Реформування галузі, або Вихід із фінансової кризи підприємств житлово-комунального господарства - Соціальний захист - dt.ua

Реформування галузі, або Вихід із фінансової кризи підприємств житлово-комунального господарства

29 березня, 2013, 20:20 Роздрукувати Випуск №12, 29 березня-5 квітня

Щоб не повторювати помилок попереднього підвищення тарифів, уникнути спекуляцій у цьому питанні та не вводити постійно людей у шоковий стан, необхідно для кожного міста, селища з урахуванням місцевих умов одного разу встановити обґрунтовані базові тарифи.

Сніг неодмінно розтане. Навіть якщо дорожні та житлово-комунальні служби не встигнуть його вивезти. А проблема житлово-комунального господарства (ЖКГ) у масштабах України так і залишиться невирішеною...

У житлово-комунальному господарстві найпроблемнішими є тепломережа, водопровід і каналізація. Підприємства, які обслуговують цю інфраструктуру, уже давно перебувають у скрутному фінансовому становищі. Тому уникнути підвищення тарифів на послуги підприємств ЖКГ навряд чи вдасться. Попри клятвені запевняння міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Геннадія Темника. Та чи виведе таке ситуативне рішення підприємства галузі з фінансової кризи? На якийсь час — можливо. Так уже було, коли тарифи збільшили в середньому в півтора-два рази. Найшвидше, так буде й в цьому випадку.

Можна вказати на основні причини, які призвели економіку підприємств галузі до такого жалюгідного стану: ледь не щомісячне підвищення тарифів на електроенергію та природний газ при незмінних тарифах на тепло, водопостачання та водовідведення (каналізацію). При цьому, зауважте, ціни на газ та електроенергію для населення не змінювалися.

Навряд чи в цьому контексті політику Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) можна назвати національною, швидше, це відомча політика. Довго так тривати не могло. Підприємства, витративши весь запас міцності, опинилися в борговій ямі.

Про таку перспективу всі знали якщо не від самого початку, то останні кілька десятків років точно. Але ніхто не вжив рішучих заходів, аби виправити становище, — ні міністерство з ЖКГ, яке має вирішувати проблеми галузі, ні місцеві ради, "хазяї" комунальних підприємств. Не був ухвалений закон, що регулює тарифну політику, не підготовлені через своїх представників у Верховній Раді депутатські запити прем'єру та президенту. Якщо не вирішити цієї проблеми, то всі дії, спрямовані на досягнення фінансової стабільності галузі, не принесуть позитивного результату.

Будь-який обман незабаром стає явним. Квартирні лічильники на гарячу та холодну воду показали, що прийняті норми для населення, як правило, завищені. Тому встановлення квартирних лічильників обернулося для підприємств втратою частини доходів.

Постійні взаємні борги в галузі стали нормою. Проявилося невміння керівників, зумовлене як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, впливати на фінансове становище своїх підприємств, використовуючи внутрішні резерви.

Щоб не повторювати помилок попереднього підвищення тарифів, уникнути спекуляцій у цьому питанні та не вводити постійно людей у шоковий стан, необхідно для кожного міста, селища з урахуванням місцевих умов одного разу встановити обґрунтовані базові тарифи. Це має забезпечити умови для нормальної роботи підприємства, щоб воно могло виконувати своє основне завдання — надавати якісні послуги споживачу. Надалі тарифи мають автоматично змінюватися з урахуванням зростання ціни енергоносіїв, насамперед газу та електроенергії, а також середньої зарплати по країні. Зі збільшенням зарплати в інших галузях зарплата працівників комунальних підприємств не має залишатися замороженою. На витрати підприємств ЖКГ на допоміжні матеріали припадає невеликий відсоток у загальних витратах. Підвищення цін на ці матеріали за незмінних тарифів стимулюватиме підприємства їх заощаджувати. У базові тарифи не повинні включатися витрати на модернізацію та розвиток підприємства, тобто так звана інвестиційна складова. І тоді відповідальність за тарифи нестимуть ті, хто встановлює ціни на енергоносії.

