$1 МІЛЬЙОН ПАРАПСИХОЛОГУ

Поділитися
Нещодавно НАНУ запросила наукових журналістів на «круглий стіл». У ньому взяли участь провідні науковці нашої країни, стурбовані тією обставиною, що висвітлення науки в ЗМІ далеке від бажаного...

Нещодавно НАНУ запросила наукових журналістів на «круглий стіл». У ньому взяли участь провідні науковці нашої країни, стурбовані тією обставиною, що висвітлення науки в ЗМІ далеке від бажаного. Зустрівшись віч-на-віч за довгим столом, шеренга науковців повідала шерензі журналістів про те, що давно ні для кого із літературної братії не є секретом, — учених «дістало» буйство лженауки, розквіт окультизму і витіснення академічної науки на периферію інтересів українського суспільства...

Вченим, певне, наболіло. Вони так прагнули розкрити своє бачення самоочевидної проблеми, що лише під завершення розмови, коли нарешті журналісти змогли вставити в колективний монолог академіків «свої п’ять копійок», з’ясувалося, що для спільної користі варто було б поговорити про інше. Раптом стало зрозуміло: проза життя диктує науковцям і журналістам свої суворі закони, нехтувати якими не може ні та, ні друга сторони. Під завісу було запропоновано відзначати найкращу і найгіршу публікації на тему науки в українській пресі за рік. Після такого небагатого підсумку всі вже були готові розійтися, але саме тут у мирний плин зустрічі втрутилися непрошені гості — представники тієї самої лженауки, про яку і йшлося на «круглому столі».

Напір екстрасенсів (працюючих під егідою Національного технічного університету «КПІ») спочатку зім’яв стрункі лави академіків, котрі, вочевидь, не звикли працювати в режимі інтелектуального «бою без правил». Ведучий, за традицією нашої «демократії», спробував відключити гостей від мікрофона. Але загартовані в битвах за місце під сонцем горласті парапсихологічні бійці змусили завмерлу аудиторію вислухати все, що вони мали сказати. А повідомлення в них були не для людей із слабкими нервами: тут і пропозиція перетворити метали на золото, і захистити непоказною (але запатентованою) шайбою від небезпечного випромінювання моніторів, телевізорів і враз тією ж шайбою вилікувати від імпотенції і всіх інших напастей, і навіть побудувати вічний двигун.

Парапсихологи з «КПІ» уже були готові приступити до викладу того, як зацвіте і запахне Україна, коли на автомобілі (очевидно «Запорожці»), зроблені з щирого золота, поставимо вічні двигуни (добре, що український патентний комітет видав перший у світі патент на це чудо техніки) і почнемо лікуватися «від усього» за допомогою пластмасових таблеток. До речі, автор цього великого винаходу мені конфіденційно повідомив, що носить у кожній кишені по таблетці і почувається так, ніби помолодів на двадцять років. А ще група новаторів збиралася поскаржитися на моральні і матеріальні утиски і попросити грошей на свої захоплюючі дослідження...

Та все це парапсихологам уже не вдалося повідомити аудиторії. Легкий перепочинок дав можливість академікам перешикувати лави і перейти в контратаку. Найспритніші із представників НАНУ ущипливо запропонували вискочкам: «Навіщо вам гроші, коли ви, як самі стверджуєте, здатні перетворити будь-який метал на золото?» Тепер вже в стані чарівників стало помітним легке сум’яття.

Високе засідання почало нагадувати клуб веселих і кмітливих на пенсії. Прості запитання опонентам дозволили ученим швидко відіграти у парапсихологів усі їхні «фішки». Параучені, певне, теж не набили руку на веденні парламентських дискусій. Вони так напружено думали, як же продемонструвати академікам плитку золота, що журналісти вже почали тривожитися: аби не трапилося у чарівників щось із головою...

Як з’ясувалося, справжню зубодробильну родзинку вчені приберегли наостанок. Із люб’язною посмішкою професор-хірург Валентин Шумаков витяг із портфеля повідомлення про ініціативу відомого американського бійця з антинаукою Джеймса Ренді (www.randi.org) і запропонував як втішливий приз бійцям парапсихологічного фронту.

Створений ним фонд заснував спеціальну премію в один мільйон доларів тому, хто привселюдно доведе якесь парапсихологічне явище.

Отже, виклик кинуто. Пропозиція ставиться заманливо просто — продемонструй незалежній комісії хоч щось із джентльменського парапсихологічного набору — відправ у політ поглядом ложку чи хоча б футляр від сигари, прочитай текст у запечатаному конверті, прискор ріст рослини хвилями зі своєї долоні і, будь ласка, йди в касу — мільйон доларів твій.

