Про «Візії» Кайку, або Як правильно гризти лікті в лабіринті науково-популярної літератури

Нарешті таки дочекалися… Серії науково-популярної літератури українською мовою. Щоправда, наразі перекладної, але ж таки дочекалися! Для людей, котрі на такій літературі повиростали, цю подію можна прирівняти майже до загальнонаціонального свята.

Таке враження, ніби з приходом незалежності наші дорослі науковці, видавці та урядовці раптом взяли й забули, з чого саме в людини починається зацікавлення наукою. Забули, скільки важать для розвитку вітчизняної науки, виробництва, загалом суспільного прогресу ті кілька до дірок зачитаних науково-популярних книжечок у бібліотеці… На щастя, нарешті таки знайшлися сміливці, котрі відважилися заповнити порожні святі місця в бібліотеках, бібліотечках та книжкових ятках. І, до речі, трохи потіснити на останніх книжки із серії «про бермудський многогранник — незакритий пуп Землі»....

За цю нелегку справу взялося львівське видавництво «Літопис». Незабаром на українського читача чекатиме ледь не ціла поличка із серії науково-популярних книжок під назвою «Лабіринт». Услід за першою книжкою — «Візії: як змінить наука ХХІ століття» американського фізика Мічіо Кайку, свято прийде на вулицю прихильників (а також і майбутніх прихильників) математики, потім — знову черга фізики, потім…

Але, як і в будь-якої прискіпливої людини, відразу після першого відпливу радості самі собою почали з’являтися в’їдливі запитання…

Приміром, після перших кількох розділів «Візій» у будь-якого українського читача неминуче виникне просте запитання: чому таких книжок не пишуть наші вчені?! Річ у тому, що Мічіо Кайку — надзвичайно сумлінний популяризатор науки. А цю книжку він писав насамперед для читачів американських. Тому для ілюстрування тих чи інших наукових досягнень (або ж потенційних досягнень) він використовує суто американський культурний контекст.

Науковий редактор «Візій», професор Іван Вакарчук ще у передмові попереджає читача, що прочитання книжки сприяє виникненню тривоги «через відсутність мудрих способів стримати людину від небезпечного застосування її ж здобутків та через відсутність захисту тих моральних засад, які нагромаджено впродовж історії, і завдяки яким людина піднесла себе так високо». Однак тривога — це не те слово, яким можна описати відчуття читача, котрий після перегляду останньої сторінки книжки, хочеш не хочеш, а таки задумується над тим, яким же воно буде — ХХІ століття?

Михайло Комарницький, директор видавництва «Літопис»: «Чи є рукописи
в шухлядах?»

— «Візії» — книжка унікальна не тільки в Україні. Вона може бути цікавою майже для всіх, бо в доступній і цікавій формі розповідає про нову динамічну еру науки й технологій, що нині розгортається перед нашими очима. Це ера трьох великих наукових революцій — квантової, біомолекулярної, комп’ютерної.

У «Візіях» ідеться про те, які тенденції пануватимуть у розвитку науки та технологій наступних 10, 20 і 50 років. У багатьох країнах книжка стала бестселером. Так щасливо склалося, що Кайку зумів легко знайти свого читача серед людей різного віку й різного рівня освіченості, якими керує прагнення пізнавати світ.

Він пише про те, що в найближчих 10—15 років услід за приголомшливими науковими досягненнями з’являтимуться і зникатимуть цілі галузі.

Звичайно, розвиток науки дає нам щонайменше дві дивовижно різні перспективи майбутнього. Одна з них ґрунтується на «позитивних» результатах від розвитку новітніх технологій. Це перспектива довгого і здорового життя й достатку: скажімо, з допомогою генної інженерії ми позбудемося спадкових хвороб, із допомогою біоінженерії створимо нові ліки, щоб здолати інфекційні хвороби, і, пересаджуючи гени, виведемо нові породи тварин та сорти рослин. Але найгірша перспектива для людства — це цілеспрямоване зловживання цими технологіями, особливо використання науки для розв’язання війни.

До речі, до вересневого форуму у Львові ми готуємо переклад останньої книжки Івана Павла Другого «Пам’ять та ідентичність». Ця книжка — як заповіт, Папа тут виступає не тільки главою вселенської церкви, а й інтелектуалом. У цій книжці багато застережень про те, що світ, озброєний новітніми технологіями, але без морального стержня, прямує у безвихідь. Прикладом цього є Європа, що в ХХ столітті пройшла надзвичайно важкий шлях через нацизм і комунізм, які призвели до мільйонних жертв. Однією з причин цього була сліпа віра людини в науку, в можливості технологій.

«Візії» Кайку — це перша наша книжка науково-популярної серії «Лабіринт».

Готова до друку книжка «Математика для допитливих» П.Гіґґінса. Науковим редактором цієї книжки є професор Михайло Зарічний, декан механіко-математичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

На завершальній стадії книжка М.Кайку «Гіперпростір».

Вважаю, що варто було б формувати вітчизняний ринок науково-популярних книжок, авторами яких були б українські вчені.

Паралельно з виданням таких книжок мають створюватися телевізійні науково-популярні програми, видаватися дитячі журнали тощо.

Іван Вакарчук, ректор ЛНУ, науковий редактор книжки «Візії: як наука змінить ХХІ століття»: «Популяризатор має жити в науці…»

— Минуло трохи менше ніж десять років з часу написання «Візій». Щодо квантової революції — що з того справдилося, а що не увійшло до його прогнозів?

— Щодо квантової революції, то, наприклад, чого там немає і для чого тоді ще не було експериментального підтвердження — це явище квантової телепортації. Фактично в цій книжці автор тільки доторкнувся до цього питання. 1997 року вперше було експериментально виявлено явище квантової телепортації, тобто «перекидання» певного стану квантово-механічного об’єкта на інший. Відтоді спостерігається бурхлива діяльність на цій ділянці у багатьох країнах як в теоретичному напрямі, так і в експериментальному. Є ціла наука — квантова інформація, де йдеться про квантову телепортацію, про квантовий комп’ютер, квантову криптографію…

Отже, у цьому напрямі за цей час зроблено досить сильний прорив.

— Якщо все ж таки спробувати заповнити прогалини у книжці Кайку і спрогнозувати розвиток науки… Приміром, ті ж квантові комп’ютери — чи можна бодай приблизно спрогнозувати, коли їх створять?

— Квантовий комп’ютер — поки що теоретична машина. Але її елементи вже створюються. Хоча вона і рахує дуже швидко, на відміну від класичного, звичайного, але результати квантового комп’ютера отримуємо з певною імовірністю… Швидкодія дуже висока, тому що в нього обчислення йдуть, так би мовити, багатьма дорогами зразу.

Але біда цього досягнення в тому, що ми ж класичні люди. Щоб зняти результати цих обчислень, ми мусимо зняти одне число. А для того, щоб забрати наступне, ми повинні знов провести обчислення. Однак коли ми зчитуємо результат, то ми нищимо квантовий стан, який дає результат. Тому треба робити обчислення знову і знову, щоб «набрати статистику»…

Результат матимемо з імовірністю, скажімо, 90 відсотків — на відміну від того, що є в класичному комп’ютері.

Це якісно інша машина і потребує якісно нового розуміння.

— Скажіть, будь ласка, до яких наслідків, у суспільстві, в науці може привести створення такого комп’ютера?

— Нині ми переживаємо час гіпертрофії засобів і атрофії ідей. Фундаментальних ідей мало. Всі ходять з мобільними. Всі мають, образно кажучи, комп’ютери. Але що туди вкласти… потрібні ідеї. І тому що буде через певний час?.. Я думаю, що це буде інший рівень якості інтелектуального життя людей. Ідеться не лише про якість життя як таку, а саме про інтелектуальне життя.

