Як перекласти «плагіат» українською?

Історія знає кілька варіантів приховування авторського імені — псевдоніми, аноніми, містифікацію, астроніми, криптоніми, апогрифи, плагіат. Причини, які примушують автора ховати своє «обличчя», можуть бути різними, і на їх особливостях ми не зупинятимемося, оскільки тема цієї статті – не тонкощі психології творчості, а плагіат, який набув у нашому суспільстві катастрофічного поширення.

У будь-якій книжковій крамничці на почесному місці можна побачити книжки на кшталт «100 найкращих творів з української літератури», «Розв’язання 1000 задач із фізики», «Усі домашні завдання для 10 класу», «10000 рефератів з історії» тощо. Працюють видавництва, сотні людей віддають свої сили та енергію. На що? На поширення плагіату, банальне списування. Для більш «просунутих» продаються комп’ютерні диски з аналогічними назвами. Само собою зрозуміло, такими «рефератами» насичений Інтернет. Це — для школярів.

А ось для студентів існують спеціальні фірми, в яких можна замовити контрольну, курсову, дипломну роботу на будь-яку тему і з будь-якої галузі знань. За певну платню, зрозуміло. Люди заможні, що обіймають серйозні посади, мають змогу придбати тексти монографій, дисертацій і стати ще більш шанованими «проффесорами». Вже неодноразово писалося про те, що майже всі наші «заможновладці» у стислі терміни, не відволікаючись від безпосередньої роботи і бізнесу, написали дисертації. Кожна людина, яка хоч трохи обізнана з процесом написання серйозної наукової праці, добре знає, скільки сил, часу й енергії необхідно віддати цьому процесові. А без відриву від адміністративного керування зробити це просто неможливо.

Приховуються справжні імена авторів таких робіт, але не приховується бізнес на науці. Більше того, рекламу його можна бачити буквально на кожному стовпі. І нікого це не дивує. Правда, іноді спалахують скандали в науковому середовищі, але вони швидко згасають, оскільки довести плагіат можна лише за великого бажання. А найчастіше саме такого бажання ні в кого й немає. Оскільки задоволеними залишаються всі учасники цього процесу: одні отримують гроші за свою працю, інші — позитивні оцінки в школі, дипломи про закінчення вищого навчального закладу, атестати кандидата, а то й доктора наук. Це навіть не плагіат у його буквальному значенні, це — суто постсовєтське ноу-хау, тому що більше ніде у світі такого немає.

Ось тільки в головах «покупців» не залишається нічого, наука тупцює на місці, профанується цінність вузівського диплому, наукового ступеня тощо. Кого тільки породить такий «сон розуму»? А з іншого боку — сотні талановитих людей працюють на таких замовників. Вони змушені займатися напівкримінальним бізнесом, бо не можуть зреалізувати себе, заробити гроші на пристойне життя в інший спосіб. Про авторське право ніхто й не згадує, його нібито й не існує в нашій державі.

Проте, як з’ясувалося, ця проблема не така однозначна, якою видається на перший погляд. Більшість громадян нашої країни (за невеликим винятком) ще зі шкільної лави привчаються банально списувати. Спершу в сусіда по парті, а потім і далі, легко входячи у вищеописану систему. Спокуса списувати дуже велика. Це лише Махатма Ганді міг відмовитися від підказки у школі й відхилити запропоновану вчителем відповідь. Мало хто з дітей, та й дорослих теж, може уникнути такої спокуси. Хоча і в Європі, і в Сполучених Штатах, і в Японії і в Китаї шпаргалка, списування, «сплагіачене» дослідження викликають відразу й негативне ставлення суспільства до того, хто ризикне цим зайнятися.

Але це не лише тому, що вони — високоморальні, а ми поки що — ні. Виявляється, коріння цього процесу не тільки в споконвічних лінощах школярів і студентів (хоча й це є!). Левова частка «провини» лежить на шкільних програмах, які перенасичені зайвою інформацією. Це розуміють учителі, батьки учнів, самі школярі. Тому й так поблажливо ставляться дорослі до «дитячих гріхів».

Вдумайтесь: якщо для дорослої людини нормальним вважається 8-годинний робочий день, то 12 — 14-річні діти працюють у школі, як мінімум, 6 — 7 годин, а потім ще 3 — 4 години виконують домашні завдання. У старших класах до обов’язкової шкільної «панщини» додаються ще й півтори-дві години занять із репетиторами. Не секрет, що у більш-менш престижний вуз вступити без допомоги репетитора майже неможливо.

У підсумку, 10 — 12 годин триває робочий день дитини, оскільки саме цей час витрачається на опанування «середньої освіти». Варто додати, що велика частка знань, які дає школа, навряд чи знадобиться в дорослому житті. Найчастіше школярі захоплюються двома-трьома дисциплінами, вчать їх, а решту сприймають як баласт, відповідно ставлячись до них — списуючи контрольні роботи, домашні завдання, готуючи великі пакети шпаргалок на іспити тощо. І це — одні з «кращих». Слабші учні просто байдуже отримують 2—3 бали за дванадцятибальною системою, сподіваючись, що вчителі на стануть псувати загальну картину успішності і виставлять, у кожному разі, позитивні оцінки в атестат. І втомлені від величезного навантаження вчителі (18 годин на тиждень — ставка, плюс інші види педагогічної роботи) змушені заплющувати очі на знання учнів і «не помічати» списаних рефератів, контрольних тощо.

Чи є хоча б варіанти виходу з цієї ситуації? Спробуємо окреслити: можливо, слід переглянути принципи існування шкіл із поглибленим вивченням того блоку навчальних дисциплін, який вибирає учень. Система вибору мусить бути більш гнучкою, диференційованою. А в нас виходить, що, наприклад, у школі з поглибленим вивченням французької та італійської механічно додаються до програми години на мови, а фізико-математичний блок залишається таким самим, як і в звичайній середній школі. І всім байдуже, що 90% дітей, які вибрали саме гуманітарний напрям, змушені відсунути улюблену мову й літературу для того, щоб вивчити фізику, часто з репетиторами. Або хитрувати, списувати, користуватися послугами фірм, які виконають за них домашні завдання. Чи сприяє це любові до знань? Маємо сумніви. А ось те, що діти навчаться у такий спосіб не зовсім морального ставлення до праці, — незаперечно.

Можна знайти ще один варіант — полегшити шкільну програму, щоб надавати учням знання, які вони реально можуть засвоїти. Скоротити навчальні години (не забираючи гроші у вчителів!), і хай школяр вибирає, хоча б у старших класах, кілька навчальних дисциплін, які він справді хоче вивчати і з опануванням яких пов’язує своє майбутнє. А ось уже за рівнем знань треба стежити пильніше й вимагати серйозного ставлення до вивчення вибраних дисциплін. Так заведено у всьому цивілізованому світі, чим же ми гірші?

Якщо зробити такі кроки, то, сподіваємося, відсоток тих, хто змушений користуватися сумнівними послугами на «ринку антиосвіти», значно зменшиться. І плагіату на всіх рівнях поменшає.

До речі, буквальний переклад з латини цього слова українською — «викрадення».