СИЛІКОНОВА ДОЛИНА НА СЛОБОЖАНЩИНІ?

За часів Союзу, коли модного нині слівця «позиціонуватися» і близько не було, Харків займав стійку позицію найбільшого машинобудівного, наукового та вузівського центру. Нині ці три «кити», що тримали на своїх спинах майже півторамільйонне місто, сильно охляли. Харків болісно шукає своє місце в новій системі координат. Одним із напрямів його розвитку можуть стати інформаційні технології, переконаний ректор Харківського національного університету радіоелектроніки доктор технічних наук М.БОНДАРЕНКО. У вузі налічується 30 спеціальностей, але абсолютно всі студенти — майбутні радіоінженери, інженери електрозв’язку, інженери-системотехніки, конструктори електронно-обчислювальної апаратури та електронної техніки, інженери-програмісти — вивчають програмування.

— Михайле Федоровичу, чи є в Харкова шанси стати слобожанською Силіконовою Долиною?

— У будь-якому разі, наше місто могло б стати крупним центром офшорного програмування. Щорічно в країні отримують вищу освіту понад 30000 програмістів. А Харків є одним із лідерів підготовки випускників як за кількістю, так і за якістю.

— Де ж працюють ваші випускники?

— Внутрішній ринок споживання програмного забезпечення в Україні ще не сформувався. Розробкою, виробництвом, а також поширенням програмних продуктів і комп’ютерних баз даних у нашій країні займаються кілька сотень невеличких фірм. Плюс нікому не відоме число тимчасових трудових колективів і окремих професіоналів, які створюють програмне забезпечення для зарубіжних компаній через Інтернет. Вони отримують через Мережу завдання, не платять податків, та не мають й права на створений продукт. Ось вам парадокс — наші фахівці задешево працюють на зарубіжні фірми, а Україна потім втричі дорожче купує за рубежем створене ними програмне забезпечення.

Вітчизняні програмістські сили розпорошені. Найактивніші їдуть за кордон. За неофіційними даними, кілька десятків тисяч фахівців у цій галузі віком від 22 до 40 років готові виїхати. Світові потреби в програмістах такі великі, що інші країни готові надати їм не лише робочі місця, а й громадянство, житло і навіть деякі пільги. Для України це означає втрату найперспективнішої частини інтелектуальної еліти держави.

— Як утримати відтік фахівців у країні?

— Поки офіційно не відрегулюють сферу інформаційних технологій, інвестиційний процес у цій галузі гальмуватиметься. Україна могла б створити великі центри інформаційних технологій у тих містах, де є необхідна технічна база й фахівці з міжнародним досвідом роботи, зокрема, у Харкові, і отримати великі за обсягом замовлення з-за кордону. Приміром, наш університет співпрацює з фірмою «Алдек» (США), яка має багато дочірніх підприємств у світі. Вони зацікавилися нашими випускниками, і ми нині готуємо фахівців, які вміють працювати з завданнями фірми, — ввели нову мову програмування, операційні системи, посилаємо студентів на стажування. У принципі ми вже нині готові до того, щоб створити чи спільну з «Алдек», чи незалежну фірму, де працювали б наші студенти та випускники. Американці могли б вкласти в проект гроші, ліцензоване програмне забезпечення і техніку.

Університет використовує ще одну форму роботи з зарубіжними партнерами — спільну підготовку фахівців. Приміром, ми чотири роки навчаємо наших студентів у Харкові, потім вони їдуть на рік учитися у Фінляндію і після закінчення навчання отримують відразу два дипломи про вищу освіту. Після цього молоді фахівці отримують можливість три роки працювати на підприємствах Фінляндії, із якими в нас укладений відповідний договір.

— Невже немає завдань для класних програмістів у власній батьківщині?

— Є, звісно. Приміром, захист інформації. Інститут інформаційних технологій при вузі створює і впроваджує нині різноманітні системи захисту в банках, урядових і силових структурах України. Ми виграли перший тендер зі створення регіональної інформаційної системи з надзвичайних ситуацій із центром управління в Харкові. До її бази даних включено всі істотні чинники, які можуть стати джерелом надзвичайних ситуацій. Сьогодні на особливому контролі в обласному управлінні знаходиться 250 хімічних і 42 вибухонебезпечних об’єкти, серед них дев’ять магістральних газопроводів і аміакопроводів, що проходять територією нашої області. Наша інформаційна програма, розроблена разом із Управлінням цивільної оборони і з надзвичайних ситуацій області, дозволяє контролювати ситуацію.

Розроблено нові геоінформаційні технології і на їхній основі створений цифровий атлас Харкова та Харківської області, де позначено буквально кожний будинок. В міру необхідності він може наповнятися новими додатковими відомостями, приміром, сюди можуть бути включені силові структури, комунальні служби, виробничі потужності. За завданням облдержадміністрації в рамках Національної програми інформатизації фахівці університету розробили також проект Концепції програми інформатизації Харківської області й здали в експлуатацію систему електронного документообігу апарату облдержадміністрації.

Усі ці розробки можуть стати основою проекту зі створення регіональної та муніципальної геоінформаційної системи, робота над яким могла б об’єднати програмістські сили міста.

— Ви можете навести приклади роботи муніципальних систем?

— У Росії вони працюють у Москві, Таганрозі, Пермі, Оренбурзі та інших містах. Досвід росіян показує, що є кілька варіантів фінансування проектів — це пайова участь зацікавлених організацій міста, муніципальна позика та зарубіжні інвестиції. Наш університет готовий узяти на себе функції головного виконавця в створенні такої інформаційної системи для Харкова з орієнтацією на розробку в майбутньому комплексної системи підтримки прийняття управлінських рішень.

— Раніше у вашому вузі навчалося багато студентів із Бєлгорода, Курська, Воронежа, Ростова, виконувалися спільні науково-технічні розробки. Чи триває співпраця нині?

— Щоб відновити колишні взаємовигідні зв’язки, потрібно мати відповідну законодавчу базу. Нині з Росії в університет абітурієнти не їдуть, хоча в близьких до Харківщини російських регіонах таких фахівців не готує ніхто. Причина в тому, що нині нашу військову кафедру не мають права проходити громадяни інших держав, включаючи Росію, навіть за гроші. Ідеї відновлення і зміцнення науково-технічних зв’язків із Росією, що називається, витають у повітрі. Приміром, на обласному форумі «Освіта, наука, виробництво» висунули пропозицію заснувати в Харкові українсько-російський науково-технологічний центр, який би функціонував тут на кшталт УНТЦ у Києві. Робота центру могла б проходити відповідно до міжурядової «Програми міжрегіонального і прикордонного співробітництва України й Російської Федерації на 2001—2007 роки».

— Михайле Федоровичу, нинішні студенти університету в числі фахівців-комп’ютерників усього світу вирішуватимуть завдання в галузі інформаційних технологій вже в ХХI столітті. Як ви думаєте, над чим вони працюватимуть?

— Створення глобальної Мережі, доступ до якої матиме кожна людина в будь-який час. Розпізнавання, синтез і безпосереднє запровадження живої мови в комп’ютер. Опрацювання візуальної інформації. Питання розширення пам’яті машини, нейросистеми. Проте основні функції комп’ютера — швидка лічба, пам’ять і перетворення — збережуться.