Наука — суспільство: від недовіри до діалогу

Поділитися
За останнє сторіччя в науці відбувся настільки стрімкий прогрес, особливо у таких галузях, як нано...

За останнє сторіччя в науці відбувся настільки стрімкий прогрес, особливо у таких галузях, як нанотехнології чи генетично модифіковані сільськогосподарські культури, що навіть самі розробники відповідних технологій не знають, який вплив ці продукти матимуть на наше здоров’я та довкілля в майбутньому.

Якщо ви даєте вашому немовляті вже готову або перероблену їжу — чи перевіряєте наявність у ній генетично модифікованої сої або небезпечних залишків пестицидів? І якщо ви все ж таки перевіряєте етикетки та джерела надходження цих продуктів, то чи достатньо ви розумієте наукові тонкощі, щоб свідомо оцінити ризики для здоров’я вашої дитини?

Занепокоєння, пов’язане з новітніми технологіями, цілком зрозуміле. Воно спричинило появу так званих груп тиску на кшталт «Грінпісу» (Greenpeace) та «Друзів Землі» (Friends of the Earth) у всій Західній Європі, включаючи Британію. Громадська недовіра спричинила протягом останніх років вибух активності науковців, які прагнули розповісти про свою роботу, та викликала інтерес суспільства до результатів наукової діяльності. Якщо ми, як платники податків, оплачуємо їхню роботу, то маємо право знати, що робиться від нашого імені.

Європа перенаселена людьми, і в ній уже практично не залишилося клаптиків дикої природи у чистому вигляді. Групи тиску виступили з протестом проти нерозбірливого застосування агрохімікатів, які забруднюють довкілля, пікетували фабрики й заводи, які допускають небезпечні викиди в річки й повітря. До екологічних протестантів приєдналися активісти захисту тварин, усі, хто дбає про чистоту довкілля.

Британські та європейські політики, впливові науковці зрозуміли: якщо суспільство хоче отримати максимальну користь від науки і технологій — люди повинні краще розуміти науку. Лише інформування громадськості про вже ухвалені рішення для цього замало.

Водночас бізнесмени та промисловці усвідомили: якщо вони прагнуть довіри акціонерів, внутрішніх та зовнішніх інвесторів, а також мати користь від застосування нових — чистіших — технологій, вони теж повинні стати більш відкритими та підзвітними у своїй повсякденній роботі.

На сьогодні зв’язки між науковцями та журналістами в Україні недосконалі, наукові матеріали рідко з’являються у ЗМІ, а наукова журналістика не визнана окремою і важливою спеціалізацією. Університети та науково-дослідні інститути не мають ефективного механізму, щоб доносити широкому загалу інформацію про свої наукові розробки, у них немає професійних прес-служб, наукових веб-сайтів чи інших інструментів для комунікації. Як наслідок — українська наука має надто незначне визнання у світі у порівнянні з наукою США, Росії чи Європи. Це означає, що країна ризикує втратити своїх найталановитіших науковців, які шукатимуть застосування своїм здібностям за кордоном, а брак інвестицій та ефективної співпраці, грантів та зв’язків з європейськими країнами призведе до браку робочих місць та сучасних технологій на виробництві.

На противагу цьому у Британії протягом останніх двадцяти років наукова комунікація перетворилася на важливий складник повсякденного життя. Люди прагнуть почути про найостанніші розробки, прогрес у медицині, про екологічні загрози. Ми чекаємо на останні новини й репортажі про науку та технології і сподіваємося, що вони будуть настільки якісно написані, що їх можна буде зрозуміти так само легко, як і будь-які інші новини. Однак це не так просто, як може здатися.

Наші політичні лідери та впливові особи (а це переважно чоловіки) в галузі науки зрозуміли невідповідність між наявним рівнем громадської довіри до науки і технологій та тією потенційною соціально-економічною користю, яку може принести краще розуміння науки суспільством. Першою їхньою реакцією була спроба «просвітити» громадськість, але з позиції самих науковців. Однак досить швидко стало очевидно, що цей підхід не може бути ефективним, оскільки це не те, чого громадськість хотіла насправді.

Це була «дефіцитна» модель наукової комунікації в суспільстві, яка базувалася на уявленнях науковців, що «винними» є самі люди, які просто мусять більше розуміти науку. Проте вона виявилася безперспективною, а відтак було запропоновано іншу модель — «діалогу», коли основні зусилля спрямовувалися на підвищення якості комунікації. Тепер науковці хотіли відкритого діалогу з громадськістю, намагалися допомогти їй зрозуміти, навіщо потрібна наука і яке вона має значення для нашого повсякденного життя.

