ВІДБРУНЬКУВАВСЯ — І В РІСТ

На академічній карті України з’явився новий інститут — Інститут сцинтиляційних матеріалів НАНУ. Це перший науковий заклад, створений в країні після прийняття закону «Про особливості правового режиму майнового комплексу НАН України», що передбачає нову процедуру організації академічних інститутів — постановою президії Академії наук. На самостійну установу перетворилося відділення лужно-галоїдних кристалів НТК «Інститут монокристалів».

— Що таке сцинтилятори? — запитую директора нового інституту члена-кореспондента НАН України Бориса Гриньова.

— Це середовище і матеріали, у яких під дією іонізуючого випромінення чи інших впливів виникають світлові спалахи, так звані сцинтиляції. Відповідно, сцинтилятори використовуються як ефективні, точні і швидкодіючі детектори випромінення, хоч би звідки воно виходило — від людини, штучного джерела чи з космосу. Перший сцинтилятор було відкрито 1948 році. Це послужило початком становлення цілого наукового напряму — від перших методів підрахунку фотонів, перших медичних гамма-камер і ядерних методів дослідження в геофізиці до створення нового покоління сцинтиляторів з унікально високим енергетичним розрізненням, яке називають матеріалами ХХІ століття.

— Чи розвиватиме інститут нову тематику?

— Так, окрім роботи з традиційними монокристалами ми почали вести фундаментальні дослідження, пошук і розробку нових сцинтиляційних матеріалів, що використовуються у фізиці високих і середніх енергій, фізиці взаємодії випромінення з речовиною. Зараз у світі розробляються технології вирощування найрізноманітніших сцинтиляторів: довгомірних пластмасових, гнучких, полікристалічних великої площі, комбінованих «сендвічів» на основі «плівка-кристал», із регульованим розподілом виходу світла і так далі.

— Для чого потрібні сцинтилятори різної конфігурації і з різного матеріалу?

— Для дослідження поводження тих чи інших конкретних часток фізики задають нам певні характеристики детектора — його геометрію, прозорість, область спектра і так далі. А ми досліджуємо різні матеріали і відповідно до цих параметрів синтезуємо потрібний сцинтилятор. Наприклад, ми виконали замовлення Швейцарії на детектор геть екзотичної конфігурації — куля, розділена на сегменти. Усередині кристалічної кулі робиться отвір, у який дослідник поміщає штучне джерело випромінення. Випромінення розходиться в кристалі на 360 градусів, а фізики фіксують спалахи і за ними визначають поводження часток — траєкторію їхнього польоту, швидкість, особливості взаємодії з речовиною тощо.

Є у нас ряд спільних проектів з Об’єднаним інститутом ядерних досліджень у Дубні. На замовлення росіян ми синтезуємо сцинтилятори для детекторів різного типу, у тому числі недавно створили нові унікальні пластмасові сцинтилятори семиметрової довжини. Вони призначені для спільних із Росією досліджень елементарних часток у ряді великих міжнародних проектів. Інститут виконує також замовлення в рамках договорів між Національною академією наук України і різних організацій Москви та Московської області — виготовляє медичні томографи і доглядову апаратуру для митниці, де також застосовуються сцинтилятори.

— А з далеким зарубіжжям ви співробітничаєте?

— Звісно. Сама тематика інституту передбачає роботу в міжнародних колабораціях. У колективі нового інституту менше трьохсот працівників, однак він є одним із найбільших світових центрів у своїй галузі. Зараз до старих договорів додалися цікаві міжнародні проекти з астрофізики GLAST і AGILE — в 2005—2006 роках США і ЄС планують запустити космічні гамма-телескопи нового покоління, призначені для дослідження галактичних об’єктів, які випускають іонізуюче випромінення.

— Виходить, «відбруньковування» нового інституту — веління часу?

— Створення інституту дає нам можливість більш гнучко й адекватно реагувати на сучасні тенденції розвитку в цій сфері науки. НДІ в сто, максимум триста чоловік — це оптимальний варіант для цілеспрямованого пошуку з актуальної тематики, для роботи в міжнародних наукових колабораціях. Гадаю, що інститути, які працюють за актуальною тематикою, будуть створюватися чи відбруньковуватися від академічних «наукових монстрів» і далі. Це і є ті точки росту української науки, що допоможуть їй не просто зберегти наявні пріоритети, а й примножити їх.