4 лютого — 10 лютого

Поділитися
4.02 1793 — У Санкт-Петербурзі офіційно оголошено результати переговорів про другий поділ Речі Посполитої...

4.02

1793 — У Санкт-Петербурзі офіційно оголошено результати переговорів про другий поділ Речі Посполитої. Після підписання російсько-прусської конвенції до Російської імперії було приєднано українські землі — Поділля, більшу частину Волині та центральну частину Білорусії. Пруссія анексувала Велику Польщу, а також частину Мазовії та Краківського воєводства. Інтереси Австрійської імперії (як під час першого поділу 1772 року) не було враховано. Та вже за два роки, у жовтні 1795-го, Габсбурги знову стали «рівноправними» учасниками похорон польської державності.

Рішення варшавського сейму про визнання результатів другого поділу Польщі викликало народне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Воно тривало з кінця березня до початку листопада 1794 року. 6 листопада російські «диво-богатирі» генералісимуса Олександра Суворова з неймовірною жорстокістю придушили останні осередки опору у Варшаві. Лише в листопаді 1918 року боротьба поляків за незалежність завершилася перемогою і проголошенням республіки — Другої Речі Посполитої.

5.02

1818 — Колишній французький маршал Жан Батіст Бернадот прийняв корону Швеції під ім’ям Карла XIV Юхана. Стокгольм «вартий меси», і католик став лютеранином. Ще 1810 року шведський риксдаг обрав екс-соратника Наполеона наступником престолу, тому що Карл XIII не мав дітей. Епоха династій Ваза і Гольштейн-Готторпів завершилася.

Цікаво, що багато років історія зі сходженням на престол блискучого наполеонівського маршала була оповита таємницею. Бернадот, можновладний князь Понтекорво, до того ж і член сімейного клану Буонапарте, мав настільки незалежний характер, що імператор неодноразово подумував про його арешт. Шведи запропонували Наполеону кандидатуру саме Бернадота, хоча в нього були «в колоді» не менш блискучі кандидатури — датського короля Фредеріка VI, пасинка імператора Євгенія Богарне, маршалів Макдональда, Массена. Багато хто пояснював вибір шведів тим, що маршал добре поводився з полоненими шведами наприкінці 1806 року й сина назвав скандинавським ім’ям Оскар (вплив модних балад Оссіана?).

Однак усе і так, і набагато простіше. Удачливий російський шпигун, чиновник посольства в Парижі Олександр Чернишов зробив усе, щоб кандидатура француза не викликала в Олександра I ані найменших заперечень. Бернадот же обіцяв, як мінімум, проявити миролюбність до Росії. А росіяни ж у 1808—1809 рр. в ході війни захопили шведську Фінляндію. У 1813 р. наступник престолу відкрито перейшов на бік союзників у боротьбі з Наполеоном, тим паче що давні вороги шведів — данці — продовжували підтримувати імперію геніального стратега, яка розвалювалася. Маршал ще трохи повоював із данцями, досягнув угоди з норвежцями про «особисту унію» й назавжди зачохлив славну зброю вікінгів, підписавши в 1834 році декларацію про нейтралітет. Тому Бернадоти й сьогодні на шведському троні та користуються пошаною.

6.02

1919 — Лідер німецьких соціал-демократів Фрідріх Еберт у Веймарі урочисто відкрив засідання Національного парламенту. Вже 11 лютого Еберта обрано президентом Німецької республіки. Конституцію Веймарської республіки прийнято 31 липня 1919 року зусиллями найбільших партій: соціал-демократів, демократів та центристів — усього 265 голосів. Проти голосували (всього 75 чоловік) як консерватори — народники і націонал-народники, так і крайні ліві — незалежні соціал-демократи.

За Веймарською конституцією, главою держави оголошувався рейхспрезидент, який призначав рейхсканцлера та міністрів уряду. Законодавча (рейхстаг, імперська рада — рейхсрат) і судова влади зберігали досить сильні позиції. Постійні чвари в урядових коаліціях, калейдоскопічні зміни кабінетів і, звісно ж, перманентна економічна криза та відчуття національного приниження після нищівної поразки кайзерівської Німеччини у Першій світовій війні (1914—1918) призвели до того, що державні інститути Веймарської республіки виявилися неспроможними завадити приходу до влади націонал-соціалістів.

7.02

1879 — У місті Велико Тирново на півночі Болгарії розпочав роботу перший парламент Болгарії. За рішенням Берлінського конгресу 1878 року (що переглянув умови Сан-Стефанського договору, який, на думку німців, французів і англійців, надмірно посилив позиції росіян та їхніх союзників — болгар і сербів), Болгарія проголошувалася самоврядним князівством під верховенством султана з виплатою Порті данини. Провінція Східна Румелія (південна частина Болгарії) на правах «адміністративної автономії» безпосередньо підпорядковувалася Стамбулу.

8—9.02

1904 — Розпочалася російсько-японська війна. У ніч на 9 лютого японський флот несподівано напав на російську ескадру на зовнішньому рейді Порт-Артура. Царський режим зазнав ганебної поразки в цій непопулярній війні, що стала головною причиною Російської революції 1905—1907 рр.

10.02

1940 — Більшовицька влада розпочала на Волині та Галичині перший етап депортацій, який охопив 220 тисяч чоловік. Цинічні «визволителі» відправляли на спецпоселення українців, поляків, євреїв (із позбавленням політичних і економічних прав) у найвіддаленіші райони Далекого Сходу, Сибіру, Казахстану. Всього до липня 1941 року із Західної України на схід було відправлено в табори й на заслання понад мільйон чоловік.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі