ІНТЕРНЕТ НА ХУТОРІ ПОБЛИЗУ ДИКАНЬКИ

Претензії стосовно того, як поставлено обмін науково-технічною інформацією в Україні, лунають звідусіль. Особливо гостро це відчувається тепер, коли питання інновацій широко обговорюється в суспільстві. Адже дожились до того, що центральні бібліотеки через брак коштів перестали одержувати з-за кордону найпопулярніші наукові й технічні часописи. Українські вчені опинились у своєрідній інформаційній ізоляції від наукового світу. Найактивніші намагаються з допомогою особистих знайомств за кордоном одержати необхідні дані, аби мати хоч якесь уявлення про те, чим сьогодні займаються їхні зарубіжні колеги.

У Києві працює Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ). Яку роль у нашому суспільстві відіграє ця установа? — з таким запитанням оглядач «ДТ» звернувся до першого заступника директора УкрІНТЕІ Алевтини ГОНЧАРЕНКО.

— Ситуацію з обміном науково-технічною інформацією легкою не назвеш, — вважає Алевтина Петрівна. — Природно, дуже багато чого наштовхується на дефіцит коштів, проте й робиться чимало. Про це слід знати, оскільки ми часто не користуємося навіть наявними можливостями. Передусім хотіла б сказати, що з ініціативи багатьох небайдужих учених та інженерів створено часопис «Науково-технічна інформація». Починався він із крихітного тиражу...

До речі, і тепер своїм тиражем у 300 примірників часопис навряд чи когось здивує. Його творців це не бентежить. Вони пояснюють: часопис — не науково-популярне, а наукове, спеціалізоване видання. Мовляв, у нього ще все попереду, оскільки статтями починає цікавитися дедалі більше вчених та інженерів. А поки що основні зусилля редакція зосередила не так на популяризації свого дітища, як на залученні цікавих авторів. Тільки з їхньою допомогою, вважають тут, можна забезпечити йому гідне майбутнє.

Відомо, що багатьом українським ученим подобається щотижнева російська газета «Поиск», яка видається спеціально для вчених та викладачів. Вона дає читачам те, що потрібно діячам науки — аж до повідомлень про вільні вакансії в Росії та за кордоном. Про популярність газети свідчить бодай такий факт: у редакції в день випуску по неї шикується черга — у Москві вчені теж не завжди найбільш забезпечені люди, тож раді заощадити на чому тільки можна...

На жаль, в Україні немає такого видання. Газету НАНУ — «Світ науки» — важко назвати газетою для вчених. Таємниця популярності російського видання в тому, що його створили класні професійні журналісти, «вихідці» з «Комсомольской правды».

«Гадаю, такий проект можна було б реалізувати й у нас, — пояснила Алевтина Петрівна, — але цим треба спеціально займатися, а в нас усе-таки наукова організація зі своїми завданнями, за виконання яких треба звітувати. Ми належимо Міністерству освіти і науки. У нас чимало часу забирає розробка баз, інформаційних технологій, багато інших аналітичних завдань. Крім того, ми зайняті підготовкою до конференцій, аналізом наших регіональних центрів, аналізом розвитку галузі тощо. В інституті ведеться серйозна база даних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. У ній містяться дані як про роботи, що починають виконуватися, так і про вже завершені. З цієї ж бази даних можна дізнатися про захищені дисертації.

Окрема база — завершені технології. На основі цих документів, що надходять з організацій із усіма підписами та документами, випускаються два видання: бюлетень реєстрацій, де просто перераховано всі роботи та їх авторів, і збірник рефератів науково-дослідних робіт і дисертацій. Вони виходять щомісяця, досить великого обсягу. Крім того, друкуються дані про наукові виставки й конференції — українські та міжнародні.

Це наша основна робота. Загалом, на комерційні проекти бракує і сил, і часу.

— Алевтино Петрівно, нині у зв’язку з налагодженням інноваційної структури в країні вашому інституту буде пред’явлено ще одну претензію — немає достатнього інформаційного забезпечення інновацій. Люди повинні знати, що робиться в інших регіонах, що є в українській науці тощо.

— Мабуть, таку претензію можна прийняти, хоча ми можемо надавати такі послуги. Можливо, ми ще не готові розгорнути рекламу, аби про зроблене нами знали всі вчені. Але ми дуже швидко відповідаємо на запити — у нас це автоматизовано.

Ми нині робимо віртуальну технологічну виставку, слідом за виставкою технологій, що недавно демонструвалася. В Інтернеті буде представлено фотографії зразків, схеми, тексти, які можна буде вибрати. Плануємо розширювати сферу свого технологічного впливу на інноваційний бізнес. Ведемо переговори з Олександром Омельченком, щоб проводити постійну щорічну виставку «Інноваційна продукція Києва». Вона щомісяця обновлятиметься й діятиме весь рік. Формуватимемо каталоги. Як бачите, уже зроблено чимало — у нас в електронній бібліотеці постійна черга...

— Яка ще черга?

— Звичайна — люди стоять, бо комп’ютерів бракує.

— А хіба не можна поставити скільки потрібно — адже в усіх Інтернет-клубах будь ласка: бери — не хочу!..

— Наукова організація не розрахована на прийом великої кількості охочих. Плата в нас невеличка, і робота на нашому комп’ютері не приносить нашій організації прибутків. Якби хтось вклав гроші в придбання техніки, ми зробили б велику електронну бібліотеку, тоді можна було б різко розширитися. Поки що ми видали каталог послуг і постаралися розповсюдити його серед учених...

Відверто кажучи, дивно й боляче чути про таку кустарщину в епоху Інтернету. Коріння її — у суворому безгрошів’ї. Та чи тільки в ньому? Тим паче прикро про все це дізнаватися після того, як «ДТ» повідомляло про підписання у Відні документів про приєднання України до найбільшої в Європі освітньої та науково-дослідної мережі GEANT. Однією з важливих умов цього міжнародного договору було те, що українські університети й НДІ можуть під’єднатися до мережі й черпати всі новітні наукові дані з європейських серверів для некомерційних проектів. Природно, і досягнення українських учених стануть доступні європейцям.

На запитання: «А ви підключені до цієї мережі?» заступник директора УкрІНТЕІ пояснила: «Думаю, вона ще не запрацювала, по-друге, підключення, мабуть, платне, і вона для нас буде недоступна. Просто з цікавості ми не під’єднуватимемося, адже мусимо працювати на споживача...»

Щоб прояснити ситуацію, я звернувся по допомогу до представника «Укртелекому» члена-кореспондента НАНУ Олексія Савченка:

— Олексію Яковичу, коли українські наукові установи зможуть скористатися інформаційними багатствами мережі GEANT?

— Вони можуть це зробити вже сьогодні — багато установ користуються перевагами цієї угоди. Певним тимчасовим ускладненням було те, що «Укртелеком» мусив виконати зі свого боку деякі умови щодо приведення у відповідність національної мережі. Проте вже наступного місяця ми розробимо графік підключення вищих навчальних закладів і наукових організацій до GEANT. Користування нею буде безплатним. Охочий підключитися повинен виявити певну енергію та зацікавленість. Як то кажуть, під лежачий камінь вода не тече...