Мені можуть заперечити, зокрема, із приводу інвестиційної складової. У січневому інтерв'ю DT.UA глава Нацкомпослуг Валерій Саратов як приклад наводить Париж, у якому інвестиційна складова в структурі тарифів на воду — 34%. Якщо дотримуватися такої логіки, то потрібно, щоб, по-перше, зарплата українських громадян відповідала принаймні зарплаті середньостатистичного парижанина. При наших зарплатах більшість людей просто не зможуть оплатити підвищені тарифи на послуги підприємств ЖКГ, про що, правда, сказав В.Саратов (див. DT.UA №2 від 18 січня 2013 р.).

По-друге, коли називають відсотки, то потрібно говорити та пояснювати, від якої величини їх розраховують. У тій самій Франції в м. Ліль, яке за чисельністю населення можна порівняти з Харковом, кількість обслуговуючого персоналу водоканалу не перевищує 200 чоловік. У Харкові водоканал (разом із водовідведенням) обслуговують близько 7000 чоловік. Не думаю, що втрати води в лільських мережах доходять до 60–70%, а знос обладнання та мереж перевищує 50%...

Добре було б, аби тарифи хоча б відшкодовували втрати та витрати на їхнє обслуговування. А для модернізації та розвитку підприємств галузі потрібно шукати інші джерела фінансування.

Після затвердження базових тарифів зникне необхідність у ряді пунктів закону про місцеве самоврядування. Це позбавить місцеві ради функції перегляду тарифів і необхідності компенсувати різницю в них, а також не допустить втручання цих рад в економічну діяльність підприємств ЖКГ. Керівництво ж підприємств, використовуючи цей закон, не зможе виправдовувати свою бездіяльність та одержувати не завжди заслужену допомогу.

Де брати кошти на розвиток і модернізацію підприємства? Чи прийде інвестор вкладати гроші в перекладання мереж, які зношені на 60–70% і термін окупності яких становить десять і більше років? Однозначно, ні. Відповідь на перше запитання — кредит. Але тільки давати його треба не так, як це робиться сьогодні. Відкрийте міністерський сайт і зайдіть на сторінку "Галузеві проекти". Ви побачите сотні проектів: від заміни котлів і трубопроводів до ремонту даху. Що просять? Гроші. Якщо задовольнити всі вимоги, то це обійдеться бюджету в мільярди гривень. Сума каже сама за себе. Це не вихід із фінансової кризи. Але найбільше дивує те, що просять, скажімо, 4 млн грн на проект, який може окупитися за півтора року. Чому не беруть кредиту? Нехай збільшиться термін окупності за рахунок виплати відсотків із півтора до двох років, але через два роки вже надходитиме чистий прибуток. При цьому важливо розуміти, що кредити на енергозбереження та кредити на зарплату, електроенергію, газ тощо — не одне й те саме. Кредити на енергозбереження не навантажують бюджету підприємства.

Бюджетні гроші не варто роздавати всім по чайній ложці, а потрібно спрямовувати на кредитування проектів, на розробку та впровадження пілотних проектів, які надалі знайдуть масове застосування, на ті роботи, невиконання яких може призвести до аварій і катастроф та які є невідкладними. У цьому контексті має сенс створити при міністерстві фонд розвитку та модернізації галузі й кредитувати під 3–5% річних роботи, спрямовані на розвиток і модернізацію підприємств.

Держава не може залишатися осторонь, а навпаки, має взяти в цій роботі активну участь. Надавати допомогу у фінансуванні, налагоджувати міжвідомчі відносини на рівні міністерств і відомств, особливо з енергетиками. На місцевому рівні ці відносини іноді стають антагоністичними, а часом доходять до абсурду. Одержання технічних умов, підключення та організація обліку тягнуться місяцями, а в деяких випадках — роками. Це заважає роботі. Потрібні чіткі, прозорі та однозначні правила цих відносин, які не залежать від бажання чиновника. А держава відіграватиме особливу роль у контролі за використанням енергоресурсів, у виховній і пропагандистській роботі з економії енергоресурсів, що нині дорівнює майже нулю.

