«АЛЛО! ПРОДАЙТЕ НЛО!», або ЧОМУ МИ ТАКІ ЛІНИВІ І НЕДОПИТЛИВІ?

Зізнаємося, коли один з авторів цих рядків почув від зна-йомого бізнесмена, що той «став у чергу», щоб купити... НЛО, то навіть не підозрював, що йдеться про старого знайомого — «небесний подарунок», по який близько року тому ми з колегами їздили в глибинку. Дзвінок в обсерваторію підтвердив, що ажіотаж серед бізнесменів викликаний саме цим об’єктом.

— Алло! Ви справді продаєте НЛО? Чи йдеться про шматок металу, який упав у районі села Садове?

— Про нього. Але ми нічого не продаємо.

— А відколи він став НЛО?

— Нічого поки точно сказати не можемо. І самі хотіли б знати що це. Це може прояснити тільки ізотопний аналіз, але на нього немає коштів...

Від дня, коли відбулася ця історія, минуло стільки часу, що її можна було б і забути. І автори цих рядків, напевно, так і зробили б. Якби не трапилася біда в Болеславчику, яку довелося побачити на власні очі. Метушня місцевої влади, паніка населення, приїзд фахівців із усіх кінців світу, тривога по всій країні (навіть фінанси з’явилися) — у селах за багато років вичистили все, що можна вичистити, а щоб трохи заспокоїти населення, виділили гроші на капремонт свердловин, які раніше не швидко привели б у норму. Словом, щось робилося, ось тільки не змогли визначити причини та джерело цієї самої токсикодермії. А ми ризикнемо визначити. Бо це впадало в око. Неймовірна, злочинна халатність до навколишнього середовища. Безсилля і небажання місцевої влади примусити всіх дотримуватися елементарного порядку. У самісінький розпал тривоги й пошуку причини дві колеги-журналістки за «наводкою» місцевого населення на власні очі переконалися, що під час всієї цієї метушні група мисливців за металами «чистила» одну із залишених ракетних шахт, які розкидані в цьому районі. Отож журналістки звернулися в штаб, знаючи, що таким діям різко кладеться край. Присутній там генерал дуже нелюб’язно зустрів таке повідомлення. А коли дізнався, що ця шахта знаходиться не в Первомайському, а в Кривоозерському районі, недбало кинув: ми, мовляв, займаємося лише Первомайським районом... Але журналістки виявилися не боязкого десятка, та й були підігріті ситуацією, тому зажадали реєстрації їхньої заяви. І дуже зраділи, коли дізналися, що наступного дня до цієї шахти було виставлено охорону.

Наскільки ж має бути байдужою влада й некерованою територія, щоб прибрати ракети й лишити ракетні «гнізда» із їхніми кабелями, металом без охорони? У такому безладі, коли з усебіч дме крижаною байдужістю, дійсно, справжню причину трагедії знайти важко. Якось один із військових експертів після проведених аналізів грунту й повітря зробив висновок, що довкілля може бути заражене від примітивного плавлення міді. Чого вже, а плавлення яких завгодно металів у зоні, де сталася трагедія, «мисливці за металом» забезпечили сповна. Всі це бачать, знають, але...

Ці події змусили авторів згадати історію значно менших масштабів і значення, але дуже схожу за суттю. А оскільки вона менших масштабів, то дає більше можливостей розібратися в причинах, особливо в тих, про які згадувалося вище: реакція влади на ту чи іншу подію. На жаль, один із відомих місцевих любителів фігуральних висловів, намагаючись зобразити байдужість влади, наші порядки, переконував авторів цих рядків, що тільки дзвінок, сигнал, наказ «згори» може викликати ворушіння на місцях. Але щоб місцева причина підштовхнула до дії — такого, мовляв, майже не буває. Його міркування зводилися до такого: якби навіть із неба щось упало або інопланетяни прилетіли, можновладці навіть не поворухнулися б.

Не знаємо як інопланетяни, але падіння «із неба» шматка оплавленого металу в кілька сотень кілограмів не викликало жодної реакції ні відразу, ні згодом.... Втім, усе по порядку. Торік восени на Миколаївську землю, у Новоодеському районі, неподалік села Садове, впало з неба на землю щось невідоме. Погодьтеся не щодня прямо з неба гепаються об землю великі й важкі предмети. Ну то й що? Якщо хтось думає, що голова місцевої сільради зателефонував у служби МНС чи ще кудись повідомив про дивну подію, а ті надіслали фахівців, котрі, ясна річ, виміряли радіоактивність та інші параметри й порадили, що з цим «щось» робити далі, на які аналізи везти, щоб визначити, що ж це взагалі — метеорит чи «подарунок» нашого захаращеного космосу, то така людина дуже помиляється. Нічого по- дібного не було.

А було ось що. До металевої болванки, котра впала на землю бозна звідки, поспішили сільські чоловіки. Одразу помацали її руками, а потім принесли кувалди. І почали з усіх сил бити, намагаючись відбити невеличкі шматочки. «Небесний подарунок» міг потрапити на найближчий банальний пункт прийому металобрухту, якби приймальник, оглянувши запропонований йому на пробу шматок, не похитав заперечливо головою: знахідка якась у предметі незвичайна, грубозерниста, от якби рейки чи люк каналіза-ційний, а з цього яке пуття?

Автори цих рядків тоді ж, ще восени минулого року, особисто побували на місці падіння незвичайного шматка, що-правда, коли «прибульця» вже відвезли до Миколаєва. Назбирали купу невеликих, дійсно дивних з вигляду уламків, поговорили з місцевими жителями, котрі виявляють до події ввічливий, не більш, інтерес:

— Ну, впало на поле казна-що, то спасибі, що не на голови, — сказав один місцевий житель.

— І не на чиюсь-то хату, а так, ніхто не постраждав, — додав другий.

Мир і спокій у зв’язку з такою неординарною подією спостерігалися й у районному центрі, — тут щось чули, але не знали, у якому селі трапилася настільки неординарна знахідка.

З розмови в райцентрі: «Чували, начебто НЛО в нас приземлилося?»«От фантазери, так фантазери! Робити їм нічого, тут і так проблем вистачає!»

Невідомо, скільки б ще пролежала в полі незрозуміла купа металу, якби один із начитаних місцевих жителів (знову, зауважимо, без участі місцевої влади, котру все це не зацікавило) не зателефонував у Микола-ївську обсерваторію. І тільки з цього моменту починається офіційне життя «небесного подарунка». Але яка ж вона уповільнено-некваплива! Кинулися, наприклад, фахівці обсерваторії шукати машину, щоб перевезти дивний предмет і все вперлося у проблему оплати за бензин. Як ви думаєте, хто виручив? Варіанти: сама обсерваторія, органи влади й інші — неправильні. Позаяк за перевезення «для науки» заплатив свої кревні керівник микола-ївської фірми «Сигнал» В’ячеслав Фоменко — сам колишній працівник обсерваторії. Завантажили, як могли, тоді дев’ять чоловіків купу металу у вантажівку, та й відвезли її в Миколаїв, зауважимо, нікого не спитавши, без будь-якого дозволу. До речі, машина, безкоштовно надана «для науки» микола-ївським бізнесменом, у дорозі з незрозумілих причин вийшла з ладу і довелося шукати іншу. Навіть цю операцію змушені були фінансувати й проводити добровольці — кому не терпілося дізнатися: із чим маємо справу? Але їхні старання не увінчалися успіхом — понад півроку минуло, але ентузіасти так і не задовольнили своєї допитливості. То як не згадати і не провести аналогії з тим же Болеславчиком, де визначення причин забруднення теж не можна назвати оперативним. Чесно кажучи, можна було б і забути про цю пригоду, про власні спроби прискорити відповідь на небесну загадку. Так, усе це можна було б забути, якби при відвіданні Миколаївської астрономічної обсерваторії на господарчому дворі ми ледь не спіткнулися об зна-йомий шматок металу. Усе спливло в пам’яті, хоча минуло близько року. Невже цим ніхто не цікавиться? Забігаючи наперед, скажемо: цікавляться. Ось тільки хто і чим?

Отже, як же рухається «справа з тарілкою»? З цим запитанням ми пішли по кабінетах обсерваторії. Але в першому ж — не встигли його поставити — постійно перебивав телефон. І знаєте, що цілком сер-йозно говорили люди, котрі телефонували?

— Алло! Продайте НЛО!

— Часто до вас звертаються з подібними проханнями? — питаємо власника кабінету, завідувача сектором геокосмічних досліджень Олександра Шульгу.

— Останнім часом часто. В основному пропозиції цілком «серйозні»: місцеві бізнесмени, почувши про незвичайну зна-хідку, вирішили «прилаштувати» її в бізнес. Хтось — встановити біля входу в ресторан або магазин, хтось — прикрасити інтер’єр кафе.

Ну, дожилися! Адже сенсація буквально лежить під ногами. Вона дійсно впала до нас згори, ледь не на голови, то невже шлях їй — на прикрасу ресторану, а не — в науку?

Як розповів кор. «ДТ» Олександр Шульга, спеціалісти комітету, який займається питаннями ототожнення метеоритних тіл, не вважають, що шматок, який упав під Миколаєвом, метеорит. А дослідники Харківського НДІ «Монокристал» під керівництвом його директора Бориса Гриньова провели аналіз шматочка тіла, котре впало з неба. Їхній висновок: хімічний склад унікальний — нестандартний сплав 98-відсоткового заліза.

То звідки ж цей унікум? Поки — повна невідомість..... Нині злощасна штуковина — «під опікою» фахівців Микола-ївської обсерваторії. Вони пояснюють свою позицію просто: «До нас кілька разів зверталися жителі села Садове (показовий момент: місцеві жителі все ж не забули про цю штуковину, а влада?), і ми взяли на себе відповідальність...» Директор обсерваторії Геннадій Пінігін і Олександр Шульга, котрий досліджує проблеми «космічного сміття», нещодавно бували на міжнародній конференції «Космічний захист Землі-2000», спілкувалися з науковцями Росії, Німеччини, Франції, Італії. Йшлося про те, що захаращення довкілля стає важливою світовою проблемою. Уламки космічних апаратів, як підтверджують астрономи, рухаються навколо Землі й мають реальні шанси завдати шкоди супутникам зв’язку на орбітах. Можливо, що і миколаївський «прибулець» — теж космічний баласт із малих орбіт?

— За ознаками місця падіння та з розповідей місцевих жителів, можна говорити, що тіло впало з неба, — говорить Олександр Шульга. — Хімічний його склад теж нетрадиційний. Але щоб остаточно вирішити, чи є це метеоритним тілом, потрібен ізотопний аналіз, який коштує таких грошей, котрих у бідної обсерваторії й бути не може.

Зате, якщо такий аналіз підтвердить перебування описаного шматка на космічній орбіті, це стане сенсацією. Як вважає учений, це приверне увагу світової громадськості до проблем екології. Втім, грошей на аналіз так і немає. А тому дізнатися, чи є даний предмет космічним баластом, чи прибув він на землю з малих орбіт, немає поки можливості. Владі це байдуже — інших проблем вистачає. Зате «прибульцем», як переконалися кор. «ДТ», активно цікавляться бізнесмени. І, ясна річ, аж ніяк не з філантропічних міркувань. Їх зрозуміти можна: непогана вийшла б реклама, чи не так? А може й антиреклама, якщо злощасним шматком цікавляться лише небагаті вчені та заповзятливі бізнесмени.

Останні невтомно набридають науковцям: «Алло! Продайте НЛО!»