ДИВЛЮСЯ В ТЕБЕ, ЯК У ДЗЕРКАЛО... ЯКИМИ СТАНУТЬ НАШІ КОМП’ЮТЕРИ НА ПОЧАТКУ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ?

У середині 60-х років до редакції міської газети, де я тоді працював, приїхав «за обміном» журналіст із сусідньої соціалістичної країни, і мені доручили ознайомити його з визначними пам’ятками української столиці. Колега дуже хотів побачити на власні очі одне з див радянської науки — знамениту електронно-обчислювальну машину «Дніпро». В Інституті кібернетики Академії наук УРСР вона займала середніх розмірів зал. Гість довго ходив уздовж довгих рядів її «блоків», як заворожений спостерігав за роботою оператора, котрий керував електрон-ним Гуллівером, а потім раптом поставив запитання, яке дуже спантеличило наших гідів —наукових співробітників: «Скажіть, — поцікавився він, — ця машина може визначити, хто розумний, а хто дурень?»

— Бачте, — почав пояснювати один учений, — ваше запитання не зовсім коректне. У тому сенсі, що ознаки розуму й дурості дуже відносні...

— Але чому ж, — щиро здивувався візитер, — дурня й за версту видно...

Тут на обличчі кандидата наук, який супроводжував нас, з’явилася хитрувата посмішка, яка не обіцяла настирливому відвідувачеві нічого хорошого.

— Річ у тому, — почав він скрадливо, — що людина у своїй вузькій сфері може бути яким завгодно мудрагелем, а в усіх інших — повним кретином. Що в таких випадках накажете робити «Дніпру»? — і він пильно подивився на гостя.

Усі, хто був поруч, вибухнули реготом. А мій колега досить вимушено всміхнувся та швидко попростував у наступний зал...

Не знаю, чи могли б відповісти на те сакраментальне запитання комп’ютери нинішнього покоління. Боюся, що ні. Хоча інтелек-туальними можливостями — обсягом пам’яті та швидкодією — вони перевершили дідуся «Дніпра» за всіма параметрами. Це те саме, що порівнювати паровоз Стівенсона з міжконтинентальною балістичною ракетою. Утім, гадаю, в недалекому майбутньому навіть комп’ютер середньої руки впорається з гамлетівським питанням: «Бути чи не бути?»

Які ж нові можливості з’являться в користувачів комп’ю-терною технікою через 10—20 років? Здавалося б, термін невеликий — за двоє десятиліть світ не змінюється від і до. Але світ електроніки — царина особлива. Почуте від керівника української компанії «Індустрія інтелекту» Володимира Любарова, що уважно відстежує тенденції розвитку комп’ютерних технологій, звучить як чистої води фантастика. Втім, судіть самі. Сьогодні основа комп’ютерного «мозку» — мікроскопічний кристал кремнію. Але світова електроніка вже починає переходити на так звану нанотехнологію, в якій на місце кристала стає атом водню. І це аж ніяк не теоретичні дослідження. Робота перебуває в практичній стадії. Атом водню, як кажуть електронники, проходить «процес навчання».

— Ви запитаєте, чим він кращий? По-перше, новий процесор на три порядки менший від попереднього, — пояснив Володимир Михайлович. — А це дозволяє зменшити розмір апаратури. Крім того, значно скорочується споживана потужність. Якщо кристал кремнію (а це, як уже говорилося вище, мікроскопічна порошина) порівняти з будинком, то новий процесор — лише коробка сірників. Попри те, він несе в собі основну інтелектуальну «закладку» комп’ютера, яка дозволяє виконувати будь-які завдання. Решта — прерогатива програмного забезпечення. Звісно, уявити навчений і працюючий атом водню досить важко. Адже атом для нас — майже абстракція. Технічно такий «вузол» виконано у вигляді мікрочіпа — пластинки, меншої від сірникової голівки. Це найважливіша частина електронного мозку.

Такий чіп дозволяє зменшити розмір комп’ютера принаймні на три порядки. Сьогодні це навіть важко собі уявити, але в недалекому майбутньому він буде не більший від пачки сигарет, а за продуктивністю значно пережене тисячі велетенських ЕОМ минулого (якщо допустити, що вони працювали б одночасно, в одній упряжці). Більше того, у цю невеличку коробочку повністю можна «сховати» добрий десяток нинішніх середніх комп’ютерів. На думку Володимира Любарова та його колег з «Індустрії інтелекту», до широкого споживача малятко-інтелектуал потрапить приблизно 2008 року.

