ІНВЕСТИЦІЇ — НА ВІТЕР?

Про закриття Чорнобильської АЕС не напише хіба що лінивий. Проте, якщо відкинути всю лірику, суть проблеми полягає в тому, що з поворотом рубильника, який відправить станцію в небуття, енергосистема України втратить приблизно двадцяту частину потужності.

Чисто теоретично проблему повинні були вирішити ще кілька років тому, добудувавши атомні блоки Хмельницької та Рівненської АЕС. Однак якось не склалося, за п’ять років узгоджені питання фінансування добудовування так і затихли. І тільки напередодні закриття ЧАЕС Євробанк прийняв рішення про виділення $215 млн.

До того ж, деякі з кредиторів не горять бажанням фінансувати добудовування атомних генераторів. «Червоно-зелена» коаліція (соціал-демократи й Партія зелених), яка прийшла до влади у ФРН, узагалі має намір закрити — років через тридцять — усі німецькі АЕС. Німці готові надати гроші не на добудовування нових АЕС, а на альтернативні джерела енергії. З урахуванням того, що частка німецьких грошей дуже суттєва (за деякими даними, лише на першому етапі понад 50 млн. дол.), виникає запитання, кому вони підуть.

Смачний запах можливого перерозподілу коштів не міг не привернути уваги українських резидентів. Вже чого-чого, а як освоювати кредитні ресурси нас учити не треба. Зараз в українському Мінпаливенерго й уряді активно лобіюється питання про те, щоб витратити велику їхню частину на будівництво вітряних електростанцій. Цю саму думку озвучили й деякі депутати на виїзному засіданні в Чорнобилі.

Те, що ідея пустити гроші «на вітер» буде до душі німецьким «зеленим», — безсумнівно. Проте не зрозуміло, що отримає від реалізації цієї ідеї Україна. Спроби просунути ідею вітряних станцій тягнуться вже сьомий рік. І небезуспішно — у сенсі витрати грошей. Існує навіть фонд вітроенергетики. Тільки похвалитися особливими результатами він не може. Хіба що організацією виробництва за ліцензією американської вітротурбіни USW56-100. Проте назвати це успіхом складно. З одного боку, українські підприємства продемонстрували спроможність успішного освоєння західної техніки. З іншого боку — турбіни, які збирають, не хочуть працювати. Новий 2000 рік Україна зустрічала, маючи на шести українських вітроелектростанціях (ВЕС) 72 вітроустановки (у т.ч. 60 USW56). Проте чи то вітри в нас не такі, як у далекій Каліфорнії (де, до речі, кіловат-година коштує 11 центів), чи то виявилися інші чинники, але установки фактично стоять. Їхній реальний коефіцієнт використання потужності не перевищував... 5%. Зараз вітряки — це просто прикраси пейзажу (кілька поставили навіть у Трускавці).

Хоча, мабуть, це й до кращого — раз не працюють, отже менше збитків. Вітроенергетика — чи не найдорожчий вид виробництва електроенергії. Навіть попри те, що для них установлений тариф 5—6 центів/квт.год., утричі вищий за середній український, минулий рік вони працювали з негативною рентабельністю — понад 30%.

Зараз вітряки кредитує вся енергосистема. І має з того зовсім непогано. За даними НКРЕ, тільки «живими» грошима торік вони отримали понад $3 млн. За дев’ять місяців нинішнього, відповідно до даних Кабінету міністрів, ще майже $ 4,4 млн. І це далеко не межа, адже зараз всі електростанції зобов’язані перераховувати до фонду вітроенергетики 0,75% вартості відпущеної електроенергії. При щорічному обігу в українській енергосистемі до $3 млрд. це означає цілком солідну суму, до $20 млн. Тим часом за корисним ефектом усі українські вітряки майже вдесятеро поступаються електростанції найменшого українського цукрового заводу. Однак, здається, цукрозаводів, що потребують 20 млн. дол. державної дотації, навіть в Україні не зустрінеш...

Природно, що при такому рівні держпідтримки питання економічності нікого особливо не хвилює. Навпаки, зараз з ентузіазмом пробивається ідея про закупівлю нових турбін, цього разу вже німецької фірми «Гензіс». Причому, якщо багатостраждальні USW56 — усе-таки повністю вітчизняного складання, то нова машина не тільки дорожча, а й складатиметься, як мінімум, на 60% з імпортних деталей.

При цьому самі прибічники «вітряних млинів» визнають, що вітротурбіни, що закуповуються за кордоном, завжди матимуть вартість електроенергії, «яка не дозволить виробляти електроенергію такими ВЕС в Україні на комерційній основі».

Однак чи не занадто — десятки мільйонів доларів для некомерційного проекту? Гроші даються нам саме як кредит — їх доведеться повертати. Сама вітроенергетика їх ніколи не поверне, отже, їх заплатять інші. Їх закладуть у тариф і перекладуть таким чином на споживачів. Чи кредит заздалегідь вважати безнадійним?

Втім, до 60% (а на початку й взагалі всі 100%) вартості вітротурбін одразу ж повернуться до Німеччини. Тобто фактично в даній схемі поставки Україна за рахунок кредитних ресурсів підтримає тамтешнього виробника устаткування. А наші лобісти отримають трохи комісійних за розміщення на німецьких підприємствах свіжої порції замовлень...

При цьому ситуація в енергосистемі якось не налаштовує до шпурляння грошей «на вітер». Грошей не вистачає на найнеобхідніше. На ремонт і модернізацію розподільних електромереж щорічно замість мінімально необхідних 600 млн. грн. виділяється близько 100 млн. До чого це призводить, наочно продемонстрував кінець листопада, коли сніг і вітер валили стовпи і рвали дроти, що давно не мінялися, у шести областях.

Не хотілося б, щоб були викинуті в буквальному значенні на вітер ще півсотні мільйонів доларів — сума, яка приблизно дорівнює нанесеному стихією збитку...

Якщо ж ці кошти справді вирішено направити на альтернативні, тобто екологічно чисті й енергозберігаючі технології, то сфер застосування достатньо. Проблем в енергосистемі вже стільки, що для вирішення їх знадобиться не одна сотня мільйонів доларів. Зрештою, гроші можна направити на модернізацію й реконструкцію давно застарілих блоків українських ТЕС, заміну дротів, організацію виробництва електровимірювальних приладів та іншого. При цьому можна буде максимально завантажити й українські підприємства. Модернізація блоків ТЕС дозволить скоротити викиди, а проста заміна тих самих трансформаторів дасть більший ефект, ніж тисяча вітряків.

Причому проекти будуть цілком комерційні, тобто з поверненням грошей. Що ж до вітряків, то й вони не пропадуть. Як виявилося, в Україні багато ентузіастів вітроенергетики. Мабуть, вони спробують довести хоча б одну зі своїх іграшок до розуму? Бажано тільки — не за чужі гроші.