Якщо у вас є спосіб побудувати вічний двигун, виявити мітогенетичні промені, передати думку на відстань, теж підходить! Можете покарати американського Хому невіруючого і за рахунок його невір’я в екстрасенсорику збагатитися! Як повідомило оглядачу редакції «ДТ» джерело, що заслуговує довіри, премією Джеймса Ренді справа не обмежиться — за нею буде і Нобелівська премія. До речі, не раз чув від адептів резонансної медицини (знову ж суто наш український винахід!) й інших учених подібного типу, що вони на межі здобуття премії.

До відома претендентів на Нобелівську премію — взагалі-то всі серйозні рухи Нобелівського комітету досить сильно законспіровані. Про ступінь наближення до Нобелівської премії може говорити хіба що кількість публікацій на якусь тему у двох найсолідніших у світі наукових журналах The Nature і The Science. Причому уперше про роботу майбутніх нобелівських лауреатів у 85 відсотках випадків повідомляє журнал The Nature і близько 15 відсотків майбутніх лауреатів уперше публікуються в The Science. Зазвичай шість і більше публікацій у цих журналах говорить про те, що учений упритул підходить до Нобелівської номінації.

До речі, хтось із українських учених наблизився до цього бар’єра? Так, найближче до нього були нейрофізіологи Платон Костюк і Олег Кришталь. У них, наскільки я знаю, близько п’яти публікацій у цих журналах на тему, що цілком могла стати нобелівською, але, як бачите, не стала... Декількома публікаціями в солідних виданнях можуть похвалитися наші генетики. Серед блискучих щасливців є фізики, астроном, хіміки... Хоча все ж це ще далеко до ефекту загального світового визнання. Про те, що кілька наших учених стояли біля підніжжя вершини, ім’я якої — Нобелівська премія, можна судити і за індексом цитування. У згаданих українських учених він так само близький до нобелівського.

Тут слід зазначити: жоден кандидат із тих, хто сьогодні в нас претендує на парапсихологічні відкриття, ніколи не друкувався у хоч скількись солідному журналі. Виняток становлять хіба що перші довоєнні роботи Олександра Гурвича. Численні публікації сучасних «професорів від екстрасенсорики» в таблоїдах, звісна річ, не в рахунок!

Та все ж весь світ визнає неймовірну активність російських і українських піонерів в галузі парапсихології. Всі підручники на цю тему, надруковані в США, які мені доводилося бачити, в основному побудовані на відомостях, почерпнутих із нашого православного регіону. Тут частіше за все зустрічаються все ті ж імена: Гурвич, Казначеєв, подружжя Кирліан, Адаменко, Наумов, Джуна... І редколегія міжнародного журналу англійською мовою «Парапсихологія» значною мірою складається з наших «корифеїв». Тут усе ті ж добре знайомі прізвища: Адаменко, Наумов...

Взагалі, не без підстав можна вважати, що в нас — цитадель і опора світового парапсихологізму. І вже якщо комусь судилося здобути премію Джеймса Ренді за відкриття чогось паранормального чи екстрасенсорного, або вже зовсім по-сучасному — торсійно-польового, то це відбудеться на 90 відсотків десь у нас. Тож, дорогі співгромадяни, якщо в когось є щось серйозне за душею, дерзайте. Починайте відразу з премії Джеймса Ренді. Після цього і Нобелівська не забариться. Решта: газети, ТБ, кіно самі примчать. І не доведеться щось принижено доводити академікам, які закостеніли в наукових традиціях, — після цього вони раді будуть змахнути пилюку з вашого піджака.

Та все ж щось не віриться в те, що Джеймс Ренді так уже серйозно ризикує своїм мільйоном. Тридцять років спостерігаю за карнавалом, ім’я якому — парапсихологія. Їжджу майже на всі відповідні конференції і з’їзди. За моїми сценаріями знято навіть кілька фільмів на цю тему ще в ті 70-ті роки, коли про це і заїкнутися начебто було не можна. За фільм «Шосте відчуття» Міжнародна асоціація наукового кіно (МАНК) у голландському місті Ейндховені присудила першу премію, потім був Гран-прі в Лейпцизі і Празі. Тобто, поки все це активно забороняли, я начебто стояв (хоча і зберігав іронічну дистанцію) на боці тих, хто був у цій боротьбі слабкою стороною. Але тепер, коли все дозволено, і екстрасенсам можна без оглядки розпихувати м’яті п’ятірки з десятками (загальний дохід екстрасенсів України значно перевершує бюджет НАНУ, а в Росії їхні доходи сягають мільярда доларів) по кишенях штанів, спідниць і піджаків «за зняття пристріту», резонансну терапію й інші задоволення, усе ж хотілося б, щоб хтось розумний і чесний зробив гідний довіри дослід і пояснив хоча б самому собі: то є ці поля чи немає? Якось нудно чути від цієї публіки все ті ж затерті слова, що мусоляться ось уже добру сотню років.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі