклик до всіх інших людей доброї волі «в усіх країнах світу» «підніматися всім разом» на боротьбу зі світовою ж загрозою. Що ж за клаасів попіл скип’ятив цей збурений розум?

Д-р Джекіл і м-р Хайд

Відразу скажу, з довідками та документами в автора полум’яної відозви в дусі «urbi et orbi» все гаразд. Більше того, вам і не снилися такі сертифікати про наукову авторитетність, солідність і в усіх сенсах благонадійність, які має він. Йдеться про Георгія Щокіна — президента згаданої вже Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП), президента Міжнародної кадрової академії (МКА), доктора філософських наук, доктора соціологічних наук і кандидата психологічних наук. Нарешті, як випливає зі змісту статті, пан Щокін орієнтується у сферах мовознавства, політології, етнології, демонології та релігієзнавства буквально з заплющеними очима.

Тепер, коли читач знає про виняткову соціальну вагомість того, хто б’є на сполох, суть загрози, що насувається, може розчарувати його своєю банальністю — знову єврейська світова змова. Проте тут — з елементами актуалізації класичної інвективи. Саме на цьому варто акцентувати спочатку увагу. Якщо нове — це добре забуте старе, то саме так Г.Щокін і освіжає звичну модель. Він починає описувати монстра «сіонізму», безсоромно посилаючись на елементарні довідники радянських часів: «...В сучасних умовах найнебезпечнішим явищем для доль усього людства виступає сіонізм — одна з найпотворніших форм шовінізму та націоналізму, яка панує сьогодні в державі Ізраїль і в багатьох єврейських громадах».

Далі пан Щокін без натяків повністю ототожнює сіонізм із фашизмом та нацизмом, що теж свого роду новація: «Яка така особлива різниця може бути між нацизмом єврейським і нацизмом німецьким чи італійським? Нацизм, він і є нацизм. Автор «Сіонізму... » передбачає заперечення на кшталт: «Холокост здійснював стосовно євреїв нацизм німецький, та жодним чином не навпаки — хоча б у тому й відмінність». І парирує це небанальним міркуванням, яке багатьом може справедливо здатися блюзнірським: «...1933 року Світовий єврейський конгрес оголосив війну нацистській Німеччині, поставивши тим самим у становище «воюючої сторони» мільйони беззахисних євреїв практично всіх європейських країн і спровокувавши, по суті, їх подальше масове знищення». Тобто не німецький нацизм, а євреї-сіоністи самі винні у винищуванні свого народу? Переконаний, науковій ( і не тільки) громадськості ще потрібно буде гідно оцінити це твердження двічі доктора наук. Як і інші хвацькі сміливі гіпотези Г.Щокіна про «злочини» сіонізму.

Продовжуючи свої дослідження, цей історик звертає увагу на те, що саме сіоністи 1925 року запустили «качку» про прихід «якогось месника», який через «багатовікову наругу над єврейством» знищить Європу, і особливо нібито має постраждати Україна. Недобре, звичайно, але який там гріх — містична плітка. Тим часом це дає привід для ще одного співвіднесення сіонізму з нацизмом. Виступаючи як політолог, Г.Щокін висуває гіпотезу про «сіоністський слід» у терактах 11 вересня, причому, посилаючись на якогось харків’янина Е.Ходоса, називає справжнє ім’я Бен Ладена — Беня Ландау. Як релігієзнавець, Щокін переконує: «Сьогодні християни знають, що Старий Заповіт уже 2 тис. років тому назавжди скасований Новим». Як демонолог зараховує Антихриста до одного з «ізраїльських колін» і, відповідно, акцентує «люциферову», диявольську сутність сіонізму. І просто смішно, коли доктор філософських наук викладає думки М.Бердяєва за... енциклопедичним словником. Ось на таких «наукових» засадах він тлумачить про «кільце, що звужується», сіоністської експансії, для якої «арабська мета» нібито проміжна, тоді як, досягнувши її, «сіоністи наблизяться до головного оплоту опору — православних слов’янських земель». Та й узагалі вони, пагубне сіоністське плем’я, тут, в Україні, вже нібито захопили парламент і засоби масової інформації, ще трохи й...

Зрадницький семіозис

Те, що такий собі кашоподібний потік вигадувань «маститого вченого» жодним чином не співвідноситься з наукою, на мій погляд, очевидно й у принципі необразливо. Як і неприйняття сіонізму (чи, скажімо, комунізму) у вигляді політичної течії. Тільки ось чим далі читаєш статтю Г.Щокіна, тим більше міцніє, переходячи у впевненість, думка, що «антисіонізм» у нього — лише словесне алібі, евфемізм точнішого слівця: «антисемітизм». Повсякчас автор заходить у протиріччя з самим собою, обмовляється і проговорюється про те, що не сіоністські структури, які виникли лише сто з гаком років тому з метою концентрації етносу навколо ідеї відродження єврейської державності, а сам етнос йому не подобається.

