ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА НАУКИ

Перше квітня доречно оголосити фаховим святом української бюрократії. Її вміння профанувати й фальсифікувати сягнуло такого рівня, що про це можна писати підручники для майбутніх поколінь, інакше не повірять. Щоб елегантно ознайомити читача з особливістю нашої еліти, журналісти використовують спеціально підібране для такого випадку слівце — «лукавство». Коли представник правлячого класу набреше так, що вже ні в які ворота не лізе, можна відзначити, що слуга народу лукавить: міністри лукавлять перед прем’єром, Верховна Рада перед урядом, ну а Президент — перед усіма разом узятими й кожним із нас зокрема...

Свідчень того не злічити, але наразі пропоную простежити приховану чарівність лукавства нашої еліти на прикладі такої модної сьогодні інноваційної політики. Протягом останніх років чи не в кожну публічну промову кожен із представників можновладців неодмінно втулить фразу-другу про інновації. Утім, обізнані люди стверджують, що переважна більшість чиновників і гадки не має про справжнє значення цього слова. Вчені з Національної академії наук навіть пропонували читати для бюрократів лікнепівські лекції на цю тему. Від читання лекцій нагорі відмовилися, але наприкінці минулого року було оголошено: Україна... стала на інноваційний шлях розвитку. Вже на початку 2003-го відбулося кілька представницьких конференцій на цю тему з участю вищих осіб держави, зокрема в Національному технічному університеті «КПІ». Слідом за нею вищі держчиновники, учені, директори заводів у Пущі-Озерній заходилися обговорювати «Основи промислової політики України» — своєрідну промислову конституцію...

Утім, на думку багатьох експертів, ніколи у своїй новітній історії ми не були так далеко від декларованої мети, як сьогодні. Інтенсивна балаканина вищої бюрократії на цю тему лише підтверджує факт: у передвиборних президентських перегонах вирішено поставити й на цю карту. Оглядач «ДТ» запропонував ученим, котрі брали участь у згаданих конференціях, дати оцінку цих подій.

Валерій КУХАР, академік НАНУ:

— Справді, що більше розмов про інновації, то далі ми скочуємося назад. Коли я дізнаюся з преси про чергове «досягнення», приміром, про те, що в якомусь селищі поставили паровоз для опалення будинків, це викликає сміх, щоправда, крізь сльози. Невже це можна вважати інновацією?

На загальних зборах академії я вже наводив приклад, що в нас після ремонту задули мартен і дуже пишалися цим. А Японія закрила останній мартен 90-го року. Настав час знайти інструменти, які базувалися б на врахуванні психології керівників і організаторів виробництва, щоб нововведення в нас справді пішли. А за ними піде й економічне процвітання країни. Без цього ми приречені на животіння.

Борис МАЛИЦЬКИЙ, доктор економічних наук:

— Я, як і мої колеги, уважно стежу за обговоренням інноваційної тематики в «ДТ». На шпальтах тижневика висловлено багато конструктивних ідей. До речі, газета неодноразово висвітлювала погляд голови правління Української державної інноваційної компанії Володимира Рижова на розвиток інноваційної інфраструктури. Він ставить питання руба — інноваційна діяльність має бути прибутковою — і стверджує, що інноваційна компанія використовуватиме прибуток для інвестицій.

Втішно, що на конференції в КПІ і Президент, і прем’єр-міністр заговорили про необхідність створення Українського банку реконструкції та розвитку. Це найважливіший елемент інфраструктури. До того ж Президент вселив надію в учених і навіть назвав цифру, яка вразила всіх, — в Україні необхідно довести фінансування науки до 2,5 відсотка ВВП. Прозвучала важлива думка, що бюджетні кошти мають бути стимулятором інноваційного зростання. Це дуже обнадіює...

Від автора. Здається, підтвердженням цього оптимізму може бути той факт, що Президент підписав указ, відповідно до якого, виплати академікам і членкорам збільшено... втричі. Заступник міністра освіти і науки Андрій Гурджій уже поспішив охрестити його історичним. У НАНУ «історичний указ» охарактеризували точніше — «геронтологічним податком на українську науку». Адже сума, що виділяється на дослідження, не збільшується, і кошти на підвищення доплат вузькому колу осіб черпатимуться з загального казана. Мотиви чергового підвищення виплат академікам аж надто прозорі — Президент заграє з керівництвом НАНУ.

Що це саме так, підтверджує і продовження розповіді Б.Малицького:

— Основна інноваційна сила — дослідники. Про те, що їх різко поменшало за останні роки, говорено вже чимало. Практично невідомо, що ще більш різко зменшилася їх кількість, порівняно з управлінським апаратом. Навіщо нам потрібна така числена армія, дедалі громіздкіший чиновницький апарат із усіма своїми пільгами, нарешті, все більш розбухаючі силові структури? Як це усе пов’язати з націленістю на інноваційний шлях розвитку?

Про зниження ролі науки в державі свідчить і постійне реформування органу управління нею. Його зведено до рівня другорядного департаменту в небагатому Міністерстві освіти. Досить сказати, що на нього припадає... лише 1,5 відсотка коштів, які виділяються міністерству. (Та й ті значною мірою витрачаються на закордонні відрядження людей, котрі часто з безпосереднім науковим процесом мають дуже мало спільного. — Авт.)

Навколо науки багато показухи. Погляньте, що відбулося з законом про інноваційну діяльність. Його розробка далася вченим нелегко. Кілька років тривала колотнеча з підготовки до ухвалення. Потім на нього було накладено вето Президента, яке подолала Верховна Рада. Потім іншим законом про бюджет на рік припинили його дію. Тобто закон нібито й ухвалений, але не працює. І таких прикладів можна навести безліч...

Та й чого чекати від виконавчої влади? У нас так часто змінюється уряд, що руки не встигають дійти до розгляду інноваційних проблем. Він змушений боротися з величезною кількістю інших нагальних питань — невиплата зарплат, зовнішній борг... Усе це потребує відповіді сьогодні, стратегічні справи відсуваються, а вченим нові уряди кажуть: давайте нові рекомендації. А що давати — виконайте вже ухвалене попередніми кабінетами. Натомість у нас скликаються конференції про інновації, щоб поговорити і про все... забути до наступного заходу.

По суті, завдання кожного міністерства — впроваджувати інновації у тій галузі, яку воно курирує. А що реально діється? Економіка спотворена, над нею тяжіють видобувні галузі та галузі з низьким рівнем обробки. Економічна ефективність інноваційного чинника у цих галузях, на жаль, набагато нижча, ніж у галузях із високим рівнем обробки. І така економіка працює ніби сама на себе.

У результаті спостерігаємо парадокс — зростають показники ВВП, виробництво, а фінансові ресурси країни залишилися незмінними . Частка бюджету від ВВП дуже низька. Пригадаймо, Радянський Союз значною мірою розвалився через дешеву нафту й газ — керівництву не треба було замислюватись над пошуком кращої моделі розвитку. Набагато простіше відкрити нафтовий або газовий краник, і можна було зберігати все як є.

У нас аналогічна ситуація. Хай краник не такий багатий, але сировинна база щось таки дає. Хоча тут усе набагато заплутаніше — 40% нашого експорту припадає на продукцію металургії. Формально бюджет одержує валюту. Але ми не враховуємо, скільки дотацій сюди вкладено, скільки списано кредитних заборгованостей, державних гарантій, а потім витрачено грошей на виплату цих гарантій і штрафів за демпінгом! А це все береться з загального казана.

Тепер маленьке запитання: де найширше в нашій країні використовується Інтернет? Ви думаєте в науці, освіті, тобто в галузях, які працюють на майбутнє? Ніколи не вгадаєте — він найкраще розвинений і добре інтегрований у світову інформаційну мережу в металургійній галузі. Тобто все робиться для підтримки невигідної для нашої країни інфраструктури.

