Учений очима журналістів

Як правильно висвітлювати науку в ЗМІ? Що з наукових досліджень не має потрапляти на шпальти газет і екрани телевізорів? Що думають про дослідників журналісти, обивателі й, нарешті, самі вчені? Ці питання часто виникають на круглих столах, прес-конференціях, які організовує НАН України. Вочевидь, вони досить актуальні не тільки для українських журналістів і вчених. Нещодавно у Москві Британська рада організувала у науковому кафе обговорення теми «Образ ученого — думка журналістів і суспільства».

Журналіст із Великобританії Квентін Купер (ВВС) — ведучий найпопулярнішої, за його словами, програми про науку. Як свідчить його досвід радіожурналіста, люди набагато більше цікавляться кіно, ніж наукою. Чому?

Відповідь, на його думку, можна дістати, розглядаючи малюнки, на яких діти відображають своє уявлення про ученого. Малюнки дітей із різних країн світу мають багато спільного: учений — це, як правило, чоловік у білому халаті, в окулярах, із бородою, із скуйовдженою шевелюрою і божевільним поглядом. Чи симпатичний такий образ? Навряд чи. Виходить, що в уявленні дітей учений — це якийсь навіжений і неохайний тип, одержимий своєю ідеєю. Схоже зображують вченого й у кінематографі, принаймні список «кіношних» учених відкриває доктор Франкенштейн.

Чи реальний цей образ? На щастя, не цілком, доводить Квентін Купер. Одержимість ідеєю і властивість «бути не від світу цього» — якості, властиві справжньому вченому. Іноді вони сприяють геніальним відкриттям. Та існують і зовсім інші вчені. Втім, кіно і телебачення набагато рідше показують нам більш «людський» образ і дуже часто малюють парадоксальний і малосимпатичний образ «яйцеголових».

Образ ученого в Росії, за словами професора Андрія Юревича, заступника директора Інституту психології РАН, сильно відрізняється в різних соціальних верствах. Серед обивателів, за опитуваннями психологів, тільки 15% вважають корисною фундаментальну науку, 45% — прикладну науку, а решта не бачать сенсу ні в тій, ні в інший. У рейтингу престижності професій учений — на одному з останніх місць.

Проте нехай самі вчені й єдині в переконанні, що наука в Росії переживає кризу, тільки 5% із них не повторили б свій вибір, якби в них була така можливість. Водночас майже ніхто з них не бажає такої самої долі дітям і онукам. Утім, сьогодні бізнес і політична еліта дуже люблять учені ступені й прагнуть їх роздобути, періодично «роблять реверанси» на адресу науки, однак у своїх програмах про науку найчастіше забувають.

До ЗМІ з боку вчених маса претензій: про дослідників журналісти пишуть мало, найчастіше пропагують лженауку та взагалі погано розбираються у фундаментальних дослідженнях, а часом навіть зображують ученого як «жебрака з простягненою рукою». Все це, вважає Андрій Юревич, зовсім неперспективно. Має бути протилежна позиція — не «дай», а «на», іншими словами, потрібно не просити, а демонструвати можливості науки, зокрема особисто для кожного.

Думкою журналіста про вченого поділився відомий науковий журналіст Олена Кокуріна (газета «Московские новости»). Вона оприлюднила негласну класифікацію вчених, яку склала з колегами кілька років тому. Відповідно до цієї класифікації, серед учених зустрічаються: «чиновник», «лектор», «самітник», «ентузіаст» і, нарешті, продукт нашого часу — «поп-учений». До кожного потрібний свій підхід для того, щоб вийти на спільну творчість. Тільки після цього можна знайти образ, який яскраво і точно відбиває суть наукового відкриття. І лише тоді виходить якісна науково-популярна стаття.

Учасники наукового кафе обговорили різницю між образом російського та західного вченого. На думку більшості, така різниця є. Можливо, це пояснюється різним походженням російської й європейської науки. Європейська наука виникла в університетах, а російська сформувалася з появою Академії наук. Перше сталося 800 років тому, а друге — лише 300.

«Набуття знань у сучасному світі можливе тільки тоді, коли суспільство і держава підтримують науку й створюють умови для її розвитку, — сказав директор Британської ради Джеймс Кеннеді. — Сьогодні виникла парадоксальна ситуація, коли країни не можуть розвиватися без висококваліфікованих кадрів, і водночас у молоді зникає інтерес до реального сектора науки. Журналісти, творці кінофільмів, діти й дорослі нерідко кепкують з образу ученого-дослідника або створюють відразливий образ. Водночас вони глибоко шанують широко відомих видатних учених. Сьогодні ми зібралися, щоб обговорити, як переломити таку ситуацію»...