Відпливу мізків сприяє ВАК?

На сучасних спорудах міські стічні води очищають від розчинених у них забруднень спеціальні мікроорганізми. Для активної життєдіяльності їм потрібний розчинений кисень, який подається у воду з допомогою спеціальних систем аерації — приблизно так, як це робиться в акваріумах. Тільки за розміром ці споруди досягають сотень метрів завдовжки та завширшки, а за обсягом — десятків тисяч кубічних метрів. Чим краще працює система аерації, тим чистіша вода, що скидається в річку, і тим нижчі витрати електроенергії на прокачування повітря через воду. Власне кажучи, від цих витрат залежить вартість очищення і, відповідно, плата жителів наших міст за комунальні послуги.

15 років тому харківські вчені під керівництвом Юрія Мешенгіссера розробили нові системи аерації, які енергії споживають менше, ніж старі, а воду насичують киснем набагато ефективніше. Оригінальна конструкція, запатентована як в Україні, так і за кордоном, дозволяє легко монтувати ці системи за типом дитячого конструктора. Невдовзі нововведення стали широко застосовуватися — вони успішно експлуатуються в більш ніж 300 містах у 15 країнах світу, зокрема у Європі, Китаї, Південній Кореї, Японії, США.

2001 року на підставі цих розробок Ю.Мешенгіссер захистив дисертацію на здобуття ученого ступеня доктора технічних наук на тему «Ефективні системи аерації природних і стічних вод» у вченій раді при Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури. Позитивно оцінили роботу понад 20 (!) докторів наук із таких наукових центрів, як Київ, Харків, Львів, Одеса, Рівне, Москва, Санкт-Петербург. «Наукова новизна та практична значущість роботи, що розглядається, свідчать про великий обсяг зусиль автора, спрямованих на вдосконалення обладнання для біологічного очищення стічних вод. На наш погляд, важко навести приклади подібних за значущістю та масштабами робіт за останні 10—15 років у галузі водопостачання і водовідведення» — фрагмент із висновку одного з офіційних опонентів дисертації.

За положенням, після захисту докторську дисертацію розглядає експертна рада ВАК і приймає рішення щодо присудження здобувачу ученого ступеня доктора наук. Дисертація у ВАКу знаходилася дев’ять місяців, що набагато довше встановленого терміну, проте за цей період учена рада в Харкові не одержала жодного запитання або зауваження по роботі. І от прийшла відповідь: «Експертна рада вважає, що в дисертації Мешенгіссера Ю.М. не представлені науково обгрунтовані рішення проблеми підвищення ефективності систем аерації (очистки) природних і стічних вод, мета роботи в цілому не досягнута».

— Як вийшло, що безперечний успіх українського інноваційного продукту як на вітчизняному, так і міжнародному ринку, вітчизняний ВАК вважає науково неспроможною роботою?

— Ще до одержання цієї відповіді колеги повідомляли мені, що заступник голови експертної ради ВАК України з цієї спеціальності О.Олійник виступає проти моєї роботи, — розповідає доктор технічних наук, директор компанії «Екополімер» Ю.Мешенгіссер. — Будучи в Києві, я з ним зустрівся й Олександр Якович запевнив, що він моєї роботи не читав. Тим часом розгляд затягувався. Під час наступної зустрічі я почув від нього несподівану пропозицію: дисертацію трохи переробити й знову подати до захисту, але вже... у Києві. Мені стало зрозуміло, що власне моя дисертація Олійника не цікавить, як не цікавить і дисертація ще одного здобувача, який захистився в Харкові через місяць після мене. Важливо було, очевидно, інше — за існуючим положенням, якщо одну, а тим паче дві докторські дисертації «зарубає» ВАК, то раду в Харкові закриють і всі потенційні здобувачі будуть змушені йти до Олександра Яковича на поклон.

Хоч би як там було, порушивши положення, ні мене, ні моїх опонентів по захисту на засідання експертної ради не запросили і, відповідно, ми не мали можливості взяти участь в обговоренні. Така сама доля спіткала й другу докторську дисертацію з Харкова. А наступного дня вже був готовий протокол із рішенням — роботи «не відповідають», тому вчені ступені докторів наук не присуджувати, а спеціалізовану вчену раду в Харкові закрити. І її справді тоді закрили.

— Та ви все-таки доктор наук...

— Докторську дисертацію я захистив пізніше в Москві, у дисертаційній раді при державному науковому центрі «Федеральное государственное унитарное предприятие НИИВОДГЕО», куди я поїхав працювати в докторантуру. Від часів СРСР і понині він є провідним інститутом у галузі водопостачання і водовідведення. Члени ради одностайно оцінили мою роботу позитивно, а ВАК Росії її розглянув і присудив учений ступінь доктора технічних наук усього за два місяці.

— Чи будете ви проходити процедуру нострифікації в Україні?

— Ні, я такої мети не ставлю. Адже основним спонукальним мотивом для захисту було не заняття якоїсь посади, надбавка до зарплати або до пенсії. Мені хотілося захистити завершену науково-практичну роботу й тим самим підтвердити свою кваліфікацію, донести до широких інженерно-технічних кіл наукові та теоретичні основи моїх розробок. Захистившись у Росії, я це зробив. Сьогодні продовжую свою діяльність і наукову працю в Росії. Мої публікації можна прочитати в міжнародних науково-технічних журналах. До речі, робіт О.Олійника я там не зустрічав.

— То, може, ВАК узагалі не потрібний? Наприклад, у європейських країнах рішення про присудження ученого ступеня університети приймають самостійно.

— Особисто моя думка — рішення все-таки має залишатися за ВАКом, оскільки тільки в цьому разі можна буде говорити про єдину систему кваліфікаційних ступенів учених і науковців у країні. Інша річ, що члени ВАК мають насамперед думати не про власну значимість і власну вигоду, а про науку в Україні.

— У вашому випадку все закінчилося благополучно — ви успішно довели наукову спроможність своєї роботи, в якій вам категорично відмовив український ВАК. Навіщо повертатися до минулих подій?

— На жаль, здобувачі ученого ступеня за цією спеціальністю дотепер не можуть і кроку ступити без оглядки на цю людину. Як мені відомо, другий здобувач, дисертацію якого тоді не затвердили, успішно захистився за іншою спеціальністю, не бажаючи більше перетинатися з такою експертною радою. До речі, після тих подій протягом п’яти років до захисту було подано тільки одну докторську дисертацію! Це свідчить про зниження наукового потенціалу такої важливої галузі, як екологія й очищення вод.

Багато спеціалістів і нині бояться відкрито протистояти Олійнику — вони просили не згадувати їхні імена. Що й не дивно. Всім офіційним опонентам і фахівцям, які дали позитивну оцінку моїй роботі, президія ВАК за клопотанням експертної ради винесла попередження, що у разі повторного виявлення їх «некваліфікованого підходу» під час проведення експертизи дисертацій вони не залучатимуться для атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Один із членів експертної ради, засновник наукової школи в Макіївці, доктор технічних наук М. Куликов, який також дав позитивний висновок моїй роботі, успішно працює нині у Росії. За його словами, там у нього таких проблем немає.

Я повернувся до цієї теми, щоб із допомогою гласності розірвати це порочне коло залякування. Ми живемо у вільному демократичному суспільстві. Молодь, яка приходить сьогодні в науку, має бути вільна в судженнях і творчо розкріпачена.

— Що ви маєте намір робити далі?

— Йти вперед. Наші фахівці за останні роки одержали нові патенти на винаходи в СНД і за кордоном. Щорічно ми створюємо на нашому підприємстві до 10% нових робочих місць для випускників вузів і постійно ведемо роботу з галузевими університетами з підготовки кадрів конкретно для нашого підприємства. Ми вирішуємо завдання створення сучасної інженерної компанії, у якій науковим дослідженням приділятиметься гідне місце. У нове тисячоліття компанія «Екополімер» увійшла готовою вирішувати весь комплекс завдань з будівництва та реконструкції об’єктів водопостачання і водовідведення — від розробки наукових рекомендацій, проектування, будівництва до здавання об’єктів в експлуатацію «під ключ». Неспроста нам віддали перевагу такі столиці, як Москва, Київ, Мінськ, Кишинів. Причому ми вийшли переможцями в конкурсах, де брали участь провідні європейські компанії.

***

Відплив «мізків» з України в більш комфортні для заняття наукою країни — тема далеко не нова. Нині до неї додався новий поворот — відплив «дисертацій». Адже описані випадки, коли труди українських вчених відбраковуються українським ВАК, але при цьому здобувають визнання за межами України, далеко не виняток. Дедалі частіше молоді вчені відразу планують захищати свої дисертаційні роботи в Росії чи в інших країнах, минаючи вітчизняні бюрократичні перешкоди.