Від автора. Проблеми не тільки з металургією — торік Україна нібито мала багато зерна. А де від нього гроші в бюджеті? Усе це схоже на ситуацію в Радянському Союзі, коли ми нібито вирощували зерна по тонні на людину — найбільше у світі, а не було «ні хліба, ні до хліба». Якийсь вічний чиновницький бермудський трикутник, що поглинає будь-які врожаї.

— До речі, треба ще підрахувати — стверджує Борис Антонович, — чи доцільно стратегічно, екологічно й економічно нарощувати виробництво зерна. З історії відомо: шумери загинули, досягши... найвищих урожаїв у тодішньому світі. При цьому вони виснажили свої землі й прогавили появу нової технології. Крім того, для виробництва зерна ми купуємо паливо. При таких цінах на нього та при наших урожаях, можливо, більше заощадимо, взагалі нічого не вирощуючи.

Паливо загалом дуже дороге для села, а міністр транспорту оголосив про вибіркове підвищення тарифів у січні. Ця вибірковість насторожує, оскільки на експорт руди підвищення дорівнює нулю, а на нафту, газ — 25 відсотків. Тобто економічний механізм держави налаштовується підтримувати сировинну галузь і не давати піднятися селянам. До того ж це дуже показовий приклад того, що ніхто з чиновників нічого не збирається змінювати в нашій економіці. Тож тут годі й говорити про перспективи розвитку науки!

Тим часом досвід передових країн свідчить — поява одного робочого місця у сфері промислових досліджень і розробок у середньому забезпечує появу семи робочих місць у виробництві. Для України вирішення цього питання має ключове значення, оскільки в нас величезна кількість «заробітчан» (називають цифру до 7 мільйонів чоловік) за кордоном. Іноземні роботодавці відзначають дуже високий рівень фахової придатності цих людей. Якби ми їх розумно задіяли в нашій країні, відразу на третину збільшився б випуск продукції, навіть за умови, що вони працюватимуть на нашому низькому рівні продуктивності праці. А коли врахувати, що виїхали найбільш енергійні, працьовиті, наполегливі, стурбовані обов’язком забезпечити своїй сім’ї стерпні умови життя, то результат повернення цих людей міг би бути набагато більшим...

Від автора. Це ще одна політична складова інновацій. Мабуть, комусь дуже не хочеться, щоб у країні жили енергійні люди, котрі, побувавши за кордоном, уже багато в чому розібралися. Легше керувати убогими, тихими, ледачими людьми, котрі пиячать і скаржаться на життя. Так спокійніше...

Пам’ятаєте — за колишніх часів радянський читач передплачував газету заради того, щоб швидко перегорнути сторінки і прочитати прогноз погоди. Відтоді все змінилося з точністю до навпаки — тепер він із неврастенічним дрожем розгортає першу сторінку, аби прочитати політичний прогноз — чи не підкаже фантазія оглядачів якихось-там хмар на політичному обрії?..

Час Кучми ввійде в історію розвитку країни як період повної деградації науки, вбивства інновації. Чому? На конференції в КПІ гарант повідомив присутнім, що, оскільки він працював на «Південмаші», де все побудовано на технічній творчості, то інновації у нього в крові. Мабуть, формула крові відтоді змінилася.

За радянських часів західні політичні оглядачі уважно вивчали, у якій послідовності стоять на трибуні Мавзолею під час парадів комуністичні вожді. Це багато про що говорило. Непрямим свідченням зміни ставлення до науки в нашому суспільстві може служити... місце, яке займає президент НАНУ за столом президії на різноманітних конференціях із присутністю вищої бюрократії країни. Колись він сидів би між першою та другою особою в державі. Цього символічного ритуалу завжди чітко дотримувалися. Нині президент НАНУ тулиться десь на другому плані на цьому святі життя, неначе має до нього вельми далекий стосунок. Тож не дивно, що вчені дуже розчаровані минулими гучними інноваційними форумами. Заходи заради галочки підтвердили ще раз — від інтелектуалів правителям у цій країні нічого не треба. Тільки б не зчиняли галасу...