Я дихаю, і значить — я люблю…

Напевне, «Баладу про любов» Висоцького кожен чув хоча б раз у житті. Однак мало хто здогадується, що поетична метафора була не такою вже й далекою від наукової істини. Люди, які люблять чи просто перебувають у стані творчого піднесення, справді дихають інакше. Творчий режим роботи «змушує» клітини організму переходити на кардинально інші життєві позиції і займатися так званим ендогенним диханням, тобто виробляти кисень власними силами. До такого висновку ще у 1997 році дійшла група вчених Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького на чолі з професором Михайлом Тимочком.

Відкриття вміння клітин самостійно виробляти кисень справді революційне. У перспективі дослідження цього процесу дадуть змогу не лише теоретично пояснити дива чудотворних зцілень, що їх давно і вперто не помічає наука, а й узагалі змінити уявлення людства про власні фізичні можливості.

Стан психіки і свідомості людини безпосередньо пов’язаний із тим, як людина дихає. Увагу на це звернули ще древні мудреці.

Порівняно недавно до потреби вивчення механізмів дихання дійшли психологи. Виявилося, що кожного разу, коли ми тривалий час прокручуємо подумки одні й ті самі неприємні ситуації, в корі головного мозку формується джерело збудження. Ми «ненароком» починаємо трошки глибше дихати. Біохімічні та фізіологічні системи подачі кисню з перевантаженням упоратися не можуть. У результаті виникає стан парадоксального кисневого голодування: кров людини насичується киснем аж занадто, натомість клітинам організму нема чим дихати в прямому сенсі цих слів. Починається так звана фізіологічна гіпоксія, яка може перейти у патологічну — якщо джерело збудження виявиться сталим. Однак зазвичай воно пригасає — без кисню довго не горітимеш. Тобто першопричину «пожежі» вдається трохи нейтралізувати, однак сам процес на цьому не зупиняється, а призводить до накопичення недоокислених продуктів і формує синдром окисного стресу. Наслідками його можуть бути як психологічні проблеми — депресії, відчуття безнадії, аж до втрати сенсу життя, так і серйозні захворювання — астма, стенокардія, гіпертонія і т.п. Виявилося, для нейтралізації хворобливих «побічних» ефектів іноді достатньо, щоб людина перестала глибоко дихати. Саме на цьому принципі і ґрунтується система оздоровлення «за Бутейком». Щоправда, першопричини шкідливих процесів залишаються у такому разі поза увагою. Окрім того, поза увагою медиків залишалися і так звані вільні радикали, а з ними і здатність клітин до утворення ендогенного кисню. За участь в окисних процесах їх було оголошено ворогом здоров’я номер один. Тривалий час нікому не спадало на думку, що коли організм діє саме так, то, напевне, це йому на користь.

Вільні радикали разом із механізмами формування фізіологічної гіпоксії — то надзвичайно корисна для людини річ. Але додивилися до цього не медики і не психологи, а біологи та біохіміки.

Про цілющий вплив так званих тренувань стійкості до нестачі кисню (гіпоксії) було відомо досить давно. Однак тільки під кінець минулого століття у Львівському медичному університеті ім. Данила Галицького група науковців на чолі з нині покійним професором М.Тимочком дослідила, що цілющий вплив гіпоксичних процесів спричинений не лише недостатньою подачею кисню. З’ясувалося: наш організм настільки адаптувався до труднощів життя, що коли йому замало кисню ззовні, він його може сам виробити на рівні власних клітин. А допомагають йому в цьому якраз вільні радикали. Кажучи науковою мовою, стан фізіологічної гіпоксії в організмі ініціює створення активованих форм кисню з подальшою активацією окисно-відновних та вільно-радикальних реакцій. Останні донедавна вважалися вкрай шкідливими для організму, та й сам активний кисень вважався високотоксичним продуктом, згубним для всього живого. При надмірній активації цей кисень і справді для людини небезпечний, однак у потрібних дозах може творити чудеса.

А відкрив механізм утворення кисню в організмі при вільнорадикальних та пероксидазних реакціях професор М.Тимочко ще у 1997 році. Головну роль у таких реакціях, на думку професора, відіграє вода.

Відтоді у Львівському медуніверситеті всебічно досліджують можливі способи використання механізмів продукування ендогенного кисню. Застосовуються при цьому різні засоби. Так, наприклад, розробляється система для тренування ендогенного дихання. Людині дають вдихати певну дозу повітряної суміші зі зниженим рівнем концентрації кисню. Організм у цьому разі просто змушений активувати вироблення ендогенного кисню. А це поліпшує загальний стан здоров’я людини, підвищує емоційну стійкість і працездатність, уповільнює процеси старіння. Але для цього замало лише тренажерів — людина має працювати і сама, розвивати не тільки вміння вдихати і видихати повітря, а й вміння думати.

За словами кандидата біологічних наук Ольги Єлісєєвої, більшість світових духовних практик також спрямована саме на запуск механізмів ендогенного дихання. Окрім того, активуються ці механізми в стані творчого піднесення, креативної діяльності, любові до життя… Проте науково ці механізми майже не досліджені.

Ідея дослідження ендогенного кисню поширюється у світі . Нещодавно до неї виявив інтерес іспанський вчений М.Гозалвез, експерименти в цьому напрямі ведуться і в російському Інституті теоретичної та експериментальної біофізики РАН, у науковому центрі в Пущино. Ну а наші львівські дослідники наразі працюють майже на самому ентузіазмі, та й завдання перед собою ставлять набагато скромніші. Оздоровлення, психоемоційна стійкість, висока працездатність, зокрема працездатність елітних спортсменів… Коштами в міру можливостей допомагає дослідникам Фонд генерала Чупринки. Керівник фонду громадський діяч Юрій Шухевич розуміє стратегічну важливість науки для розвитку держави, постійно шукає однодумців серед бізнесменів. Однак можливості Фонду не такі вже й великі...