ВІДКРИТТЯ ЧИ ДУТА СЕНСАЦІЯ?

Публікація «Ядерне паливо з... піску» («ДТ», №11, 2003 р.) викликала величезний інтерес нашої читацької аудиторії, а також, як і слід було очікувати, бурхливу реакцію в середовищі вчених — від різкого неприйняття заявлених дослідниками наукових результатів до захоплення, мовляв, не перевелися у нас світлі голови. Поділяючи думку багатьох про те, що тема цієї газетної статті гідна серйозного обговорення в дискусійному клубі на шпальтах «ДТ», редакція вирішила опублікувати частину відгуків (із деякими з них можна познайомитися на форумі сайта «Дзеркала тижня», інші отримані електронною поштою). При цьому ми хотіли б запевнити найбільш категоричних і нетерплячих: про подальшу долю цієї унікальної наукової розробки редакція неодмінно розповість читачам.

Фактично автори «винаходу» стверджують, що їм вдалося здійснити заповітну мрію алхіміків... Але при цьому вони не кажуть, як їм вдалося подолати величезні сили електростатичного і ядерного відштовхування, яким методом визначали маси утворених ядер, не дають відповідей на багато «чому» і «як». Дуже хотів би помилятися, але, споглядаючи на нинішній продажний стан української науки, я більше схильний до того, що все це влаштовано лише задля вибивання грошей і жодного стосунку до великої чистої науки не має.

* * *

Шановні панове! Не полінуйтеся дати запит на будь-якому пошуковику на S.V.Adamenko чи С.Адаменко. Побачите наукові публікації, виступи на міжнародних конференціях, симпозіумах. Стане ясно, що все це народилося не на порожньому місці. Тоді і скепсису стане менше.

* * *

Чи завжди можна відрізнити справжню сенсацію від дутої?

Існує досить простий критерій, що допоможе уникнути помилки: справжній науковій сенсації завжди передує серія публікацій у спеціалізованих наукових журналах із надійною міжнародною репутацією, а також численні посилання на ці публікації в роботах інших авторів. …Я не знайшов жодної (!) публікації пана Адаменка в таких журналах, що була б пов’язана з описаними «сенсаціями».

Сьогодні багато проблем ядерної фізики вивчені надзвичайно детально. Зокрема трансмутація (перетворення) хімічних елементів відбувається у великих (макроскопічних) кількостях у ядерних реакторах. Значно менші кількості, але більш екзотичних ядер можна отримати за допомогою величезних експериментальних установок — прискорювачів. Можливо, у майбутньому з’являться й інші методи трансмутації, але жоден метод, жодна технологія не зможуть змінити надійно встановлених законів природи, зокрема того факту, що трансмутація нерозривно пов’язана з радіоактивністю. Здійснити перетворення ядер, уникнувши при цьому радіоактивності, так само неможливо, як побудувати «вічний двигун».

Не менш абсурдним є твердження про існування стабільних ядер із масами від 250 до 500 атомних одиниць. Нестабільність таких ядер — доведений факт. Якби такі ядра були стабільними, їх можна було б виявити в складі земної кори, метеоритів тощо.

Прикро, що подібні «досягнення» отримують медіа-підтримку. Публікації подібного роду «сенсацій» підривають авторитет як преси, так і науки.

Андрій КОСТЮК, науковий працівник Інституту теоретичної фізики ім. М.Боголюбова, кандидат фізико-математичних наук

* * *

Концентрація великої енергії у фізичному вакуумі, локалізована за допомогою будь-якої речовини (тіла) у заданому просторі, здатна перетворювати магнітний континуум у будь-яку масу речовини, а електрична структура вакууму — постачати цій масі необхідну кількість елементарних зарядів.

Природно, усе відбувається в злагоді з квантовою організацією як вакууму, так і речовини — народжуються лише ті маси і заряди, що квантуються потрібним чином в електронах, позитронах, мезонах, протонах, нейтронах. Ядра тоді стабільні і не радіоактивні, коли дотримується співвідношення протонів і нейтронів, оскільки нейтрони потрібні для ядер, щоб своєю поляризацією електрично (не ядерно!) скріплювати протони в єдине стабільне ядро. Про природу ядерних сил є мої роботи в циклі «Начала натурної фізики» (//www.n-t.ru/tp/ns/nnf.htm) на українському сайті.

Анатолій РИКОВ

* * *

Примітно, що саме в Україні, в країні, зраненій чорнобильською катастрофою, серед загального спаду і зневіри, народжується наукове відкриття, значення якого ми, сьогоднішні, навіть не в змозі осягнути. Його автори стверджують, що придумана ними «гравіцапа» у недалекому майбутньому зможе не лише утилізувати радіоактивні відходи, а й стати новим універсальним і практично необмеженим джерелом дешевої та безпечної енергії. Якщо вірити авторам, це відкриття здатне кардинально змінити пануючу сьогодні енергетичну концепцію, засновану на пріоритеті органічних енергоносіїв, назавжди позбавить від енергетичної залежності нашу і будь-яку іншу країну, зробить безглуздою війну, подібну до тієї, що розгорнулася в Іраку, позбавивши її економічного підгрунтя — боротьби за нафтогазові родовища та ринки. Цілком ймовірно, це буде найчистіша енергія з усіх, що досі освоювало людство. Фантастичні перспективи!

Однак значимість даного відкриття в іншому. Своєю появою воно маніфестує принципово інший — ненасильницький і тому значно продуктивніший підхід людини до всього, з чим їй доводиться взаємодіяти. Це дозволяє сподіватися, що ми стоїмо на порозі кардинальної зміни епох, коли людство, подорослішавши і втомившись від руйнівного самоствердження на тілі природи, робить свій вибір на користь співробітництва з нею.

Як вважають самі автори вищезгаданого відкриття, квінтесенція їхнього підходу полягає в «можливості ініціювання самоорганізованого природного процесу...».

За прикладною методикою, реалізованою при створенні конкретної технології, ховається універсальний підхід. І використовувати його можна не лише щодо фізичної матерії, а й в управлінні економічними і соціальними процесами. Усі кажуть, що суспільству потрібні менеджери, здатні підняти науку управління на якісно новий рівень. Може, для цього вони повинні опанувати мистецтво ініціювання самоорганізованих процесів в економічному і соціальному середовищі? Може, саме до цього в недалекому майбутньому має бути зведена й основна функція державного управління як альтернативи домінуючій зараз репресивної-фіскальній функції?

Сьогодні Україна є «слабкою ланкою» у світовій спільноті. Але хоч як це парадоксально, саме «слабка ланка» за існуючих нині розкладів має більше шансів прорватися до чогось принципово нового і, використавши всі переваги нового світопорядку, вийти в лідери.

Всім тим, хто вимучив себе пошуками української національної ідеї, хто шукав її в доісторичних нетрях трипільської культури, козацькій вольниці, і тим, хто переконаний, що українська ідея «не спрацювала», можна не хвилюватися. Ця ідея вже стоїть на порозі нашого дому і чекає свого освоєння. Ми її вистраждали. І хочеться сподіватися, що вона не стане черговою утопією.

Останнім часом ми дедалі частіше посилаємося на пророцтва Нострадамуса, що стосуються Третьої світової війни, які почасти вже збулися. На їхньому лиховісному тлі залишилося непоміченим одне його пророцтво, що має прямий стосунок до нас, що живуть на прилеглих до Дніпра територіях. У ньому сказано: «Борисфен (давня назва Дніпра. — Авт.) відкине Закон Мору і затвердить Новий Закон».

Надія ПЛЯСОВА, директор Інституту соціального підприємництва