ЗЕМЛЯ — ТЕАТР ТІНЕЙ? ЯКЩО «ВОНИ» НЕ ПРИБУЛЬЦІ З КОСМОСУ І НЕ ПРЕДСТАВНИКИ ЗНИКЛИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ НАШОЇ ПЛАНЕТИ, ТО ХТО Ж ЦЕ?

Поділитися
Останнім часом астрономи дарують сенсації одну за одною. Недавні відкриття планет навколо найбли...

Останнім часом астрономи дарують сенсації одну за одною. Недавні відкриття планет навколо найближчих до Сонця зірок поставили перед астрофізикою, біологією, філософією і навіть етикою низку досить складних і «незручних» запитань. Одне з них — зародження життя в Космосі та на Землі. Минулого літа наша газета опублікувала розмову на цю тему, в якій брали участь відомий український генетик, завідувач відділу Інституту молекулярної біології та генетики Національної академії наук, академік АМН і член-кореспондент НАН України професор Віталій Кордюм та провідний науковий працівник Головної астрономічної обсерваторії НАН, кандидат фізико-математичних наук Олександр Пугач. Кажучи про загадкові «контакти», які нібито були в глибокій давнині, професор Кордюм підкреслив, що більш-менш достовірні свідчення про них усе-таки існують. Питання лише в тім, звідки взялися такі «прибульці». «В юності, по закінченні університету, доля закинула мене в Прагу, — розповів Віталій Арнольдович, — де тоді французький учений Анрі Лот, який вивчав у пустелі Сахарі наскельні малюнки — так звані фрески Тассілі, влаштував виставку знятих з них копій. Побачивши їх, я був вражений. Але цікаво, що одну з таких копій дослідник опублікував лише через 15 років з застереженням: він дуже просить це зображення ніяк не інтерпретувати. А іншу, найнеймовірнішу, наскільки мені відомо, він так і не пред’явив публіці (і дослідникам) ніколи...»

Десь я вичитав, що вузький фахівець схожий на флюс. Ось уже чого не скажеш про професора Кордюма — людину надзвичайно різнобічну. І якщо Віталій Арнольдович щось розпочинає, то займається цим предметом, навіть якщо він жодним чином не стосується його фаху, цілком професійно, як справжній учений. Так, у молодості, зацікавившись вельми популярною в ті роки проблемою «контактів», він почав збирати знімки та репродукції на цю тему. Як зізнався мені маститий генетик, від того давнього захоплення в нього залишився альбом, де серед інших знімків можна побачити і репродукцію тієї, найбільш рідкісної, унікальної і, судячи з усього, не відомої археологам та етнографам копії, про яку свого часу казав Анрі Лот. Природно, я відразу «вчепився» у шановного професора мертвою хваткою. «Альбом негабаритний, його сторінки не вмістяться в жоден ксерокс», — пробував захиститися вчений. Але, як відомо, наполегливості журналістам не позичати. І зрештою Кордюм здався. Правда, побачивши Віталія Арнольдовича на вулиці з громіздким дерев’яним футляром на кшталт масивної рами, з якими в давні часи ходили склярі, я зрозумів — він цілком має рацію. Але відступати було пізно.

Коли ми привезли альбом завдовжки з метр до мене додому і професор його розкрив, я зойкнув. Таких переконливих свідчень наявності в далекому минулому «контактів» мені бачити не доводилося. Причому цілком могло йтися і про сліди найдавніших земних цивілізацій. Але якщо так, матінка-земля мала зберегти якісь матеріальні докази. На жаль, їх досі не виявили. Хоча навіть такі примітивні істоти, як трилобіти, котрі жили сотні мільйонів років до нас, свій слід в осадових породах залишили. До речі, зовсім недавно в Африці знайшли кістки найдревнішого на Землі гомініда. Він жив 6 мільйонів років тому і був схожий на шимпанзе, що ходить на задніх кінцівках, але не на «людину розумну».

— Ця обставина ставить під великий сумнів існування таких цивілізацій на Землі дуже давно — мільйони років тому, —вважає професор Кордюм. — Говорячи про «контакти», на мою думку, слід звернути увагу на одне дивне протиріччя. Побічні докази існують, з ними сперечатися важко, а прямих — матеріальних залишків або хоча б їхніх скам’янілостей — чомусь не знаходять. До того ж, коли в п’ятдесяті роки тільки почали обговорювати тему відвідання Землі братами по розуму («контакти» тоді трактувалися в основному як зустрічі землян із космічними прибульцями), з таких повідомлень і свідчень ще можна було витягти щось достовірне. Але попит породжує пропозицію. І невдовзі зрозуміти, де правда, а де вигадка, стало надзвичайно важко. Друковані видання затопило море фальсифікацій. Тим ціннішими для нас є ті окремі факти, які вважаються достовірними.

