ГЕЛІОС ПОЩАДИВ ЗЕМЛЮ... ЦЬОГО РАЗУ

Мабуть, від часів Галілея плями на Сонці не привертали до себе так багато уваги освіченої частини людства, як тепер. Але якщо у XVII столітті цікавість до плям базувалася на простому прагненні людей побачити божественне світило, позбавлене непорочної чистоти, то чотири століття по тому вона має суто прагматичний характер. Сьогодні всі добре знають, що поява сильних плям на Сонці таїть у собі не лише можливість перешкод у навігації і зв’язку, а й, найголовніше, призводить до погіршення нашого самопочуття.

Зараз настав час, коли ця можливість реалізується повною мірою. В останні місяці світило перебуває в максимумі 11-літнього циклу плямотворчої активності. На його поверхні багато великих плям, які становлять собою найбільшу загрозу благополуччю планети.

Одна з них, позначена, відповідно до наукового протоколу, як AR 9393, з’явилася з лівого краю сонячної сфери 25—26 березня. Через осьове обертання світила ця пляма перемістилася в останніх числах березня до центру сонячного диска, «розвернувшись» у бік Землі. В цей час почастішали звернення по медичну допомогу, скарги на погіршення самопочуття. Багато людей телефонували до обсерваторії, цікавилися індексом сонячної активності і геомагнітної обстановки.

Пляма AR 9393 виявилася найбільшою з усіх, відзначених у цьому 11-літньому циклі. Її загальна площа в тринадцять-чотирнадцять разів перевищила загальну поверхню нашої планети. Тихий океан на тлі цього утворення видався б малою цяткою. Пляма пройшла по всьому сонячному диску зліва праворуч і 3 квітня, анітрохи не зменшившись, сховалася на зворотному боці Сонця. Досі її добре було видно простим оком через щільний світлофільтр.

Позаяк великі плями мають тривалі терміни існування, астрономи припускали, що пляма збережеться і з новим обертом Сонця AR 9393 знову з’явиться на його лівому краї. Так воно й сталося. У другій половині квітня AR 9393 повторно перетнула сонячний диск, трохи змінившись у розмірі, і наприкінці місяця сховалася за сонячним лімбом. Спостереження американського сонячного геліофізичного супутника, проведені через два тижні, засвідчили, що 9 травня пляма все ще існувала, перебуваючи на зворотному боці Сонця. Якщо вона не зруйнується протягом найближчих десяти днів, астрономи матимуть унікальну можливість бачити ту саму пляму протягом трьох проходжень! Така життєстійкість плями свідчить про її надзвичайну енергетику.

Переконатися в цьому вчені змогли ще під час першого проходження плями. Другого квітня о 21 годині 51 хвилині за Всесвітнім часом на західному краї світила стався рентгенівський спалах. Тоді ніхто з землян не знав, що це найсильніший спалах з усіх, що будь-коли спостерігалися на Сонці. Спалах супроводжувався викидом речовини зі швидкістю близько семи мільйонів кілометрів на годину! Наслідком цього спалаху були сильна геомагнітна буря, яка тривала понад 24 години, й інтенсивні полярні сяйва, які можна було бачити навіть у середніх широтах.

Схожий сильний спалах 6 березня 1989 року викликав технічну катастрофу в Північній Америці. Тоді під впливом наведеного магнітного поля різко змінилася напруга в системі електропостачання Канади, поперегоряли потужні силові трансформатори і спрацювала автоматика аварійного відключення генераторів. Країна миттєво занурилася в енергетичний колапс. Наслідки цього лиха добре відомі.

Тепер ми розуміємо, що подібне, але в значно більших масштабах, могло статися другого квітня поточного року. Адже спалах цього разу був у кілька разів сильніший, ніж той, що уразив Канаду (його енергетичний показник — Х20, тоді як у спалаху 1989 року — лише Х15). Що ж врятувало Землю?

Найсильніший спалах з’явився в момент, коли пляма AR 9393 перебувала на краю сонячного диска і його вісь була спрямована під кутом майже 90° у бік від нашої планети. Основна енергія спалаху пройшла повз Землю, а до нас дійшли лише слабкі хвилі цього вибуху. Якби спалах стався на шість-сім днів раніше — не уникнути б нам великих неприємностей. І річ не лише в технічних катастрофах. Спалахи на Сонці, спрямовані у бік Землі, дуже «б’ють» по людях із порушеннями серцево-судинної системи. Але цього разу Геліос забарився і відвернув від нас спис свого могутнього удару.