З одного боку, Щокін вважає за потрібне спеціально застерігати, що «здоровий і природний (!)... антисіонізм не можна ототожнювати ні з антисемітизмом, ні з «антиєвреїзмом», ні з жодним іншим «анти», який ображає, принижує і ганьбить релігійну, національну й історичну долю всього єврейського народу, який дав світові... багато великих людей». З другого боку, відразу, буквально в наступному абзаці, «вивчення коренів» сіонізму як «явно нацистської течії» пов’язує з «його основами і в іудаїзмі, і в національному характері, обумовлених історичними, політичними, соціальними та іншими чинниками релігійно-етнічного розвитку». Пропонуючи створити Всесвітню антисіоністську організацію, пан Щокін збирається вести «боротьбу проти сіонізму, за майбутнє єврейського народу і всього людства». При цьому саме етно-расові критерії використовує для політичних оцінок подій і діячів. Так, спеціально підкреслюється, що відповідальні за голодомор більшовики були «історичними співвітчизниками» сіоністів (тому злочинцями?), а одіозна для автора М.Олбрайт маркірована походженням із сім’ї чеських євреїв (тому лобіює інтереси американського сіонізму?).

Посилаючись на Біблію, Талмуд, К.Маркса та інші стародавні й з учорашніх газет «єврейські джерела» і тим самим ніби вмиваючи руки (мовляв, самі про себе таке кажуть), Г. Щокін чітко артикулює безсумнівно образливі інвективи, які ганьблять весь народ: про пріоритети іудеїв у практиці геноциду, про «талмудистську помсту» іудеїв слов’янам за розгром київським князем Хазарського каганату, про природжену своєкорисливість, культ торгашества й користолюбство від давніх часів до нинішньої практики продажу квитків на огляд руїн МТЦ у Нью-Йорку.

Однак про засилля в українських ЗМІ «містечкових олігархів» і про інфільтрацію в нашу Верховну Раду етнічно далекого елемента «здоровий антисіоніст» говорить від першої особи, хоч і натяками: «...Народні депутати (і не лише вони) похмуро жартують, що своїм складом український парламент дедалі більше скидається на ізраїльський кнесет...»

Фундаментально пан Щокін проговорюється у фіналі своєї полум’яної відозви. Виліпивши в тексті сатанинський образ сіонізму як світового зла — нацизму, фашизму, расизму й т.п., — він зненацька його і... ставить за приклад «здоровому антисіонізмові»: «...З сіонізмом потрібно боротися його ж методами і в усіх країнах світу». Так би мовити, вдаримо нацизмом по нацизму. Чи потрібно після цієї мимовільної самоідентифікації додавати свою? Усе-таки спробую. Думаю, що пан Щокін погано розбирається в семіотиці, науці про знакові системи й правила користування ними. Інакше, бажаючи балансувати у своїх просторікуваннях з «єврейських питань» на межі «пристойних» і «непристойних» смислів, він би не проговорювався про свої справжні погляди. Тому маю повне моральне право вважати двічі доктора й двічі президента ще й повним «антисеміотом», тобто людиною, яка не вміє викладати свої думки згідно з наміченим комунікативним завданням.

Час пухирів

Казус пана Щокіна, гадаю, ширший за саму тему, якої він мав необережність торкнутися. За ним стоїть практика безвідповідального говоріння, пустопорожнього дискурсу, демагогії і вербальної та іншої удаваності в нашому громадському житті, яка затвердилася в нас. Ми опинилися всередині семіотичного кошмару, де краще спілкуватися поглядами. Втім, слава Богу, змістовні пустоти та знакові пухирі неминуче лопаються. Нерідко з непристойним звуком і запахом.

У фіналі мого нібито відгуку на нібито маніфест дипломованого антисеміота пана Щокіна хотілося б перевести розмову в конструктивно-практичну площину. Проте звертатися до зазначеного пана персонально якось не з руки. Тому адресуватимуся краще до «персоналу», тобто учнів пана Щокіна. Плеканців відразу двох академій — МАУП і МКА — жаль. Семіотична безпорадність педагога загрожує погано позначитися на них. Ні, я далекий від думки, що випускники настільки елітних закладів стануть відправляти свої послання світу у вигляді каміння у вікна синагог або формулювати їх на парканах із використанням з патріотичною метою слова «жид». Проте цілком можливо, що український управлінський персонал найближчого майбутнього, вигодуваний безпосередньо в академічних гніздах пана Щокіна або такий, що просто начитався «Персоналу», конспекти вчителя і наставника стане втілювати в життя. Чого доброго, діяльно займеться на організаційно-керівному рівні гарячою проблемою політико-етнічного квотування складу Верховної Ради. Або свіжоспечений адмінресурс може справді взятися за теоретично обгрунтоване вчителем цільове зачищення інформаційного поля України від бур’янів за вже точно антисемітським «містечково-олігархічним» критерієм. Та чи мало може бути інших поганих наслідків від поганого навчання?

Отже, тобі й лише тобі, плем’я молоде і з адміністративними ефектами ще незнайоме, адресую я свій контрзаклик із нагоди чергового «сіоністського наступу» на твої споконвічні права. Гарантую позитивний результат при дотриманні цієї рекомендації та негативний — при ігноруванні її. Коротше кажучи, що ж конкретно треба робити, якщо в крані все-таки немає води? Для початку спробуйте його відкрити. Якщо не допомагає, постарайтеся полагодити самотужки. Коли й це не подіє, викликайте слюсаря. Не приходить — пишіть скаргу в жек. Заплатіть приватнику. Зверніться до друзів і знайомих. Однак, добродії, настійно раджу — ніколи не біснуйтеся з приводу відмов у вашій власній квартирі вашої власної апаратури. Не виходьте на балкон із криками про світову змову сатанинських сил, яку ви нутром чуєте, проти вашої персональної сантехніки. По-перше, точно: води як не було, так і не буде. А по-друге, хоч ви будете навіть сім разів доктором за документами, вам можуть викликати ще одного.