Необхідно, нарешті, визначитися, що потрібно зробити в цих галузях, що треба змінити з урахуванням сучасних технічних можливостей і зарубіжного досвіду. А, виокремивши основні пріоритети, на базі цього розробити стратегію та створити реальну програму розвитку й модернізації підприємств. Адже багато технічних рішень приймалися ще на початку минулого століття, застаріли та потребують принципово нового підходу. Скажімо, потрібно визначити, укрупнювати чи розукрупнювати (такі приклади є), централізувати чи децентралізувати, що робити з централізованим гарячим водопостачанням, к.к.д. якого не перевищує 30%, з аварійністю та втратами в мережах, що перевищили всі допустимі значення, із впровадженням теплових насосів, сонячних колекторів тощо.

Глава Нацкомпослуг каже, що централізоване тепло- і водопостачання та водовідведення є природними монополіями. Більшою мірою це результат гигантоманії, яка існувала в колишньому СРСР: усе зосереджено в одних руках, роздуті штати, маса звітів, постійні "оперативки" на всіх рівнях. Це зберігається й нині. Спробуйте виділити з такої монополії компактний мікрорайон у самостійну структуру. Вам ніколи не дадуть цього зробити. Щоправда, слід зазначити, що в Харкові є Роганьський мікрорайон із приватною структурою управління тепловими мережами. Тарифи для населення на гарячу воду та опалення в цьому районі на 20% нижчі за тарифи монополіста КП "Харківські теплові мережі". Здавалося б, має бути навпаки.

Тепер про ліцензії. Як можна позбавити монополіста ліцензії? Ліцензію можна забрати в приватної структури та замінити управляючу компанію новою структурою. Максимальний штраф у 85 тис. грн для підприємства з мільйонними доходами або штраф на керівника цього підприємства на таку саму суму — це просто смішно. Керівник знайде десяток способів, як компенсувати свої збитки.

В.Саратов каже, що Нацкомісія аналізує та перевіряє не тільки економіку підприємств, а й технології. Будь-який контроль у нашій країні — це наявність корупції. Перевіряти потрібно не технології, а питомі приведені показники підприємства. Це цифра, яку важко підробити. У водоканалах — це витрати електроенергії на 1000 кубометрів води, отриманої споживачем, у каналізації — витрати електроенергії на 1000 кубометрів стоків, у тепломережі — витрати газу, електроенергії та втрати тепла в мережах на одну гігакалорію отриманого споживачем тепла. Ці цифри характеризують не тільки економічну ефективність підприємства, а й динаміку його розвитку. Єдине, що необхідно зробити, — це налагодити облік енергоносіїв у споживача.

Основним джерелом коштів для розвитку і модернізації підприємств з комунальною формою власності має стати енергозбереження. Отримана при цьому економія через оплату послуг споживачами конвертується в реальні гроші.

Енергозбереження — ланка в ланцюзі накопичених проблем, яка може витягти весь ланцюг. Починати роботи з енергозбереження необхідно із впровадження тих заходів, які швидко окупаються і не потребують значних капітальних витрат. Наприклад, із заміни застарілих котлів невеликої потужності, насосних агрегатів, впровадження перетворювачів частоти, регуляторів температури і тиску, приладів обліку, автоматизації теплових вводів будинків, заміни ізоляції зовнішніх трубопроводів теплотрас і т.ін. Лише завдяки організаційним заходам із наведення порядку у використанні енергоресурсів можна одержати економію до 10%. Потім можна вкладати гроші в заходи, які окупляться за більш тривалий строк. Головний критерій при виборі робіт з енергозбереження та їхнього фінансування — строк окупності. Це треба робити якнайшвидше, і для цього є всі умови, а головне — через зростання цін на енергоносії склалися передумови, коли вкладати гроші в енергозбереження стало вигідно. Але починати потрібно не з нуля, а брати найкраще з того, що вже є на сьогодні.

Приклад невдалого рішення — кампанія із встановлення квартирних лічильників води. Почали із застосування найпростіших приладів, які не передбачають можливості дистанційного збору інформації, не чутливі до втрат. Як результат, доводиться утримувати армію контролерів та обліковців. Проблематично з такими приладами створити автоматизовану систему обліку. Не зрозуміло, на кого перекласти втрати води від витоків? Розкидати на всіх? Але чому той, хто стежить за справністю своїх сантехнічних приладів, має платити за "того хлопця". Правильно було б почати із застосування лічильників з дистанційним обліком інформації, з чіпами-картами, з лічильників холодної води, які враховують витоки. Випуск таких лічильників можна було б налагодити в Україні.

Цього ж варто очікувати і від розгортання кампанії з установлення теплолічильників, регуляторів температури і циркуляційних насосів на вводі будинку. Безсистемне впровадження регуляторів на вводі будинку для тепломереж економічно не виправдане. Це дає економію тепла в тому будинку, де впроваджено автоматику, але не для тепломережі. Теплоносій, зекономлений на автоматизованому будинку, перерозподіляється між будинками, на яких регулятори не встановлені. Загальне споживання тепла і витрати палива залишаються незмінними, фінансова виручка для тепломережі зменшується. Витрати із впровадження автоматизованих теплових вводів будинку, якщо ці заходи здійснювалися за рахунок теплових мереж, ніколи не окупляться.

Впровадження регуляторів температури на будинках — це комплексна робота. Тепломережам вона може дати позитивний результат у тому разі, якщо мережі будуть гідравлічно стійкими. Для цього необхідно на всіх будинках встановити регулятори перепаду тиску на вводі будинку. Ніхто цим серйозно не займається. Немає науково обґрунтованих рекомендацій з автоматизації теплових вводів будинку, рекомендацій із підвищення гідравлічної стійкості тепломережі. Немає достовірних даних, що підтверджують величину економічної ефективності автоматизованої мережі системи теплопостачання.

На мій погляд, неприпустимо встановлення приладів обліку та автоматизацію теплових вводів покладати на тепломережі, які не зацікавлені в цьому. Таку роботу мають виконувати місцеві ради або інвестори.

Не дочекавшись від влади, покликаної займатися проблемами людей, хоч якоїсь допомоги, мешканці вирішують їх самі: утеплюють квартири, міняють вікна, встановлюють квартирні лічильники. Тим самим вони вносять посильну лепту у вирішення державного завдання економії енергоресурсів. У часі цей позитивний процес затягнувся. Тому треба шукати можливості і способи встановлення квартирних лічильників у всіх приватних будинках і квартирах: і в тих, хто не має можливості встановити, і в тих, де прописана одна людина, а проживають п'ятеро, і в тих, хто любить приймати ванну в проточній воді. Квартирні прилади обліку необхідно встановлювати в кредит (лізинг). Кредит має повертатися за рахунок економії енергоресурсів. На період погашення кредиту споживачі продовжують платити за нормами на загальний розрахунковий рахунок, а постачальникам послуг із розрахункового рахунку повертати за показниками квартирного лічильника, різницю — на погашення кредиту. Таке кредитування стимулюватиме споживача заощаджувати, бо що менше він споживатиме, то швидше погасить кредит, квартирний лічильник перейде у власність, і з цього моменту оплата відбуватиметься за лічильником.

Що сьогодні заважає підприємствам вкладати кошти в енергозбереження? Відсутність у них вільних грошей. Інвестиційна складова, закладена в тарифах, не працює. Її механізм може бути задіяний у модернізацію підприємства тільки тоді, коли підприємство успішно працює. Гроші, отримані від видачі технічних умов (ТУ), не завжди використовуються за призначенням. Через порушення, що мають місце при видачі ТУ, знижується надходження коштів до бюджету підприємства. До того ж не завжди правильно виконується техніко-економічний розрахунок, існує побоювання помилитися в отриманих результатах.

Тому замість інвестиційної складової доцільно створити на підприємстві фонд розвитку і модернізації з окремим розрахунковим рахунком, який формувався б з таких джерел: видача ТУ і кошти, отримані від енергозбереження. При цьому необхідний жорсткий контроль за надходженням і витратою грошей такого фонду. Повторне вкладання коштів фонду в енергозбереження (реінвестування) дає значно більший ефект і згодом лавиноподібно наростатиме.

Для надання допомоги підприємствам із впровадження заходів з енергозбереження, передачі як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду, вирішення технічних, економічних і юридичних питань тощо, необхідно в обласних центрах і великих містах відкрити самоокупні центри енергоефективності. Такі центри є в багатьох європейських країнах. Це не означає, що треба створювати новий інститут, або численні підприємства з виробничими потужностями, або технічну раду з функцією тільки ради. Він має бути центром висококваліфікованих менеджерів, який залучив би до виконання поставлених завдань науковий, проектний і технічний потенціал, уже наявний у цьому місті або інших містах, брав би на себе відповідальність за наслідки, швидко й ефективно організовував би роботу.

Багато підприємств намагаються власними силами вирішувати питання модернізації та енергозбереження. Але для цього не в усіх є досвід, технічна база, робиться це часом некваліфіковано, відволікає підприємство від його основної функції. Кожен має займатися тим, що він уміє добре робити.

Необхідно покласти край порочній практиці взаємних неплатежів. Держава заборгувала місцевим радам, місто заборгувало підприємствам, підприємства — іншим підприємствам, плюс неплатежі споживачів. Простими методами зробити це неможливо. Потрібні серйозні реформи в житлово-комунальному господарстві.

Тепломережі, водопровід і каналізація прямо підпорядковані місцевим органам виконавчої влади. Не зовсім зрозуміла роль міністерства, відповідального за ЖКГ. Міністерство не може давати прямих доручень підприємствам і відповідати за їх виконання, тому що у цих підприємств є свій хазяїн. Міністерство впливає на ці підприємства через розпорядження і постанови Кабміну, але при цьому не несе прямої відповідальності за їх виконання, а перекладає її на місцеві органи виконавчої влади.

На сьогодні є два шляхи реформування житлово-комунальної галузі.

Перший. Передача підприємств ЖКГ у концесію приватним фірмам (якщо такі знайдуться). Це необхідно зробити з однієї причини — уникнути прямого підпорядкування місцевим органам виконавчої влади, уникнути тих законів і постанов, які заважають приймати ефективні рішення, стати самостійними організаціями. Передача підприємств у концесію — дуже складний і тривалий процес і може розтягнутися на багато років. Стан багатьох підприємств такий, що не всюди знайдуться охочі взяти це підприємство в концесію. Безумовно, цю роботу проводити потрібно, але концесія не може бути панацеєю від всіх лих.

Другий шлях. Передача підприємств — постачальників послуг з їхнім комунальним майном в оренду самим підприємствам. Для цього їх необхідно вивести з підпорядкування виконавчим органам місцевого самоврядування і підпорядкувати безпосередньо міністерству. Потім ці підприємства можуть передаватися в концесію або продаватися. Приклад цього — обленерго, які виконують таке саме завдання, але при цьому прямо не підпорядковуються місцевим органам влади.

Перепідпорядкування підприємств міністерству змінить їхні функції. Міністерство нестиме безпосередню відповідальність за стан справ на цих підприємствах і не перекладатиме її на місцеву владу.

Інша справа, що житловий фонд міста або селища як основний фонд має перебувати в безпосередньому підпорядкуванні місцевих органів влади. Тут є пряма зацікавленість. Виконавча влада має відповідати за його стан, виконувати поточні і капітальні ремонти будинків, займатися енергозбереженням тощо. Постачальника послуг і споживача можна порівнювати з продавцем і покупцем. Не можна одночасно рівною мірою відповідати і за продавця, і за покупця, тим більше їх поєднувати, тому що і той і інший мають різні та найчастіше протилежні інтереси.

Безумовно, як у першому, так і в другому варіанті доведеться змінювати закони, але у разі вибору другого шляху це потребуватиме набагато менше зусиль і часу.

Стан багатьох теплових і водопровідних мереж, каналізації, інженерних будинкових систем уже найближчим часом може призвести до необоротних процесів, коли потік аварій буде не зупинити припливом грошей.

 

Про автора. Лауреат премії Ради міністрів СРСР за розробку, освоєння серійного виробництва і впровадження комплексів технічних засобів для економії енергетичних ресурсів.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво