Нічний метелик на колесах

Студент-першокурсник запропонував систему освітлення авто, яка у темряві не засліплює водіїв зустрічних машин

Цікава історія винайдення дзеркала заднього огляду автомобіля. В одного з гонщиків на перегонах захворів напарник, до обов’язків якого входило поглядати назад (за нинішньою термінологією — штурман). Той із безвиході вирішив прикріпити збоку кабіни дзеркало, щоб бачити трасу позаду себе. В результаті він не лише впорався сам, а й виграв ралі. Відтоді дзеркало заднього огляду входить до обов’язкової комплектації будь-якого авто.

Першокурсник Київської академії водного транспорту полтавець Андрій Ходурський теж каже, що до вдосконалення системи освітлення автомобіля його спонукав дискомфорт, який відчували його батько й дідусь-автолюбителі під час поїздок темної пори, коли їх (як, власне, і всіх водіїв та пасажирів на перед­ньому сидінні) засліплювали фари дальнього освітлення зустрічних машин. Родина Ходурських — завзяті автотуристи, для них найкращий відпочинок — на колесах. Спочатку подорожували Україною.

— А коли я вийшов на пенсію, — розповідає Андріїв дідусь Віктор Євгенович, кандидат технічних наук, викладач Полтавського національного технічного університету, — ми з дружиною і внуком здійснили європейський «круїз» — від Полтави до Парижа й назад — через Будапешт, Відень, Зальцбург, Інсбрук, Штутгарт, Страсбург, Дрезден, Краків. Андрій не лише складав маршрут подорожі, а й був за перекладача, оскільки вільно володіє англійською мовою, хоча його улюбленими предметами в ліцеї були фізика й алгебра.

Над ідеєю додаткового освітлення автомобіля Андрій Хо­дур­ський замислився ще восьмикласником.

— Коли ми з дідусем подорожували, нерідко траплялося, що не встигали завидна доїхати до потрібного населеного пункту, — пояснює юнак. — А в темряві зустрічні машини засліплювали нас фарами дальнього освітлення, і ми засліплювали тих, хто їхав нам назустріч. Тож доводиться весь час перемикати світло з дальнього на ближнє. І тоді знижуєш швидкість, бо зменшується відстань освітлення, їдеш наче навпомацки, нервуєш. Та й чимало аварій трапляється через осліплення водіїв. Крім того, фари дальнього світла мають порівняно вузький кут розходження променів, який не дозволяє бачити узбіччя, а на крутих поворотах — і власну смугу руху.

Для кращого освітлення узбіччя вирішили встановити спереду дві додаткові фари, розведені в різні боки. Андрій запропонував вмикати їх із допомогою п’ятипозиційного перемикача. Майже одночасно народилася ідея встановити фару дальнього освітлення на правому задньому крилі машини. Корпус авто закриває її від зустрічних водіїв, а тому вона їх не засліплює, зате добре освітлює дорогу попереду і праве узбіччя шляху. Таким чином народилося два винаходи.

Дід і внук втілили ідею в жит­тя. Купили фари та п’ятипозицій­ний перемикач і, коли три роки тому ремонтували «Ниву» Андрієвих батьків, встановили додаткове освітлення, хоча розуміли, що більшу вигоду матимуть не вони, а ті, хто в темряві їде їм назустріч. Вдосконалення, до речі, не потребувало підсилення потужності електричної частини авто, коштувало 200 гривень і було виконане у власному гаражі.

Андрій показує фотографії проведеного торік експерименту. Стандартне дальнє освітлення висвітлює пішохода на узбіччі дороги на відстані до 50 метрів. Ближнє — до 20 метрів (це менше гальмівного шляху навіть при швидкості 90 км/год). А вдосконалена система освітлення авто добре освітлює пішохода на відстані 40 метрів, а також узбіччя праворуч і при цьому не засліплює водіїв зустрічного транспорту.

Коли Андрій разом із дідусем вирішили запатентувати винахід, їм спочатку відмовили: мовляв, схожий патент уже є. Мусив Андрій перекласти з англійської американський патент і довести, що він виданий лише на розвернуті в різні боки додаткові фари, які вмикаються звичайним трипозиційним перемикачем поворотів. А п’ятипозиційний перемикач і фара дальнього освітлення ззаду на правому борту авто — до такого у світі ще не додумалися. Хоча в Італії, наприклад, цілий науковий центр займається виключно розробкою систем освітлення автомобіля. У Німеччині почали виробляти системи, в яких фари повертаються разом із кермом. У Японії запропонували використати систему нічного бачення і комп’ютерної обробки відеосигналу і т.д. Але скільки коштуватимуть такі системи? Чи кожному водію будуть по кишені?

Серйозного наукового підходу Андрій Ходурський навчився у гуртку «Фізтех» при кафедрі фізики Полтавського національного технічного університету. Його очолює Віктор Ходурський — Андріїв дідусь. Не перший рік Андрій стає переможцем конкурсів Малої академії наук України. Торік дипломом II ступеня було відзначено його розробку «Удосконалення естакад для обслуговування легкових автомобілів», до речі, захищену двома патентами на винахід.

Розробка системи додаткового освітлення автомобіля стала абсолютним переможцем регіонального конкурсу «Винахід-2006» і посіла друге місце в номінації «Кращий молодий винахідник року» у такому ж всеукраїнському конкурсі, що його щороку проводить департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Перемогти у конкурсі, в якому беруть участь наукові та академічні інститути, це справді вагомо. Всесвітня організація інтелектуальної власності визнала Андрія Ходурського найкращим молодим винахідником 2007 року.

Цьогорічне літо для 17-річного Андрія Ходурського було досить напружене: випускні іспити в ліцеї, вступні іспити до Київської академії водного транспорту. Але як тільки освоїться у вузі, обіцяє всім вітчизняним і закордонним автомобілебудівним компаніям надіслати інформацію про свій винахід. Упевнений, що його ідея когось та зацікавить.

Попри любов до автомобілів, Андрій обрав море — факультет «Морський та річковий транспорт», спеціальність «судноводіння». Хоче бути, як і його тато Єгор, капітаном далекого плавання.