Тут у читача може виникнути резонне запитання. Сьогодні у світі є мільйони комп’ютерів, які цілком влаштовують своїх користувачів. Який же сенс їх змінювати? Адже, крім усього іншого, у них вкладено величезні кошти.

— Йдеться про еволюцію елек-тронної техніки, — пояснив мій співрозмовник. — Ми всі пам’ятаємо, що краще — ворог хорошого. А скажіть, хіба телевізори чи, приміром, музичні центри попередніх моделей були неодмінно поганими? Ясна річ, ні. Проте нові досконаліші та зручніші. Вони вирізняються вищою якістю тощо. До того ж, міні-комп’ютер виявиться незамінним в авіації. Адже літальні апарати мають обмеження політної ваги. За рахунок електроніки можна також значно зменшити вагу космічних транспортних кораблів.

Однак революція в інформатиці не обмежується розміром і новими можливостями самого комп’ютера. Адже до «коробочки» безглуздо під’єднувати в десятки разів більший від неї монітор. Інакше кажучи, дисплей мусить цілковито оновитися. І він уже почав трансформуватися в... окуляри чи навіть у контактні лінзи. Традиційні монітори незабаром кануть у Лету. Ті, що їх замінять, діаметром можуть бути навіть 7 міліметрів (розміром як контактна лінза), та головне — вони стануть у сотні разів чіткішими й незрівнянно менш енергозатратними. Це вкрай важливо, бо нині левова частка енергії при роботі з комп’ютером іде не на живлення самого процесора, а саме на підсвічування екрана. За розрахунками фахівців, 2008 року звичайної пальчикової батарейки, на кшталт використовуваної в диктофонах, транзисторних приймачах чи пультах дистанційного керування телевізорами, комп’ютеру вистачить на три тижні роботи в автономному режимі.

Порівняно з традиційним монітором, 7-міліметровий екран здається дивом, технологічним проривом, спроможним викликати в широкої публіки захоплення. Тим часом він існує вже досить давно. Більше того, малятко активно використовується. Йдеться про системи наведення. Питання лише в тому, що тепер потрібна своєрідна конверсія. Говорячи про монітори недалекого майбутнього, не можна забувати ще однієї деталі. Вони повинні стати максимально плоскими. «Картинку» можна буде побачити на рідкокристалічних і плазмових панелях найрізноманітніших розмірів — від таких, що займають усю поверхню столу, до мініатюрних дисплеїв, вмонтованих у контактні лінзи.

Плазмові екрани — нове концептуальне рішення. Різниця між ними й сьогоднішніми моніторами приблизно така, як між сучасним кольоровим «Панасоніком» і старовинним чорно-білим телевізором КВН, перед екраном якого, щоб збільшити зображення, ставили колбу з гліцерином. Плазмова технологія дозволяє, як кажуть фахівці, використовувати інтерак-тивну форму роботи. Простіше кажучи, ми зможемо керувати комп’ютером, торкаючись пальцем екрана. Ні звичної «миші», ні клавіатури в такому варіанті не буде. Точніше, клавіатуру помістять на самому дисплеї.

Наступне диво — комп’ютер, спроможний чути. Його можна налаштувати на голос певної людини. Електронний мозок враховуватиме особливості індивідуальної вимови. І взагалі він легко долатиме проблеми лінгвістичного характеру. Проте найдивовижніше, мабуть, у тому, що комп’ютер розумітиме десятки мов. Для цього він матиме особливий лінгвокоректор. До речі, нині деякі фірми вже випускають автомагнітоли, у яких команди «голосніше» й «тихіше» подаються голосом. Новація потрібна, щоб водій, регулюючи звук, не відривав рук від керма. Такі магнітоли вже є в нових моделях «Мерседеса». Але, звісно, така функція — лише початок, так би мовити, мінімум, а програмою максимум стане комп’ютер-поліглот. Утім, чи максимум це? Хто знає, чи не з’явиться у віддаленому майбутньому ЕОМ, спроможна читати наші думки?

Сьогодні, вводячи в елек-тронного мудреця якийсь текст, ми користуємося клавіатурою, але вже в найближчому майбутньому нам вона не знадобиться. Користувач зможе просто диктувати, і текст з’явиться на екрані. Втім, такі можливості існують уже й сьогодні, але вони, як вважають електронники, ще не доведені до кондиції. Подібні роботи проводяться в багатьох країнах (особливо інтенсивно у США). Хто «добіжить» першим, той і зніме вершки на світовому комп’ютерному ринку. На думку фахівців, чекати такої техніки залишилося недовго. Швидше за все, вона з’явиться в 2004—2005 роках. Ви можете сказати, що чути — лише півсправи. Хіба не можна зробити, щоб електронно-обчислювальна машина заговорила людським голосом? Виявляється, цілком можливо й таке. До кінця першої десятирічки нового століття німий комп’ютер, очевидно, стане анахронізмом. Домашні персоналки зможуть говорити потрібною вам мовою.