У свою чергу науковцям довелося опановувати більш ефективні прийоми комунікації, використовувати неофіційні канали спілкування, такі як газети, радіо, телебачення, чутливо реагувати на громадські побоювання, навіть якщо вони виявлялися безпідставними чи перебільшеними.

Діалог із громадськістю є для науковців складнішим завданням, оскільки він передбачає зміну ментальності, тобто перехід від позиції зверхності до партнерства і співпраці задля користі всього суспільства. Майже всі наукові дослідження в Європі здійснюються за кошти громадян, прямо чи опосередковано отримані від платників податків, тож науковцям довелося навчитися відповідати перед громадськістю за ці кошти. Це також означає, що вони мусять зрозуміти: їхні дослідження принесуть користь лише тоді, коли будуть донесені до широкого загалу та до ключових посадовців, знайдуть підтримку серед наукової спільноти, бізнес-партнерів та суспільства в цілому.

Зі зміною підходів з боку науковців наукова комунікація стала більш професійною, що сприяло науково-технічному розвиткові. Це дає змогу громадськості Європи і в деяких випадках Британії піти далі двостороннього діалогу і фактично впливати на визначення напрямів та змісту майбутніх досліджень. У нас відбулися публічні дебати з приводу технологій, які викликають певні застороги та суперечки, зокрема щодо дослідження стовбурових клітин, нанотехнології та генетично модифікованих харчових продуктів.

Звичайно, мало не половина цих громадських консультацій, які потребують багато часу і коштів, ігнорується політиками або використовується як прикриття, коли їм потрібно виграти час для того, щоб ухвалити рішення, ігноруючи громадську думку. Недавно у британців запитали їхню думку про комерційне вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських культур у Сполученому Королівстві. При цьому до процесу консультування залучили лише комерційних фермерів, оскільки уряд вважав, що дрібні фермери чи люди, які вирощують овочі на власних ділянках, зазвичай не продають своєї продукції, а отже, немає потреби в маркуванні харчових продуктів, вироблених із ГМ-культур.

Дрібні фермери, а також ті, що займаються органічним землеробством та вирощуванням овочів на присадибних ділянках, образилися і подали протести. Через кілька тижнів після завершення громадських консультацій урядові міністри повідомили, що генетично модифікована картопля вирощуватиметься у Сполученому Королівстві, починаючи з березня 2007 року. Вони, напевне, «не встигли» прочитати всі відгуки на своє дослідження громадської думки. Таке цинічне ставлення до думки громадськості є неприйнятним. Як громадськість може довіряти науковцям та уряду, коли її думка ігнорується?

На щастя, у Британії є міцна вільна преса та незалежні наукові експерти, котрі знають, як зробити, щоб їхній голос був почутий через ЗМІ. Ми маємо талановитих журналістів у царині науки та екології, які знають, як трактувати технічні звіти і розуміють, що означають відповідні урядові повідомлення. Отже, ми матимемо нормальні публічні дебати, і люди зроблять свій вибір на наступних виборах.

У Британії існує система конкуренції між університетами та науково-дослідними інститутами, які змагаються за державне фінансування науки, кошти благодійних організацій та за промислові інвестиції. Ця конкуренція спонукає окремих науковців, науково-дослідні департаменти та інститути випускати високоякісні прес-релізи про свої наукові досягнення. З позиції державного сектора, це виправдовує використання коштів платників податків та заохочує тривалу політичну підтримку їхніх наукових зусиль. З позиції благодійних організацій, це є інформацією про успіхи, яких було досягнуто завдяки публічно зібраним коштам, що стимулює активістів благодійних кампаній до подальшої роботи. З позиції бізнесу, це підкріплює впевненість акціонерів та допомагає залучити нові інвестиції.

Це означає, що до редакцій газет, на радіо, телебачення та на електронні ЗМІ щодня надходять сотні високоякісних прес-релізів, що дає журналістам змогу вибрати найцікавіші теми, найважливіші досягнення і найчіткіше написані прес-релізи як основу для формування своїх новин, які потім конкуруватимуть з іншими новинами та темами за місце в ефірі.

Такий тиск подвійної конкуренції означає, що британська наука якісно і зрозуміло висвітлюється у ЗМІ, що не так давно стимулювало розвиток при британських академічних інститутах нової професії — наукових комунікаторів. Їхні прес-служби здійснюють зв’язок між науковцями, ЗМІ та громадськістю. Відтак з’явилася нова спеціалізація в ЗМІ — наукова журналістика. Люди, які пишуть на цю тематику, є експертами у трактуванні наукових здобутків.

Таке експертне висвітлення науки у британських ЗМІ сприяло подальшому зміцненню довіри науковців до журналістів і заохотило їх до громадського обговорення таких складних тем, як зміна клімату, нанотехнології, біорізноманіття чи генетична модифікація. Чим більше цікавих наукових матеріалів з’являється у ЗМІ, тим більший «апетит» до них із боку ЗМІ та громадськості. Знову ж таки, ми вчимося довіряти нашим науковцям, оскільки можемо тепер розуміти, що вони роблять, а інколи навіть маємо право голосу у визначенні того, що вони робитимуть далі.

На жаль, наука в Україні втратила свою престижність, а статус академічних науковців надто низький у порівнянні з бізнесменами, які надають робочі місця, створюють матеріальні блага та пропонують суспільству економічні стимули. Повідомлення про українську науку блокуються спробами газет брати плату за відповідні статті на тій підставі, що вони є рекламними. Таке недружнє і, по суті, саморуйнівне ставлення може походити від неетичної практики перших рекламодавців, маркетингових та PR-агенцій, які з’явилися в Україні та за її межами. Порівняно значні маркетингові бюджети таких агенцій і брак чітких етичних інструкцій в українських ЗМІ дозволили маркетинговим організаціям за відносно символічну плату гарантувати вигідні згадування комерційних продуктів та послуг своїх клієнтів у редакційних колонках газет. Це, у свою чергу, породило в газетярів очікування, що всі інформаційні джерела повинні платити за згадування їх на шпальтах відповідних видань, а українське законодавство про рекламу, схоже, сприяє такій інтерпретації стану речей.

Така практика зустріла б потужний спротив з боку журналістів та редакторів будь-якої поважної газети чи іншого ЗМІ у Сполученому Королівстві. Вона знижує цінність надаваної ними інформації та підриває довіру людей до редакційної незалежності, що, врешті-решт, негативно впливає на продаж видання.

У Сполученому Королівстві ми чітко розрізняємо аналітичні статті і коментарі, новини і суто рекламу. За заповнення цих різних частин газети відповідають різні відділи редакції.

Отже, що можна зробити для поліпшення ситуації в Україні? Для початку громадськість могла б, скажімо, вимагати інформацію про те, які саме наукові дослідження ведуться за її кошти, а відтак журналісти могли б про це написати, а науковці розповісти й належно прокоментувати. Нещодавно я мав нагоду познайомитися з науковими журналістами та з високопоставленими науковцями в Україні, які прагнуть знайти шляхи передачі свіжої наукової інформації, налагодити особисті контакти, посприяти формуванню культури відкритості та прозорості. При цьому виграють усі: наукові та екологічні журналісти дадуть поштовх до публічних дебатів, які є життєво важливими для демократії, науковці побачать, що використання ЗМІ сприяє широкому визнанню їхніх наукових досягнень, що, в свою чергу, сприятиме формуванню позитивного міжнародного іміджу, налагодженню наукових зв’язків з іншими міжнародними інституціями і, нарешті, відкриє їм доступ до міжнародного грантового фінансування та співпраці, а читачі отримають цікаву та корисну інформацію.

Про автора: Майк Рігулсфорд — генеральний директор консультативної агенції Волнат Бюро, що спеціалізується на проблемах сучасної екології, а саме: зміна клімату, відновлювальна енергетика, забруднення довкілля, розвиток транспорту, захист тварин, органічне землеробство та генетично модифіковані харчові продукти. Регулярно публікується у ЗМІ, пише для журналів «Наука в школі», «Сільське життя» та ін., веде програму «Запитання до науки» на місцевій радіостанції Бі-Бі-Сі. Читає курс лекцій з наукової журналістики в університеті Корнуолла, веде курс підготовки матеріалів для PR в університеті Ексетера. Розробив та викладає програму з наукової комунікації, презентації, веде медіа-тренінгові курси для науковців у Сполученому Королівстві та Європі. Провів чимало наукових заходів для громадськості та викладачів наукових дисциплін — зокрема «Наука на сцені» у ЦЕРНі, організовував британські наукові фестивалі, наукові кафе у Мексиці, Словенії, Україні та Британії; був одним з міжнародних суддів у журі конкурсу «Європейський учитель року (наукові дисципліни)-2005».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі