КАТАЛОГ ІДЕЙ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ

Встояти перед спокусою піддивитися, нехай навіть через замкову шпарину різноманітних футуристичних прожектів, своє далеке майбутнє, для людства завжди представлялося непосильним завданням. Тим більше що пророків, здатних у деталях описати життя своїх нащадків через сотні і навіть через тисячі років, завжди було предосить. Проте останнім часом ситуація навколо нас змінюється настільки стрімко, що навіть найсміливіші пророкування бліднуть поруч із повідомленнями про реальні досягнення науки та техніки. Ось і журналісти американського видання The New York Times Magazine, котрі намагалися уявити собі основні трансформації, що стануться в нашому житті в майбутньому, дійшли висновку, що усі викладені нижче ідеї мають вельми серйозні шанси бути реалізованими вже до 2010 року. Причому їхня реалізація залежить не стільки від науково-технічного прогресу, скільки від споживчого попиту на нові види товарів і послуг.

1. Розвиваючі іграшки

Уявіть собі плюшевого ведмедика, здатного самостійно пересуватися навзирці за вашим карапузом, відпо-відати на безкінечні запитання невгамовного дослідника «від трьох до п’яти», грати в усі мислимі та немислимі ігри і при цьому ще розповідати казки і навчати французької мови. Кому з батьків не захочеться ощасливити подібним дивом техніки своє маля? Тим більше що прототип такого ведмедика вже існує. За назвою Smart Alex. Правда, він не плюшевий і навіть не ведмежа, зате здатний виконувати всі функції «виховного комбайна», який поєднує в собі няньку, гувернантку та напарника для ігор, чиї навики постійно ускладнюються разом з дорослішанням дитини. Компанія Team Concepts, що розробляє спеціальні лаптопи для дітей, забезпечила Алекса пристроєм для розпізнавання мови, безпровідниковим 900-мегагерцним приймачем, потужним вбудованим комп’ютером із складною програмою, яка самонавчається. Журналістці Фернанде Мур навіть удалося роздобути Тямущого Алекса на кілька годин у своє розпорядження. Вірніше, у розпорядження свого чотирирічного сина та його друзів-однолітків. Малята спочатку злякано відсахнулися від пластикової коробки з очима, руками і ногами, коли апарат, заблимавши лампочками, звернувся до них із питанням: «Ви хочете пограти в гру? Чи ви бажаєте послухати казку? Скажіть «казка» або «гра». Не отримавши відповіді від ошелешених дітлахів, Алекс наполегливо повторив: «Скажіть «казка» або «гра». Почувши нарешті у відповідь «казка», Алекс приступив до художнього відтворення історії про Золотоволоску і трьох ведмедів. Проте не встиг він добратися навіть до середини, як малята перебралися в інший куток кімнати і затіяли немудру гру у фантики, нарізані зі старих поштових листівок. Навколо технічної новинки залишилися лише дорослі, захоплено та здивовано прицмокуючи. Утім, дивуватися їм потім довелося ще раз, коли малюки, награвшись у фантики, захотіли їсти. «Ми підемо до піцерії чи до кондитерської? — вимогливо запитували вони. — Скажіть «піца» чи «морозиво».

2. Таблетка під колір шкіри

Людство (причому не лише його краща половина) вигадало чимало способів змінювати колір шкіри. Біологи пов’язують подібне прагнення з проявом древніх механізмів мімікрії, а соціологи — з фізіологічною основою расизму, який можна перебороти, лише перетворивши «чужу» ознаку на «свою». Як би не було, люди не втомлюються годинами лежати в солярії, обмазувати себе кремами для освітління чи, навпаки, засмаги, зішкрябувати з себе верхні, непідходящі кольори шарів шкіри лазером або за допомогою хімічного пілінгу. Утім, уже найближчим майбутнім від усіх цих варварських методик можна буде відмовитися і відтінок шкіри для себе добирати... в аптеці, купляючи відповідні таблетки. Прототипи таких таблеток вже існують, причому випробувані вони були ще 1984 року. Тоді професор клітинної біології з Аризонського університету, котрий досліджував механізм дії меланоцит- стимулюючого гормону, що регулює вироблення клітинами шкіри пігменту меланіну, увів такий гормон у свій організм. Через три тижні його шкіра справді набула значно темнішого відтінку, але водночас професор схуд на два кілограми і довго потім лікувався від приапізму (тривалої хворобливої ерекції). Проте вчені, з’ясувавши відтоді існування в організмі аж п’яти видів рецепторів цього гормону, вважають, що в найближчі 10—15 років робити свою шкіру темнішою чи світлішою за допомогою таблеток можна буде без будь-яких побічних ефектів. І тоді, твердять вони, населення Землі зможе реалізувати свої підсвідомі прагнення: жителі Африки — стати світлішими, а європейці — набути бронзового відтінку.

3. Інтелектуальний автомобіль

Той факт, що сучасна побутова техніка за коефіцієнтом свого інтелектуального розвитку вже переважає багатьох своїх власників, давно став джерелом додаткового заробітку західних психотерапевтів. Маркетологи ж, дійшовши висновку, що холодильник можна навчити аналізувати запаси пива та робити за потребою нове замовлення, а от навчити любителя цього пива ставити ємності з напоєм увесь час на ту саму поличку практично неможливо, вирішили заробити на продажу такої техніки, яка тішить самолюбство своїх власників, не демонструючи їм своєї розумової переваги. Інакше кажучи, якщо пунктуальна господиня згодна грати за правилами і ставити пакет із молоком у відведене для нього місце, то «розумний» холодильник простежить, аби це місце ніколи не було порожнім. А в іншому разі самоусунеться від контролю за наявністю продукту, надавши безладному господареві зайву можливість поремствувати на ненадійність цих «нетямущих залізяк». Проте коли йшлося про системи безпеки автомобілів, від цієї ідеології все ж вирішили відмовитися. Більше того, у комп’ютерний центр автомобіля майбутньо-го заздалегідь вкарбовується аксіома, що будь-яке двоноге, котре прагне зайняти місце водія, характеризується вкрай нестійкою психікою, загальмованою реакцією, суїцидальними нахилами і до того ж постійно збирається заснути прямо за кермом. Тому щойно в бортового комп’ютера виникають найменші сумніви в дієздатності господаря, керування автомобілем відразу переходить у надійніші руки, вірніше, чіпи. Спеціальні радари, розташовані на задньо-му та передньому бамперах, настільки швидко відреагують на перевищення критичної швидкості наближення потенційно небезпечних предметів, що водій навіть не встигне зрозуміти, чому його автомобіль зупинився чи, навпаки, прискорив швидкість. Та й розвинути надто високу швидкість або здійснити небезпечний поворот, не виправданий із погляду машинної логіки, ніякому лихачу не вдасться. Хоча, можливо, для любителів усе ж розроблятимуть спеціальні моделі, здатні створювати певну ілюзію небезпечної гонки. І при цьому без усякого ризику для оточуючих.

4. Електричка, на яку не можна спізнитися

Утім, паралельна розробка транспортних засобів майбутнього дає підстави припустити, що такі автомобілі якщо і будуть використовуватися, то лише на заміських трасах. А в межах великих міст усі наземні та підземні види транспорту поступово відімруть, поступившись місцем єдиній транспортній системі під назвою SkyTran. Ця система нагадуватиме велетенського багатоголового ящера, котрий розставив над містом свої кінцівки-опори та постійно ковтає і випльовує тисячі індивідуальних фіброгласових коконів, здатних переміщатися всередині цього монстра зі швидкістю 150 км на годину. Посадкові станції цієї системи розташовуватимуться практично на кожному розі, і з будь-якої точки міста можна буде потрапити в будь-яку іншу, просто набравши на панелі управління індивідуальної кабінки, що злегка нагадує кабінки гірських підіймачів, точку призначення. Єдина система управління сама складе оптимальний маршрут, який цілком виключить можливість виникнення пробок навіть у найпіковіші для переміщень години. Правда, за принципом дії ця система значно відрізнятиметься від усіх існуючих транспортних засобів. Кабінки пересуватимуться на магнітній подушці, щоправда, на відміну від вже існуючих монорельсів, SkyTran не потребуватиме ані потужних електромагнітів, ані потужних зовнішніх джерел електроенергії. Простий магніт, розміщений під днищем кожної кабінки, переміщуючись щодо двох видів спіральних провідників, розташованих знизу вздовж маршрутних ліній, створюватиме електричне поле, яке, натомість, спричинить утворення ефекту левітації та надання кабінці поступального руху. Невелика кількість електричної енергії використовуватиметься лише для підйому кабінки з посадкового майданчика на верхній, транспортний рівень. Створення такої системи, за оцінками її розробників, дозволить розв’язати не тільки власне транспортну проблему великих міст, а й усуне негативний вплив на навколишнє середовище, знизивши до мінімуму викид шкідливих речовин і витрату невідновлювальних джерел енергії.

5. Віртуальний телекінез

Унаслідок ушкодження стовбура мозку Джон Рей виявився повністю паралізованим. Він не може не лише ворушити руками та ногами, а й навіть самостійно дихати. При цьому всі вищі функції нервової системи збереглися. Думки, почуття, бажання, страждання — все це виявилося замкненим усередині тлінної оболонки, яка цілком втратила функціональність. Єдиним засобом спілкування з зовнішнім світом донедавна для Джона лишалися порухи повік, котрими він міг давати позитивні чи негативні відповіді на альтернативно сформульовані запитання. Проте в березні 1998 року йому зробили унікальну 12-годинну операцію — у його мозок вживили спе-ціальні електроди, вмонтовані в спеціальні конуси зі скловолокна. Ці конуси розмістили в тій ділянці кори головного мозку, що контролює рухи лівої руки. Після того, як у конус проросли відростки нейронів, електроди, що з допомогою мікроскопічних золотих контактів знімали з аксонів електричні імпульси, стали частиною так званого комп’ютерно-мозкового інтерфейсу. З допомогою цього інтерфейсу Джон одержав можливість, віддаючи подумки накази паралізованій руці, пересувати курсор по екрану комп’ютера, на якому були розміщені спе-ціальні слова: «Допоможіть», «Боляче», «Незручно». Цю систему Джон засвоїв досить швидко, і невдовзі сам міг у разі потреби викликати до себе медпрацівника, не чекаючи, поки той із черговим обходом зайде до палати і поставить правильно сформульоване запитання.

Наступним етапом було навчання Джона навичок телекінетичного машинопису. Йому належало тим самим способом пересувати курсор по екрану, де були виведені всі літери. На те, щоб навчитися друкувати своє ім’я, у Джона пішло кілька місяців. За наступні півроку він довів швидкість друкування до трьох знаків на хвилину. Проте потім на його обох очах почала розвиватися катаракта, і на цілий рік від експериментів із використанням візуальних символів довелося відмовитися. На зміну їм прийшли музичні тони різної висоти, кожен з яких відповідав певній букві. Спеціальний синтезатор відтворював потім слова, складені Джонні із таких «звукових» букв. Утім, недавно йому видалили катаракту, і нині він відновлює свої навички друкування.

Філіпп Кеннеді та Рой Бакай, нейрохірурги американського госпіталю для ветеранів у Декатурі, переконані, що най-ближчими десятиліттями такі імплантовані електроди дозволять пацієнтам з паралізованими кінцівками не лише налагоджувати зв’язок з комп’ютером, а й повертати собі здатність до активних рухів. Правда, для цього в м’язи їхніх паралізованих кінцівок також потрібно буде вживляти електроди, які безпосередньо прийматимуть сигнали, передані електродами, вживленими в мозок.

6. Кухня зі сканером і штучним язиком

Штрих-коди, які у наше життя почали входити недавно і не так щоб вельми наполегливо, супроводжують сучасних американців протягом усього їхнього свідомого життя. Складні комп’ютерні системи, що у сучасних мегамаркетах сканують вміст споживчих кошиків, річ для них настільки звична, що їм досить легко уявити її в себе вдома. Усі продукти, які потрапляють у дім, природно, із наявними штрихами-кодами, пропускаються через такий домашній сканер, а він передає всю зібрану інформацію в домашній комп’ютер. Бізнес-леді, вирішивши влаштувати у вихідні вечірку на 12 чоловік і знайшовши в Інтернеті приголомшливий рецепт печені по-українськи, прямо з роботи з модему відправляє додому посилання на цей конкретний рецепт і дає завдання домашньому комп’ютеру підготувати для майбутньої вечірки всі необхідні продукти. Комп’ютер сам складає меню, робить розкладку, звіряє з наявними запасами, робить замовлення на відсутні компоненти і доповідає про виконання завдання. У разі, якщо якийсь зазначений у рецепті компонент (приміром, шкварки) через Інтернет замовити не вдалося, комп’ютер здійснює пошук аналогічних рецептів і пропонує свої варіанти святкового меню. Для ведення повсякденного моніторингу наявності продуктів комп’ютер працює за основною схемою. Така система контролю за поповненням запасу продуктів не вимагає від людини взагалі ніяких додаткових зусиль, оскільки, коли певний продукт з штрихом-кодом спробують занести в кухню, минаючи скрупульозний сканер, він обуриться не гірше від охоронної сигнализації в супермаркеті.