— Коли знайшли фрески Тассілі, — продовжує Віталій Арнольдович, — стався, мабуть, єдиний відомий мені випадок. Професіонали — археологи, етнографи й антропологи — вирішили не публікувати всієї інформації, якою володіли, оскільки багато речей пояснити не могли і побоювалися, що такі факти спричинять зайвий ажіотаж. Хтось із учених сформулював дуже цікаву думку. Коли людина знає бодай 80 відсотків із того, що бачить або чує, вона в змозі засвоїти нову інформацію. Інак-ше, швидше за все, просто її не зрозуміє. Це, безперечно, стосується, скажімо, фресок Тассілі, а також низки інших свідчень. Багато таких речей досі залишаються для нас цілковитою загадкою.

…Поруч зі знімком кількох дивних фігурок, які чи йдуть, чи пливуть, Віталій Кордюм помістив силуети космонавтів у стані невагомості. І незрозумілі пози зображених на фресках чоловічків, так би мовити, стали на місце (фото 1). На іншій репродукції бачимо фігурки, одягнені в щось, вельми схоже на... сучасні скафандри або водолазні костюми (фото 2). Це ритуальні маски, пояснювали етнографи: на голову надівали видовбані гарбузи чи інші плоди. Маски то маски. Але чому вони глухо з’єднуються (нагвинчуються?) з рештою одягу? На деяких знімках бачимо зображення, пояснити котрі, спираючись на наші традиційні уявлення, практично неможливо. Що в руках у фігурки: арфа не арфа, цибулина не цибулина? І хіба «щось», надіте на голову, не схоже на антену? (Фото 3). Що означає фігурка, схожа на комаху? Знову ритуальний танець? Але чи не здається трохи дивним потяг до абстракції в первісних людей, котрі жили багато тисячоліть тому? А як ви витлумачите малюнок (зроблений в Африці!), на якому в овалі зображені абсолютно не негроїдні особистості? Що символізує овал — замкнений простір, ракету?. Чи це абсолютно примітивний підхід, який базується на нашому цілковитому неуцтві, — таке зображення міститься нижче 80-відсоткового «бар’єра»?

Перед нами два найзагадковіших наскельних малюнки з пустелі Сахари, завдяки яким майже сорок років тому з’явився альбом Віталія Кордюма. Спробуйте їх інтерпретувати. Квітка? Бутон? Космічна станція? Два чоловіки, вочевидь не негроїди, а поруч решітка. Що це означає? (Фото 4). На іншій фресці Тассілі, яку Анрі Лот так і не наважився опублікувати, цілком реалістичне зображення: чоловік, жінка, якась домашня тварина. А над ними... Сьогодні ми скажемо: «Та це ж явно літаюча тарілка!» (Фото 5).

Зображення настільки незвичайне, що в мене промайнула думка: чи не підробка це? Повністю виключено, вважає вчений. Наскельні малюнки виявлені у важкодоступній місцевості. Крім того, кому і для чого могла знадобитися така фальсифікація на початку 60-х, коли ці речі ще були не в моді і мало цікавили широку публіку? А головне, Анрі Лот — дуже серйозний дослідник, і містифікацію він би швидко розпізнав.

У старому альбомі професора Кордюма можна знайти «дива» на будь-який смак. Тут і старогрецька гема з зображенням, що скидається на сучасний підводний човен, і давньояпонські статуетки догу, схожі на космонавтів чи принаймні людей, одягнених у скафандри, і знімки загадкового пристрою, піднятого з дна Середземного моря. Він перебував на борту судна, яке затонуло майже дві тисячі років тому. Після реставрації фахівці дійшли висновку: це якийсь не відомий досі астрономічний, навігаційний прилад із чотирма шкалами і складним набором шестерень (фото 6, 7).

— Отже, — кажу своєму співрозмовникові, — і літальні апарати, і скафандри, і підводні човни, й інші сучасні технічні досягнення на Землі вже були?

— У тім то й річ, що це зовсім нічого не означає і мало що доводить, — остудив мій ентузіазм Віталій Арнольдович. — Просто є речі, які виходять за рамки нашого розуміння. Ми бачимо на древніх малюнках, зроблених 5—7 тисяч років тому, інопланетян і літаючі тарілки. Але вони цілком можуть бути предметами та явищами, про які ми зараз не маємо ані найменшого уявлення (ця інформація міститься нижче 80-відсоткового «порога», про який я згадував). Отож чи маємо право судити про них з позицій сьогодення? Але, припустімо, на древній фресці справді зображено літаючу тарілку. Тоді виявляється, за кілька тисяч років у космічної цивілізації, представники якої відвідували колись Землю, в технічному плані нічого не змінилося? Погодьтеся, таке припущення здається цілком абсурдним. Та й навіщо братам по розуму було потрібно протягом кількох тисяч років здійснювати неблизькі перельоти між своєю планетою та Землею, якщо за такий тривалий час наші відносини не зрушили з мертвої точки (та й чи існували взагалі які-небудь «відносини»?)? Уявити собі, що «вони» прилітали на Землю лише для того, щоб когось приспати і взяти зразки крові, показати першому зустрічному карту зоряного неба чи переспати з земною жінкою, — нісенітниця, не варта обговорення, примітив на рівні низькопробних бульварних видань.

Але якщо сліди, про які ми кажемо, належать не прибульцям із Космосу, залишається припустити: на Землі справді існували древні цивілізації, порівнянні з нашою, — «вони» опанували атомну енергію, винайшли літальні апарати та підводні човни, вийшли в Космос і т.д. Така версія була б логічною, якби не одна обставина. Проти неї, на думку Віталія Кордюма, неважко висунути дуже переконливе заперечення. Коли нам кажуть, мовляв, була Атлантида, але вона занурилася в океан, і людству довелося починати все з нуля, можна резонно зазначити: жодна країна світу, навіть найрозвиненіша, з величезним потенціалом, у відриві від інших держав багато чого не досягне. Але якщо так, у разі загибелі Атлантиди залишилися б інші осередки цивілізації (які, зокрема, містилися не на величезному острові, що пішов під воду, а, приміром, де-небудь посеред континенту), і отже, збереглися б певні матеріальні підтвердження їхнього існування. Проте таких, на жаль, немає.

— І однак знімки, зібрані у вашому альбомі, а також багато інших непрямих свідчень схожого характеру не говорять, а волають: щось було! Якщо це не результати «контактів» із гістьми з Космосу і не наші власні блискучі та, на жаль, давно втрачені досягнення, то з чим ми в такому разі маємо справу?

— «Щось», про яке ви говорите, швидше за все, взагалі не взаємодіє безпосередньо з людьми, — поставив крапку над «i» професор Кордюм. — У середині 90-х під час відрядження до Берліна мене запросив у свою лабораторію один німецький мікробіолог. Біля входу до його кабінету висіла голограма мікроскопа. «Подивіться в окуляр», — усміхаючись, запропонував господар. Розуміючи, що це якийсь розіграш: голограма — насправді пласке зображення і зазирнути в окуляр неможливо, там нічого немає і бути не може — я, проте, в нього подивився. І буквально остовпів. У неіснуючому окулярі неіснуючого мікроскопа мені відкрилося зображення неіснуючого мікрокристала. Природно, повернувшись до Києва, я одразу кинувся до фізиків. Їхнє пояснення було ще дивовижнішим. З’ясувалося, оптичне зображення голограми поводиться стосовно світла як матеріальний об’єкт.

А тепер дамо спокій голографії та повернімося до тих дивних, незрозумілих явищ, про які йшлося вище. Люди їх бачили тисячі років тому, бачать їх і сьогодні. Іноді такі речі вдається сфотографувати. Вони взаємодіють з іншими видами електромагнітного випромінювання. Кажуть, вони помітні на радарах.

— Оптично вони існують, — підкреслює Віталій Кордюм. — А якщо так, то чому не можна припустити, що навколо нас перебуває особливий клас ні на що не схожих об’єктів — щось на кшталт оптичних сутностей, що самоорганізуються, до яких, зокрема, належать і НЛО.

— Ви маєте на увазі якийсь третій світ, — намагаюсь уточнити, — не пов’язаний ані з прибульцями з Космосу, ані з людьми?

— Так, навколо нас є щось, чого ми не знаємо, — підтвердив учений. — І прямолінійно втиснути «це» в якісь рамки нікому не вдасться.

— Якщо я вас правильно зрозумів, такі об’єкти — річ у собі, вони принципово непізнавані. Але ж це чистої води ідеалізм!

— Сьогодні непізнавані, — спокійно погодився Віталій Арнольдович. — У мене складається сумне враження, що кожна цивілізація рано чи пізно має себе вичерпати. Вона може перейти в інший стан та існувати в якомусь іншому варіанті. Не виключаю, що збудеться песимістичне передбачення польського гумориста Станіслава Леца, який зазначив: «У своєму розвитку людство дійде до того, що зможе обходитися само без себе». Можливо, «це» здатне існувати паралельно з нами. Але ми не маємо про такі речі ані найменшого уявлення. Можливо, вони створені самопідтримуваною марсіанською цивілізацією чи є відгомоном якоїсь дуже давньої земної, чи... Але прямолінійна екстраполяція, сповідувана сьогодні більшістю уфологів, цілком неприйнятна. Вона недолуга за своєю суттю. Тут потрібен абсолютно інший підхід...

Чи переконала мене несподівана гіпотеза відомого українського генетика? Чесно кажучи, не знаю. Швидше ні, ніж так. Проте в сміливості й оригінальності їй не відмовиш. Утім, дискусія є дискусія. Віталій Кордюм, як справжній учений, визнає за співрозмовником право на власну думку.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі