12 ШПАРГАЛОК ДО КИШЕНІ РЕВОЛЮЦІЇ. ШКІЛЬНОЇ

День учителя — сумне свято, принаймні для мого сімейного бюджету. Ну чому цього року воно випало 1 жовтня, якщо зарплата — 2-го? Втім, таким чином засмучуюсь я і напередодні 1 вересня, Нового року і навіть 8 Березня. Оскільки настирливі дзвінки представників батьківського комітету класу, де навчається моя дочка, або записки встановленого зразка, роздруковані на комп’ютері, вимагають завжди одного — грошей на подарунок «нашій учительці». Ціна подарунка (із кожного батьківського носа) — 10 грн. плюс квіти. І зпробуй не здати! По-перше, ти попадеш у неласку до батьківського комітету й дитині при кожній зручній нагоді говоритимуть: «Передай своїй мамі...» Дитина в мене вразлива і законослухняна, через це психотравми на кшталт «за батьків соромно» їй не уникнути. По-друге, можлива й гірша реакція...

Усі вищевикладені почуття переповнюють мене зовсім не через жадібність. А через образу. У нас законодавчо задекларована безкоштовна освіта, яка, по суті, вже ніяк не може бути такою. За середньої зарплати шкільному вчителеві в розмірі 134 грн. на місяць (нагадаю, мінімальний прожитковий рівень — 118 грн.) чого від педагога можна чекати? Час альтруїстів та ентузіастів минув. Усі, в тому числі й рідна школа, давно перейшли на комерційну основу. Щоправда, поки що нелегально. Вчителька англійської мови пропонує підвищити рівень знання дитини після уроків в індивідуальному порядку за три долари на годину. І я її розумію, вона намагається заробити своєю професією. Але як мати я їй не довіряю: якщо педагог не може дати знання учню в рамках програми, то де гарантія, що це в нього вийде за гроші?

Щоправда, міністр освіти обіцяє, що в новому році, із прийняттям бюджету-2001, учителям підвищать зарплати на 25%. За словами міністра, увага з боку держави до праці педагога повинна підняти престиж професії й істотно вплинути на якість освіти. Ця увага виявляється не тільки в обіцяній 25-відсотковій надбавці, а й у реформі освіти середньої школи, про яку чомусь сповістили за тиждень до першого вересня. Суть реформи, схоже, зводиться до дотягування нашої школи до європейського рівня з магічним числом «12». Обіцяють нам дванадцятибальне оцінювання знань, дванадцятилітню середню освіту і навчання по семестрах. Дванадцятибальна шкала оцінок запроваджується з 1 січня 2001 — із підвищенням зарплати вчителям. Добре, звісно. Але багато незрозумілого. Перший пункт порядку денного реформаторських дій міністр освіти та науки України Василь Кремень, приміром, вважає, прогресивним і антистресовим для учнів, обгрунтовуючи свою позицію так: учень не боятиметься отримати двійку, а вчитель не лицеміритиме, ставлячи трійку двієчнику, і ніхто за низьку успішність ні учня, ні вчителя сварити не буде. Отже, на думку пана Кременя, у дітей не буде психотравм через школу. Реформатори пропонують діткам учитися, як підказує совість, і дозволяють розумові здібності. Все одно школу закінчать усі. Такими дбайливими демократичними методами, за задумом ініціаторів новацій, дитину навчатимуть самостійно думати, логічно мислити і висловлювати свої думки, а ще застосовувати отримані знання на практиці. Тобто важливі будуть не так самі знання, як власна їх інтерпретація і застосування в житті. До речі, нова методологія виставляння оцінок з кожного предмета, така собі шпаргалка для вчителя, буде готова вже після осінніх канікул.

Шкільна програма, розтягнута на 12 років, теж питання. Зараз діти навчаються 11 років, при цьому перестрибуючи з третього класу відразу в п’ятий. Як вони стрибатимуть при збільшених термінах навчання, поки що невідомо. Це нововведення торкнеться сьогоднішньої дитсадівської дітвори. Але така перспектива мене як маму дворічного сина абсолютно не влаштовує. Припустимо, хлопчик піде в школу шестирічним, провчиться дванадцять і відразу вісімнадцятирічним — в армію. Залишається, звичайно, сподіватися, що тоді у країні будуть професійні збройні сили...

Міністр заявляє, що в школі, відповідно до реформаторських ЦВ, зміняться стосунки між вчителями й учнями — з авторитарних на толерантні. Ось тільки для цього необхідно, щоб педагоги поміняли свій радянський менталітет на європейський. Ну, а з дітьми батьки повинні провести серйозну розмову на тему терпимого, шановливого ставлення до багатостраждальних «училок». До речі, від ідеї спільного формування особистості в тандемі «сім’я-школа» наша педагогіка поки що не відмовилася.

Звісно ж, за традицією, я куплю букет і віднесу нашій класній. Тим самим засвідчу свою повагу до її нелегкої праці. Якби ще традицією стало щорічне жовтневе підвищення зарплати вчителеві... Але, на жаль, це не в моїй компетенції.