У комп’ютерній техніці існує таке поняття, як інтерфейс. Виявляється, машина може засвоювати хороші манери. А якщо серйозно, її можна виховувати, а простіше кажучи, підлаштовувати під себе. Спілкуючись із власником, комп’ютер поступово вивчить особливості його характеру, пристосується до звичок та схильностей. ЕОМ, перетворившись на систему, що самонавчається, стане ніби віртуальним віддзеркаленням конкретної людини, її другим «Я». Лише за тембром голосу ваша персоналка визначить, з якої ноги ви встали. Вона точно знатиме, в якому емоційному стані ви перебуваєте — сумний ви чи веселий.

Говорячи про технологічні прориви в майбутнє, не можна залишити поза увагою проблему запису інформації. Адже від цього значною мірою залежать розміри вашого електронного друга. Носій інформації рік у рік зменшуватиметься. В остаточному підсумку лазерний диск стане розміром як п’ятикопійчана монета. Але його ємність становитиме десятки й сотні гіга- та терабайтів. Прототип таких фантастичних міні-сховищ інформації — нинішній лазерний диск. Проте, порівняно з інтелектуальними банками майбутнього, він видається мастодонтом. Про темпи змін носіїв інформації свідчить такий факт. Ще три роки тому 6-гігабайтовий обсяг пам’яті був для власника персонального комп’ютера предметом гордощів. Сьогодні жорстких дисків з пам’яттю менше 15 гігабайтів промисловість просто не випускає. А ось ще один цікавий факт. Якщо три роки тому диск, на якому поміщалася пам’ять персональної ЕОМ, був трохи меншим від стандартної відеокасети, то сьогодні він уже не більший пачки сигарет. Причому його ємність зросла аж учетверо.

Тут у нас із Володимиром Любаровим виникла невеличка суперечка про ціни на персоналки. На його думку, вони рік у рік зменшуються й нині досягли досить прийнятного рівня. Я доводив, що в Україні, навіть для багатьох людей середнього статку (за нашими, звісно, стандартами), персональний комп’ютер сьогодні, на жаль, усе ще розкіш. Принаймні ні в мене, ні в багатьох моїх колег такої необхідної для нас речі немає. А позаяк матері-альне становище населення не поліпшиться, як за помахом чарівної палички, то яким чином, а головне за рахунок чого відбуватиметься подальша комп’ютеризація нашої країни, відомо лише Господу Богу.

На думку Володимира Михайловича, таку ініціативу могли б узяти на себе великі вироб-ники комп’ютерів. В інтересах таких компаній робити знижки для національних ринків слаборозвинених держав і країн, що розвиваються. Крім того, вважає Любаров, можливий і такий нестандартний варіант. Там, де населенню комп’ютерна техніка не по кишені, фірми-виробники можуть давати її, грубо кажучи, на додачу. Скажімо, ви купуєте комп’ютерну книжку й одержуєте до неї... спеціальний пристрій для читання. Інакше кажучи, до сідла додадуть коня або до гаража — автомобіль. Утім, ніяким альтруїзмом тут і не пахне. Все значно прозаїчніше. Це розумний розрахунок. Коли у вас з’явиться персональна ЕОМ, хоч-не-хоч, а почнете купувати програми, дискети та інші необхідні речі. Так у країні поступово формується комп’ютерний ринок.

Компанія, яку очолює мій співрозмовник, наскільки мені відомо, аж ніяк не причетна до продажу персоналок або програмного забезпечення.

— Метаморфози, про які ви розповіли, відбудуться не завтра, — кажу йому. — Що вам від того, якими будуть комп’ютери 2010 року? Хіба це змінить що-небудь у вашій роботі?

— Фірма «Індустрія інтелекту» пов’язана з аналітичним прог-нозуванням, тренінгами, навчанням і виконанням конкретних робіт, — пояснив він. — Комп’ютер — наш головний інструмент, і чим він досконаліший, тим більші можливості в користувачів.

Одне з найважливіших завдань компанії — прогнозувати споживчі властивості, які утворюються в процесі технологічного розвитку. А що може вплинути на наше життя більше, ніж революція в галузі комп’ютерної техніки?