А МОН СЛУХАЄ І...

Вже неодноразово у пресі порушувалося питання невизнання в Україні дипломів провідних західних вузів. Уявляєте, людина закінчила Гарвард, Кембридж або Сорбонну, а її приятель, приміром, Горохівський сільгосптехнікум чи Бахчисарайську філію ордена Трудового Червоного Прапора агропромислового коледжу Кримського аграрного університету (представників зазначених навчальних закладів просимо не ображатися за таке зіставлення: назви взято для прикладу методом «тику» із «Довідника вузів України», — К.: Гранд-ліцей, 2003). Отож, за мірками нашого монополіста в галузі освіти — Міністерства освіти й науки, людина із західною освітою і в підметки не годиться випускникові українського вузу.

А щоб не було сумнівів у пріоритеті української освіти, МОН затвердило «Положення про визнання іноземних документів про освіту» («Юридичний вiсник України», 18—24.10.03). Тепер «щасливчик», який одержав диплом Гарварда, мусить особисто оббивати пороги міністерства, здавати купу документів в оригіналах і копіях, які «пiсля перевiрки передаються Мiнicтерством освiти i науки до Державної акредитацiйної комiсiї».

Передбачено не більше трьох експертів Державної атестаційної комісії для вивчення поданих документів, кількість витрачених на це годин, оплата експертів, додаткове навчання недонавчених (на думку чиновників) за кордоном, тести на компетентність і так далі і тому подібне.

На процедуру визнання дається від одного до чотирьох місяців із застереженнями (п. 7 і п. 15), що можлива затримка в розгляді. Природно, «послуга» ця платна, незалежно від результату. Позитивне рішення, виходячи з цього положення, можливе у разі відповідності іноземної освіти застарілим українським стандартам.

Умовне (?!) визнання можливе, якщо в додатку до диплому немає ряду навчальних дисциплін (в обсязі 540 годин), що нібито не дає можливості повноцінно працювати за спеціальністю.

540 годин — це менше 10% усього обсягу вивчених студентом дисциплін. Природно, оскільки українські стандарти вищої освіти відстали навіть від російських, не кажучи про західноєвропейські, і, тим більше, від американських, то шанси на (умовне?) визнання залишаються теоретично лише у випускників російських вузів. Нострифікація ж російських дипломів юридично неправомочна, оскільки суперечить низці документів, підписаних урядами і президентами двох країн про взаємне визнання дипломів.

Росія нинішнього року з труднощами приєдналася до Болонської угоди про єдиний європейський освітній простір. Україна прагне «прорватися» в цей простір на черговому засіданні 2005 року. Але для цього необхідно переглянути освітні стандарти, нормативну базу, яка не відповідає новим реаліям, виключити з неї елементи тоталітаризму, монополізму та шахрайства, що ведуть до порушень прав людини і корупційного розкладання суспільства.

У демократичній країні чиновники, підписуючи масштабний документ, думають: яка від цього буде користь суспільству? У корумпованій — мислять суто по-одеському: а що я з цього матиму? І під виглядом добрих намірів розвивається здирство. Потрібно взяти довідку в комісії у справах неповнолітніх — плати 100 доларів, переїхав з одного району міста в інший — дай хабар, щоб перереєстрували. Централізували друкування пластикових карток-дипломів і студентських квитків — знову хтось «заробив». Уявіть собі, в Україні навчається кілька мільйонів студентів I—IV рівня акредитації. Тепер усім їм виписують студентські квитки і дипломи в одному місці — у Києві під егідою МОН. І тут ми попереду планети всієї. До цього не додумалися ще в жодній країні світу. Невтямки також, що картка не може називатися дипломом: забракнуло часу зазирнути в тлумачний словник, щоб дізнатися, що означає слово «диплом».

Якщо Україна рветься в загальноєвропейський освітній простір, то мусить беззастережно, без усяких чиновницьких процедур визнавати дипломи вузів країн, уже прийнятих у цей простір, а також північноамериканських вищих навчальних закладів. Європа визнає своє відставання від США у розвитку вищої освіти на 15 років. А Україна?

Справжність документів про освіту при зарахуванні на роботу може перевіряти начальник відділу кадрів, а кваліфікацію — безпосередній начальник. Минають ті часи, коли «кірочка» заміняла знання, а блат — інтелект. Україна лише виграє від того, що окремі її громадяни здобуватимуть освіту за кордоном.