Зате після того, як продукт роздруковано, найбільш завбачливі господині обов’язково перевірять його смакові якості за допомогою штучного язика. Це — силіконова пластинка з поштову марку, де розташовані численні пори. Кожна є крихітним хімічним рецептором, чутливим до певної хімічної речовини. Дані, зібрані з допомогою цих рецепторів, знову надходять у центральний домашній комп’ютер. У такий спосіб можна з’ясувати не лише ступінь солоності сирого м’ясного фаршу, а й наявність у цьому фарші дизентерійної палички чи сальмонели.

7. Інтерактивна піжама

Багатофункціональність одягу майбутнього відтепер визначатиметься не стільки естетичними запитами кутюр’є, скільки можливостями технічного дизайнера тканин. Однією з різновидів подібної багатофункціональності стане одяг з ароматерапевтичними властивостями. Приміром, піжама, пошита зі спеціальної тканини, матиме спеціальні рецептори, здатні реагувати на прискорений пульс, неспокійне перевертання та інші ознаки безсоння виділенням із спеціальних волокнистих ємностей заспокійливих пахощів ванілі. За млявого м’язового тонусу та зниженого тиску одяг для ранкової пробіжки виділятиме тонізуючі пахощі герані. Крім ароматерапевтичного одягу конвеєрного виробництва, можна буде звертатися і до послуг індпошиву. Приміром, замовити комплект нижньої білизни з феромонами свого партнера, в яку вбратися перед його приходом. Передбачається, що найпримітивніші комерційні розробки цієї ідеї з’являться на прилавках магазинів вже в найближчі п’ять років.

А от універсальні реглани, здатні контролювати основні життєві показники свого власника, надійдуть у продаж уже до кінця наступного року. Такий одяг постійно реєструє частоту серцевих скорочень, температуру тіла і частоту дихальних рухів і передає всю зібрану інформацію на мініатюрний комп’ютер завбільшки з пейджер. Останній можна закріпити, приміром, на паску. Цей пристрій, натомість, опрацьо-вує отриману інформацію й у разі виникнення небезпечної ситуації передає сигнал на центральний диспетчерський пункт. Такий одяг призначений, передусім, для солдатів діючої армії, членів рятувальних команд, а також для немовлят, котрим дедалі частіше став загрожувати синдром раптової дитячої смерті.

Одяг, здатний змінювати свої основні властивості (колір, теплопровідність і так далі) залежно від зміни параметрів зовнішнього та внутрішнього середовища, також вже існує в дослідницьких лабораторіях. Спортивні костюми, колір яких змінюється залежно від частоти пульсу, із нетерпінням чекають не лише спортсмеи, а й любителі дискотек. А тим часом НАСА фінансує дослідження зі створення клімат-чутливого одягу. Тканина для нього містить мікрокапсули парафіну, здатні безліч разів набирати і віддавати тепло. У такому светрі неможливо змерзнути на вершині Евересту і перегрітися в пустелі Сахара. Правда, светра такого поки що не існує. Зате рукавички, шкарпетки і підшоломники американські технологи вже випробовують.

8. Бездоганний коп

Незважаючи на велику кількість поліцейських серіалів із найчарівнішими та найпривабливішими акторами в головних ролях, образ поліцейського в реальному житті особливої симпатії ні в кого не викликає. І причина цього у безлічі помилок, які він змушений робити, виконуючи свої службові обов’язки. Передусім це стосується застосування вогнепальної зброї. Досить часто його жертвами стають ні в чому не винні люди, і навпаки, запеклі злочинці одержують можливість втекти від переслідування тому, що проти них не наважилися вести вогонь на поразку. Тому зброя, яка лише тимчасово знерухомлює підозрюваного і при цьому не завдає серйозної шкоди його здоров’ю, вельми знадобилася б рядовим поліцейським, а не тільки капітану Керку з «Зоряних війн». І такий фазер, як з’ясувалося, вже існує в Каліфорнійському університеті. Його дія грунтується на використанні відразу двох досить доступних технологій: тетанізації (форми електричної стимуляції, широко застосовуваної в анестезіології), і лазерного впливу на організм людини. Лазерний промінь у цьому випадку є майже нешкідливим ультрафіолетовим променем, який, у сукупності з електричним полем, виникаючим в іонізованому повітряному просторі вздовж руху променя, викликає тимчасовий параліч кістякових м’язів. Правда, існуючий фазер має розмір крупної валізи і коштує десь 100 тисяч доларів. Проте до 2010 року розробники обіцяють зменшити його розміри до звичайного пістолета, а вартість — до кількох сотень доларів.

Утім, технічне переоснащення знадобиться поліцейським не лише для того, аби спіймати злочинців. Про те, що сучасні детективи сліди на місці злочину швидше знищують, ніж знаходять, написано вже чимало книг. Однак за кілька років поліцейські взагалі не з’являтимуться на місці злочину. Замість них там працюватимуть мікророботи, озброєні спеціальними детекторами. Так, сканування місця злочину рентгенівськими променями, в яких сліди пороху починають флуоресціювати, допоможе простежити напрямок пострілу. Сліди крові будуть виявлені за підвищеною концентрацією іонів заліза, сперми — за цинком. Місце злочину в цілому вивчатиметься з допомогою тих же методик, що і поверхня Місяця безпілотними дослідницькими зондами, а інформацію, зібрану ними, використають для відтворення тривимірної моделі місця злочину. І тоді адвокатам підозрюваного не вдасться більше відхиляти найнезаперечніші докази його вини, посилаючись на всілякі порушення, допущені під час збирання речових доказів.

9. Непорочне зачаття

Заняття сексом і продовження роду в уявленні сучасної людини давно втратили свою нерозривність. А з наступного десятиліття ці процеси, так би мовити, перетворяться на «дві великі різниці» і завагітніти не «через пробірку» не наважиться жодна розсудлива жінка. Адже тільки в такий спосіб можна гарантувати, що в дитини не буде не лише вроджених аномалій, а й схильності до різноманітних невиліковних захворювань.

Власне, доімплантаційну генетичну діагностику (ДГД) уже зараз щорічно проходять кілька сотень ембріонів. Суть цієї процедури ось у чому: після того як штучно запліднена батьківськими сперматозоїдами материнська яйцеклітина досягне восьмикліткової стадії свого розвитку, у неї беруть зразок ДНК. Цей зразок перевіряють на наявність генів, відповідальних за розвиток деяких спадкових дефектів, і лише у разі відсутності по-дібних генів продіагностовану яйцеклітину імплантують у матку. Вартість такої процедури поки що дуже висока — від 12 до 15 тисяч доларів, до того ж у кожному конкретному випадку ДНК досліджується лише на наявність якогось одного певного гена. Цим і пояснюється те, що така діагностика проводиться в США лише для тих сімейних пар, у котрих уже є дитина з певним генетичним дефектом, або тих, котрим довелося піти на аборт через продіагностовану у плоді патологію, несумісну з життям. Проте, як вважають у Чиказькому центрі медичної генетики, протягом наступного десятиліття буде розроблено методики, які дозволять проводити одночасне тестування ДНК на наявність схильності до кількох сотень серйозних захворювань, включаючи онкологічні, хворобу Альцгеймера, гіпертонію, ниркову і серцеву недостатність, цукровий діабет.

Правда, при цьому може виникнути інша проблема. Адже методик, що дозволяють «виправляти» чи заміщати дефектні гени, у генетиків поки ще немає. І весь сенс подібної діагностики зводиться лише до виявлення дефекту — такий зародок не підлягає імплантації. Поки йдеться про серпоподібно-клітинну анемію, муковісцидоз і ще кілька захворювань, така тактика цілком виправдовує себе, оскільки в згаданого подружжя наступний зародок може вже не мати гена саме цього захворювання. Проте не секрет, що кожен з нас є носієм як мінімум кількох мутацій, із котрих хоча б одна в змозі викликати схильність до певного захворювання. І за повного тестування ДНК може з’ясуватися, що цілком здорових зародків узагалі не знайдено. Тоді батькам доведеться робити нелегкий вибір, кого ж з них імплантувати — схильного до розвитку раку кишечнику чи цукрового діабету? Імовірно, саме тоді люди і повернуться до давнього доброго способу зачаття, який не ставив майбутніх батьків перед такими складними дилемами?

10. Періодична преса

Про винахід електронного чорнила, що дозволяє на тому самому аркуші паперу багаторазово відтворювати різні тексти, «Дзеркало тижня» вже писало. Тоді йшлося про експерименти Ніка Шерідона з компанії Xerox PARC, котрий розміщував на аркуші паперу мільйони мікросфер, у кожній одна половинка була пофарбована білим кольором, а інша — чорним. Під дією електричного поля ці сфери могли повертатися то темним, то світлим боком догори, укупі створюючи графічний візерунок будь-якої складності. Таким чином, ту саму книгу можна було «зарядити» казками Пушкіна, підручником економіки або ж телефонним довідником. Правда, сам процес «перезарядки» вражав складністю і потребував наявності спеціальної апаратури. Проте відтоді ця ідея набула подальшого розвитку. Джо Джекобсон із компанії Media Lab запропонував ще оригінальніше рішення: у його варіанті аркуш паперу теж покривають безліччю мікросфер, проте вони не мають постійного забарвлення. Ці мікрокапсули містять малесенькі частки білого і синього пігментів, здатних, знову ж під впливом електричного поля, збиратися на протилежних (верхньому і нижньому) полюсах сфери. Правда, роль електродів у цьому випадку мають відіграти дві прозорі пластикові пластини, між якими, як у канцелярський файл, і вставляють аркуш паперу. При цьому сам електричний сигнал може завантажуватися з допомогою спеціального приймально-передавального пристрою чи з власного комп’ютера, чи з єдиного бібліотечного центру. При цьому витрати енергії, щоб перетворити «Війну і мир» на не менш багатосторінкову сагу Пруста, становлять частки вата.

Ця ідея здатна революціонізувати не лише книгодрукування. Електронні мас-медіа зіллються в єдине ціле з паперовими, що їх, власне, і породили. Причому, виглядатиме це таким чином: на паперову скатертину кухонного столу щоранку проектуватимуть останні новини, включаючи відеотрансляцію різноманітних подій. А дорогою на роботу в метро можна буде читати тоненьку брошурку, на кілька сторінок якої, відповідно до їхнього перегортання, послідовно завантажуватиметься хоч усе зібрання творів Мариніної. У зв’язку з цим спливають у пам’яті слова Нейла Гершенфельда з американського консорціуму Things That Think: «Якби книгу було винайдено після комп’ютера, то це було б розцінено як най-більший прорив». Схоже, саме так нині і відбувається.

11. Побачення за наводкою

1998 року Майкл Борер створив спеціальний прилад під назвою LoveGety, що мав допомогти японським під-літкам знаходити собі пару. Цей прилад, здатний до ненаправленого випромінювання радіохвиль, був розрахований на приймання свого сигналу в радіусі 15—20 метрів таким самим приладом, настроєним на прийом. Більше того, випромінювання могло проводитися в однім з п’яти режимів, які висвічувалися на екрані дисплея приймача у вигляді різноманітних символів. Останні означали: власник передавача шукає партнера для того, щоб побалакати, пообідати, потанцювати, поцілуватися чи зав’язати серйозні стосунки. Два мільйони таких радіосвах були продані в Японії ще до кінця першого року.

Нині Борер розробляє нову, удосконалену модель, збираючись продавати її в Америці. Electronic Cupid накопичуватиме про свого власника певні дані, що відбивають його вподобання, інтереси та моральні засади, і постійно обмінюватиметься своєю інформацією з аналогічними приладами, котрі опиняються в радіусі його дії. Щойно отриманий «цифровий профіль» співпаде за основними параметрами з таким же власника пристрою, «Електронний Купідон» негайно подасть звуковий сигнал. А далі знайти свого судженого в натовпі індивідуумів, озброєних найрізноманітнішою електронікою, яка гуде та дзвенить, буде вже справою техніки.

Паралельно з цим Тед Селкер із компанії Media Lab також розробляє механізм об’єднання людей на основі їх «віртуальних профілів». Правда, для цього він використовує спеціальні Інтернет-методики, які нічого спільного не мають ані з віртуальними бюро зна-йомств, ані з електронними свахами. Тед вважає, що навіть найщиріші та найдокладніші відповіді на запитання безкінечних анкет, не дозволяють створити реальний образ людини, люди просто не здатні до об’єктивної самохарактеристики. Тому він сам займається створенням таких образів, аналізуючи особливості лексики та стилю всіх електронних послань, а також відслідковуючи траєкторію руху очей чи курсору в процесі вивчення кожної веб- сторінки. Щойно він знаходить пари людей, котрі мають подібні характеристиками, він надає їм можливість обмінятися веб-адресами. Утім цілком можливо, що інформація, зібрана таким чином, може стати в пригоді не лише в процесі пошуку собі пари. «Комп’ютери допоможуть нам зрозуміти, ким ми є насправді, на відміну від того, як ми уявляємо собі те, ким ми є», — твердить Тед.

12. Лікар, котрий завжди з тобою

Можна навіть сказати, що це лікар усередині тебе. Принаймні, він зможе там опинитися за перших же ознак певної патології. Приміром, у мить виникнення хворобливих відчуттів у грудній клітині можна буде зробити собі спеціальну ін’єкцію так званих респіроцитів. Ці маленькі утворення, що імітують червоні кров’яні клітини, несуть на собі не лише кисень, а й фантастично мініатюрні комп’ютери, які забезпечують доставку «вантажу» тим клітинам, які відчувають кисневе голодування. Правда, відтоді, коли подібні перспективи нанотехнології наблизяться до реальності, нас відділяє кілька десятиліть. Хоча створення пасивних наносенсорів, здатних циркулювати всередині нашого кров’яного русла та сприяти виявленню різноманітних патологій за рахунок флюоресценції, уже практично завершили відразу кілька американських лабораторій. А до кінця наступного десятиліття мають з’явитися так звані нанороботи, здатні збирати та передавати зсередини досить складну інформацію про стан будь-яких органів. Тоді ж з’являться і перші моделі «інтелектуальних бомб», яким під силу доставляти мікрокапсули з різноманітними лікарськими препаратами безпосередньо до ушкоджених клітин, приміром, ракових, а також знищувати будь-які патологічні віруси та бактерії. Більше того, таким самим чином медики збираються в найближчому майбутньому боротися ще з одним, досить специфічним захворюванням, відомим під назвою «старість». А звідти вже рукою подати і до роз- в’язання проблеми безсмертя взагалі. Отже «наноманія», якою марять учені розвинених країн, навряд чи хоч когось залишить байдужим. Не марно ж адміністрація Клінтона запропонувала виділити 227 мільйонів доларів на реалізацію Національної нанотехнологічної ініціативи, одним із пріоритетів якої визнано боротьбу зі старінням.

13. Ефект присутності

Настільний тривимірний принтер ані за розміром, ані за вдачею не відрізняється від тих, цілі табуни яких розмістилися в наших офісах. Зате дуже незвично виглядатиме його основний продукт життєдіяльності. Замість маловиразного, нехай навіть і кольорового, плоского зображення нової моделі фена чи супермодної пари взуття, 3Д-принтер видасть їх точну об’ємну копію. Для цього недалекому нащадку ThermoJet доведеться пошарово наносити не найдрібніші крапельки фарби, а найдрібнішу суспензію розплавленого пластику, до того ж відразу в тривимірній системі координат. Правда, підсушити волосся таким феном навряд чи вдасться, оскільки 3Д-принтер спроможний відтворювати лише форму об’єктів, але аж ніяк не їхню внутрішню начинку. Принаймні, це стосується вже існуючих розробок. А от голографічні відеотелефони, яких, правда, поки що немає навіть у вигляді діючих прототипів, обіцяють створити повний ефект присутності як живого, так і неживого об’єкта. Правда, навіть ця багатообіцяюча технологія не зможе вирішити проблему укладки волосся у разі відсутності старого доброго фена. Зате допоможе зібрати за одним новорічним столом родини, котрі за волею долі виявилися розкиданими по всій земній кулі. Принаймні поки лише по земній кулі. Адже в най-ближчому майбутньому розселення людства за межами нашої планети американські журналісти ще не передбачають.

Оксана ПРИХОДЬКО за матеріалами журналу The New York Times Magazine