А «піпл»-то «хаває»?

Розмови про «особливу роль Інтернету» в українському інформаційному просторі впродовж останніх року-півтора вже стали просто хорошим тоном. І помаранчевій революції Інтернет сприяв, і належний плюралізм думок він забезпечує, і громадянське суспільство від нього зростає, наче від якісного добрива.

Особливо голосно такі розмови звучать тоді, коли чергова соціологічна контора оприлюднює черговий рейтинг симпатій телеглядачів із черговою «Кармелітою» в ролі незаперечного лідера та кількома серіалами в ролі найближчих суперників. Мовляв, телебачення — це засіб промивки мізків (із чим сперечатися складно), газети, в переважній більшості, — рупори інтересів товстосумів-власників (це у кого вони є, ті власники...), і тільки Інтернет — це чисте джерело інколи суперечливої, але нецензурованої інформації. Підхід моралістів від влади, які закидають, що «там і порнографія, і нелегальний софт є», — видається недоречним. На те воно й Інтернет, щоби там було все. Он із супутниковою тарілкою в телеефірі і Аль-Джазіру спіймати можна — при тому навіть автори закону про суспільну мораль не скажуть, що телебачення — це джерело арабського радикалізму.

Штука не в тому, що саме там можна знайти, а в тому, що насправді шукають — по що йде туди користувач, віддаючи свої кровно зароблені провайдерам. А отримати про це уявлення, не закопуючись у статистичні викладки розміром із Британську енциклопедію, не так уже й просто. Один із варіантів — подивитися рейтинг рекламних баннерів, адже найпопулярніші (себто найбільш «клікабельні») з них дають уявлення про смаки широкої аудиторії. Рейтингів, звичайно, є декілька, але, оскільки лідери й аутсайдери в них, як виявилося, схожі, то користуватися можна довільним.

Отже, для більшої достовірності зібравши дані за тиждень, отримуємо такий результат. Номер перший у рейтингу — баннер сайта «еротичних знайомств». На баннері — півдесятка дівчаток помірної роздягнутості. CTR (clickthrough rate — кількість тих, хто зайшов на баннер, поділена на кількість тих, хто його бачив, — є такий показник в інтернет-рекламістів) — 5,7%. Себто з кожної тисячі користувачів, котрі бачили цей баннер, 57 на нього «повелися». На самому сайті зразу й не розбереш, що це — чи то ерофотогалерея, чи «лохотрон», чи то й справді віртуальний бордельчик. Зрештою, це не так і важливо, куди саме приводить лінк. Штука в тому, що люди «клікають». Їм, людям, саме це цікаво.

Друге місце — портал для «пошуку любові в Інтернеті», із CTR 5,4%, відповідно. Так і написано «Ищу love». На дівчатках трохи більше одягу, всередині — наче нормальний портал знайомств. Хоча, порівняно з «їхнім» Matchmaking, виглядає, скажемо прямо, трохи «червоноліхтарно».

Третє місце, зі CTR 5,2, нарешті займає строгий і сірий, у стилі системного повідомлення, донецький баннер «Про нового начальника обласної міліції». Веде цей баннер чомусь не на відповідну статтю, а на першу сторінку сайта — але це, як і зміст інформаційного ресурсу, ми залишимо осторонь. Якщо чесно, така популярність «сірого баннера» дивує. Одне з двох — або хлопці рекламуються на сайтах із добре визначеною регіональною аудиторією (і новий начальник міліції всю цю аудиторію дуже з якихось причин цікавить), або віддали рекламний бюджет на відкуп якійсь рекламній конторі, яка парить їм мізки, у якийсь спосіб «малюючи кліки». Четверте місце — архів музики у форматі МР3. П’яте — оголошення про роботу (якщо бути точним, то не так про роботу, як про високу зарплатню).

Із шостого по дев’яте місця займають баннери на політичну тематику. Увага! Політологам, громадським активістам і журналістам, котрі пишуть на політичну тематику, на цьому місці радіти не варто. «Жіночі таємниці -нко! Хто стане наступником -нко! Смішні анекдоти про -нко!». І так далі. Обрегочетеся. На десятому місці — залізнична катастрофа під Львовом. Отакої!

Звичайно, робити якісь супердалекоглядні висновки, подивившись рейтинг баннерів за кілька днів, було б необачно. Може, громадські й політичні події того тижня видавалися аудиторії нецікавими і наступних сім днів усе буде інакше. При тому зрозуміло, що основна категорія «баннероклікерів» — молоді, у прямому чи в переносному значенні того слова, користувачі. У тих, хто користується Мережею хоч зо два-три роки, вже є свої звичні місця для власних інтелектуальних потреб — будуть то новини, прогноз погоди, піратський софт чи порнографія.

Але, попри всі заспокійливі думки, очевидно одне — особливою популярністю користується контент, який ховається далеко за межами не тільки доброго смаку, а й здорового глузду. І нічим не відрізняється від «реальних шоу» та «світської хроніки» певного виду дешевих щоденних газет.

Давно і всенародно очікуваний прихід масового користувача в Інтернет, здається, відбувся. Інша річ, що замість того, аби черпати розумне, добре і вічне, обиватель прийшов туди зі своїми специфічними запитами — і очікує на їх задоволення. Оголена натура, плітки й кримінал — складові медійного успіху бульварної преси — відіграють дедалі більшу роль в українському секторі Мережі. До речі, ще рік-два тому все це не було так явно виражено. Який-небудь прихильник теорії змов міг би запідозрити, що в процесі підготовки геополітичного реваншу яка-небудь сусідня країна вирішила якщо й не контролювати, то «розкласти зсередини» інформаційний простір опонентів. Адже баннери на кшталт наших «лідерів» у Рунеті вже давно стали звичними. Хоча, якщо без жартів, експансія північно-східного сусіда в український сегмент Мережі, з пошуками фактичних власників провідних інформаційних ресурсів, а також часткою специфічного контенту, який великою ложкою сьорбають із Red Tram українські ресурси, — це тема для окремої і непростої розмови.

Але конспірологія конспірологією, а новий, насправді масовий і простий користувач і сам готовий їсти той фарш, який пропонують йому телеекран і газети, повною ложкою. І все, чим відрізняється Мережа, — це тільки відсутністю цензури. Ні, не політичної, а тієї, що визначає, після котрої години купальники з дівчаток на екрані можна прибрати остаточно.

Правду кажуть, що Інтернет, з огляду на технологічні особливості, є бастіоном плюралізму. Але яка з того плюралізму буде користь, коли відсотків із вісімдесят користувачів почнуть користуватися поштою і баннерами про «кінець світу», «жіночі таємниці» і «жахливий астропрогноз»? Прикро, але факт: усіляку штуку, й Інтернет у тому числі, можна використати для захисту чийогось вузького інтересу, як використовуються телебачення і газети, партії і мітинги, протести і революції. А все, що для цього треба, — це запропонувати людям трохи менше думати. І витратити вільний час, наприклад, на еротичні знайомства.