— У книжці пана Кайку основну увагу зосереджено тільки на технічних можливостях. Про якесь просування у сфері психіки, моралі абсолютно не йдеться. Тобто виникає таке враження, що його, просування, в таких науках, приміром, як психологія, просто немає…

— Він просто не торкався цього. Я вже згадував у передмові, що час від часу, коли читаєш книжку «Візії», виникає запитання, чи людина собі дасть раду з тим, що вона створила, чи все те вирветься з її рук. Справді, така наука як психологія мала би теж давати якісь відповіді. Ми починаємо по-іншому розуміти, що таке віра, що таке мораль. Ідеться і про життя людини як таке, і про взаємини людей. Скажімо, молекулярна біологія, молекулярна медицина можуть запропонувати такі зміни, що наша психіка просто не витримає.

І ви добре говорите, що ці науки, скажімо, психологія, повинні глибше досліджувати людину і глибше вивчати її як соціальну істоту, щоб ми могли дати собі раду з цим. Хтось мав би ці норми моралі зберігати і творити нові. Він просто не торкався цього питання. А воно дуже складне. Зрозуміло, у всіх науках відбувається свій поступ. Так, ми створили потужні засоби — ми навіть можемо клонувати людину… Але чи витримає психіка людства такі можливості? Ми бачимо, що навіть після чорнобильської катастрофи психіка людей змінилася, вони зрозуміли, що з витворами людського розуму не те що поводитися треба обережно, — потрібно з іншим рівнем відповідальності ставитися до їх реалізації.

— Пан Михайло Зарічний, науковий редактор «Математики для допитливих», розповідав, що відомого американського популяризатора науки Мартіна Гарднера в університеті тримають тільки для того, щоб він писав науково-популярні книжки…

— Мені видається, що якщо людина не є активним ученим, а є лише популяризатором, то вона не буде по-справжньому популяризувати науку. Є такий вислів: «Мене не цікавить думка людей, які щось знають у цій галузі, а цікавить думка тих, які щось зробили в цій галузі». Тобто коли людина щось створила, то вона дуже глибоко відчуває те. А якщо просто я напишу сьогодні про фізику, завтра — про біохімію, економіку чи комп’ютерну лінгвістику , бо «я знаю і одне, і інше», то ця думка не буде дуже глибокою. Кожна наука потребує поваги.

— А на рівні вищих навчальних закладів такої політики заохочення щодо популяризації науки у нас немає…

— Ну як — грішми заохочувати? Я, наприклад, це до слова, погодився бути редактором цієї серії за однієї умови — що не братиму гонорару. Якщо пропонуватимуть гроші — я не робитиму цього. Бо я вже буду працювати з примусу. І цей примус не дає фантазії… Певна річ, якщо жити лише з цього, то, зрозуміло — людям треба оплачувати працю. Але людина-популяризатор має бути добрим вченим, має жити в середовищі вчених, де творяться нові знання. Якщо вона поза тим середовищем, вона не може популяризувати знання. Хоча, я ще раз кажу, це дуже важко — писати про науку для інших людей, це не кожен зможе. Є такі вчені, видатні вчені, які лекцій не могли читати. Є такі, що з високою майстерністю читають лекції, переказуючи чужі думки, але дуже мало створили в науці. А популяризувати «свою» науку — це моральний обов’язок справжнього (на жаль, мушу вживати цей термін!) вченого.

— Я читала вашу книжку «Квантова механіка» — дуже цікава річ, навіть для мене з моєю абсолютно гуманітарною освітою. Там є дуже багато науково-популярних «ліричних відступів». Однак звичайній людині навіть на думку не спаде розгорнути книжку під такою назвою. А ось якби з цих відступів та й зробилася окрема науково-популярна книжка…

— Можливо, я колись її й напишу — книжку, де будуть зібрані лекції популярні, яких я немало прочитав, та й досі читаю…