БАГАТОЛИКИЙ ГУДВІЛ

Слово «гудвіл» для багатьох — новинка. І все ж знати його потрібно — цей термін згадується в... 38 законодавчих актах України. Показово, що навіть ті, хто цей термін широко вживає, як правило, тлумачать його дуже суперечливо. Під словом «гудвіл» мають на увазі й ділову репутацію підприємства, і ціну, яку покупець готовий заплатити за фірму понад ринкову вартість її матеріальних активів, та ін.

Це поняття найчастіше вживають підприємці при діловому спілкуванні, під час продажу підприємств і навіть у судових справах. Широка приватизація приведе до того, що гра на гудвілі конкретного підприємства стане суттєвим моментом комерційних справ. Чималу роль може зіграти гудвіл і при нарахуванні податків. Про це на IV Міжнародній конференції «Актуальні проблеми інтелектуальної власності», проведеної в Криму у вересні 2000 року, розповів доктор технічних наук Павло Цибульов з Українського інституту науково-технічної та економічної інформації.

— Я хотів своєю роботою підкреслити, — пояснив Павло Цибульов, відповідаючи на запитання кореспондента «ДТ», — що гудвіл — серйозний елемент бізнесу там, де ви маєте справу з інтелектуальною власністю. Якщо ви цим правильно користуєтеся, це корисно, якщо ви не знаєте деталей, вам доводиться сплачувати зайві податки тощо. На Заході це прекрасно розуміють і широко застосовують.

У бухгалтера перебувають на балансі дві групи активів: матеріальні (столи, стільці, телефони, комп’ютери і т.п.) і нематеріальні. В Україні об’єкти інтелектуальної власності ще не вміють ставити на баланс підприємства як нематеріальні активи. Усюди вони залишаються неврахованими й отже становлять масу гудвіла.

Раніше, коли все було державне, не прийнято було ставити нематеріальну власність на баланс підприємства як нематеріальні активи. А коли розпочали приватизувати серед іншого й науково-дослідні інститути, підприємства військово-промислового комплексу тощо, виявилося, що їхня вартість, якщо визначати її тільки як вартість стін і устаткування, — мізерно мала. Реально деякі з цих підприємств коштують набагато більше. І ось це «набагато більше» саме й є гудвілом за рахунок їхніх нематеріальних активів: технологій, персоналу, дослідників, місця розташування, зв’язків, замовників і т. п. І тоді почали замислюватися: як саме цю вартість врахувати?

Запропонували формулу, що, як це не сумно, не працює. Вона під час розрахунків може дати навіть негативні результати, хоча це абсурд. За умов, коли інтелектуальної власності на балансі підприємства замало (а для нас це типова ситуація), я запропонував оцінювати за адаптованою до наших умов формулою американського податкового відомства. Вона дозволяє точно визначати розмір вартості неврахованих нематеріальних активів...

— Так, у них про це можна казати, оскільки вони знають розмір втрат, у них усе оцінено і навіть є спе-ціальні люди, що стежать за такими втратами і можуть конкретно сказати, що і куди віднесено. А ми, як це вже повелося, такі речі просто не враховуємо і навіть соромимося про це казати. У нас придумане гумове поняття «відплив мізків». Це загальні слова, а гудвіл має конкретну вартість.

— Що ви пропонуєте — оцінити гудвіл людини, закувати його, якщо він великий, і не пускати?

— Тут сплетені воєдино складні питання етики й права. Звичайно, не можна повернутися до таких умов насильницького утримання людей, які існували раніше. Але в той же час повинно бути суспільне розуміння, що це багатство й за нього варто боротися. З юридичної точки зору, не можна заборонити людині перейти на іншу фірму, але якщо ви доведете, що з цим пов’язаний перенос ноу-хау, тобто секретів фірми, до яких вона мала доступ (скажімо, схема управління підприємством чи якісь секрети технології), то можна порушити справу в суді про несумлінну конкуренцію — фірма переманила співробітника й поступає непорядно стосовно вас.

— Національна академія наук України може пред’явити позов фірмам на Заході?

— Може. І на Заході це добре знають. До речі, є аналогічні прецеденти — один із керівників крупної німецької фірми, яка намагається влаштуватися в Україні, розповів, що його фірма пред’я-вила величезний позов до японської фірми в справі про несумлінну конкуренцію. Але на Заході для таких справ існує система: є спеціалізовані суди, кваліфі-ковані адвокати. Це дозволяє в даних питаннях розібратися.

Проте цього зовсім немає в Україні й є однією з причин не лише того, що з країни безкарно вивезли цінні технології, а й того, чому до нас не йдуть інвестиції. Іноземні інвестори кажуть: поки ви не створите дійового механізму захисту від несумлінної конкуренції, нема рації впроваджувати на вашій території виробництво високотехнологічної продукції — технологію буде відразу вкрадено і відтворено в іншому місці. Ми прийдемо до вас, кажуть інвестори, тут порушать наші права, і до кого ми звертатимемося? Звичайні суди не розуміють цих проблем, спе-ціалізованого суду у вас немає, тобто ми понесемо збитки, а звернутися за захистом немає до кого — за цих умов виникає правове безмежжя, нерозуміння важливості захисту інтелектуальної власності. Відомі лише поодинокі справи, розглянуті в звичайних судах, — про аспірин, горілку, «Приму».

У Києві найдосвідченішим з цих питань вважається суд Шевченківського району, де суддя Харченко спеціалізується на справах з інтелектуальною власністю, оскільки в цьому районі знаходиться Патентне відомство. І все ж цього замало. Вже кілька років ставиться питання про те, щоб створити в нас хоча б один спеціалізований патентний суд.

— Багато українських учених поїхало до технопарків Китаю, Кореї... Проте наші інститути допомагали їм розробляти Щось, а деякі дослідники забирають із собою найцінніші розробки...

— Це лише частина загальної проблеми — ми за безцінь віддаємо інтелектуальну власність і це триватиме доти, поки ми не складемо їй ціну, поки не знатимемо, скільки вона коштує. Іноземні фірми вистежують дослідників із цікавими розробками за публікаціями, пропонують через когось роботу. Платять там більше, ніж тут, але із запрошеного вичавлюють усе.

Приміром, поїхали на заробітки за кордон наші колеги, які розробили нові джерела струму — батарейки. За параметрами вони були гірші від японських, американських, але виявилися дуже дешевими у виробництві. Фірма знайшла для них нішу на ринку і сповна повернула собі витрачене на розробку, а наші дослідники повернулися додому виснажені, змучені, розчаровані мізерним гонораром. Укотре перед нами виникає запитання: як навчитися ефективніше продавати нашу інтелектуальну працю?

До всього не варто переоцінювати значимість наших розробок — на Заході наші технології найчастіше не викликають ніякого інтересу, оскільки не доведені до товарного вигляду.

Якщо хочемо вигідно продавати інтелектуальну продукцію, її потрібно насамперед навчитися правильно обраховувати і захищати. Пора від скрупульозної оцінки того, на що можна причепити бирку та інвентарний номер — стільців, верстатів, стін і письмових столів, — перейти до чіткішої оцінки інтелектуальної власності й такого важкозрозумілого поняття, як гудвіл.